Ухвала суду № 41543306, 18.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

11/775/101/2014(м)

0519/370/2012

Категорія: ч.1 ст.121 КК України Головуючий 1-ої інстанції: Ікорська Є.С.

Доповідач: Преснякова А.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати у кримінальних

справах Апеляційного суду Донецької області

у складі: головуючого судді Преснякової А.А.

суддів Кір'якова П.І., Рибака В.Й.

при секретарі Черниці О.В.

за участю прокурора Дойнова М.С.

захисника адвоката ОСОБА_1

засудженого ОСОБА_2

потерпілої ОСОБА_3

представника потерпілої ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Маріуполі кримінальну справу за апеляціями прокурора, який приймав участь при розгляді справи у суді першої інстанції Кім Є.Г.; захисника засудженого адвоката ОСОБА_1; потерпілої ОСОБА_3 на вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.12.2013 року, яким ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м.Маріуполя Донецької області, громадянина України, не одруженого, з середньою освітою, не судимого в силу ст.89 КК України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2

засуджено за ч. 1 ст. 121 КК України до 5-ти років позбавлення волі в кримінально-виконавчій установі закритого типу.

Стягнуто з засудженого на користь ОСОБА_3 1397,36грн. матеріальних збитків, 4000грн. на відшкодування моральної шкоди.

Стягнуто з засудженого на користь комунального закладу «Маріупольська міська лікарня № 2» витрати на стаціонарне лікування потерпілої у сумі 1259,70грн.

Стягнуто з засудженого на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в Донецькій області за проведення судово-імунологічної експертизи 3100,80грн., за проведення судово-криміналістичної експертизи - 168,84грн., -

ВСТАНОВИЛА:

Відповідно до вироку суду, ОСОБА_2 14.02.2011р. приблизно о 19.30год., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в приміщенні квартири АДРЕСА_1, в процесі раптово виниклої сварки на ґрунті особистих неприязних відносин, переслідуючи мету завдання тілесних ушкоджень, взяв зі столу кухонний ніж і утримуючи його в правій руці, умисно завдав ОСОБА_3 одного удару в ділянку грудей справа. Потерпіла, з метою припинення його протиправних дій, лівою рукою відбила клинок ножа від своєї груди, але ОСОБА_2, продовжуючи свій злочинний намір і утримуючи ніж в правій руці, завдав їй ще одного удару в живіт зліва, внаслідок чого спричинив ОСОБА_3 тілесні ушкодження у вигляді: проникаючого колото-різаного поранення черевної порожнини зліва без пошкоджень внутрішніх органів, яке відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя у момент їх спричинення; колото-різаної рани правої молочної залози і двох різаних ран долонної поверхні лівої кисті в проекції п'ястно-фалангового суглоба 5-го пальця, які як кожне окремо так і в своїй сукупності відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвели короткочасний розлад здоров'я, які потребують для свого лікування понад 6-ть, але не більш 21-го дня.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, прокурор, який приймав участь при розгляді справи у суді першої інстанції, захисник засудженого адвокат ОСОБА_1 та потерпіла ОСОБА_3 подали на нього апеляції.

Прокурор в апеляції, не оспорюючи доведеності вини підсудного, просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої про стягнення моральної шкоди у зв`язку з необгрунтованим рішенням про часткове задоволення позову потерпілої про відшкодування моральної шкоди, а справу в цей частині повернути на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства.

Вважає, що при постановлені вироку суд не надав належну оцінку душевним, фізичним і психічним стражданням потерпілої, не навів у вироку відповідних мотивів, визначаючи суму моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Захисник ОСОБА_1 в апеляції просить вирок суду першої інстанції скасувати у зв`язку з однобічністю і неповнотою судового слідства, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи, істотним порушенням кримінально-процесуального закону, неправильним застосуванням кримінального закону, невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, а справу направити на додаткове розслідування.

Апелянт вказує, що суд відмовив йому у задоволенні клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи потерпілої і підсудного для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень та про допиту дільничного інспектора Шишкіна для з`ясування питання щодо суперечливих характеристик засудженого за місцем проживання, які наявні в матеріалах справи.

Також звертає увагу, що на досудовому і судовому слідстві потерпіла неодноразово змінювала показання про обставини злочину, а саме, то пояснювала, що вона накинулась на підсудного з ножем, а він відібрав його і наніс їй тілесні ушкодження, то пояснювала, що ОСОБА_2 накинувся на неї з ножем, а вона захищалась. Потерпіла по-різному описує своє місце розташування відносно підсудного в момент нанесення їй ударів ножем, а від цього залежить, чи підтверджується об`єктивними медичними даними показання потерпілої про механізм спричинення їй тілесних ушкоджень. Суд у вироку не надав критичної оцінки суперечливим показанням потерпілої та не зазначив, чому взяв до уваги одні показання і відкинув інші.

На досудовому слідстві було порушено право ОСОБА_2 на захист, яке полягало у його відмові від участі захисника за ініціативою слідчого; у ознайомлені з постановами про призначення судово-медичної та судової імунологічної експертиз після проведення вказаних експертиз.

Суд першої інстанції не надав уваги тому факту, що судово-медичну експертизу потерпілої експерт провів на підставі медичних документів про її лікування, які не долучались до матеріалів справи та не визнавались речовими доказами.

Суд відмовив апелянту у задоволенні клопотання про допит у судовому засіданні експерта, він вважає, що був порушений процесуальний порядок дослідження експертних висновків, тому неможливо у вироку посилатись на них як на докази.

Потерпіла в апеляції просить скасувати вирок суду першої інстанції внаслідок м`якості призначеного покарання, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильним застосуванням кримінального закону та постановити новий вирок, яким призначити ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 121 КК України покарання у вигляді 8 років позбавлення волі, стягнути з нього на її користь моральну шкоду у сумі 100000грн., судові витрати за оплату правової допомоги представника потерпілої у розмірі 5190грн., в іншій частині вирок залишити без змін.

Вказує, що в матеріалах справи міститься дві негативні характеристики на ОСОБА_2 за місцем проживання, але у вироку суд вказав, що за місцем проживання останній характеризується посередньо. Суд не надав належної оцінки відомостям про судимості засудженого, не взяв до уваги, що при скоєнні злочину він знаходився у стані алкогольного сп`яніння; тривалий час вживає наркотичні речовини.

Апелянт не може погодитися з висновками суду про те, що її віктимна поведінка спровокувала підсудного на спричинення їй тілесних ушкоджень.

ОСОБА_2 не тільки не допоміг потерпілій, а навіть забрав у неї телефон, тому швидку допомогу їй викликала стороння людина зі свого телефону.

Також, будучи раніше судимим, ОСОБА_2 знищив речові докази - змив з ножа кров і таким шляхом вплинув на встановлення істини по справі, саме тому ні на одному з вилучених ножів не було виявлено слідів крові потерпілої.

Засуджений не визнав себе винним, не розкаявся у скоєному, неодноразово змінював показання, не відшкодував потерпілій витрати на лікування та моральну шкоду, тому вона вважає недоцільним покарання, призначене вироком суду першої інстанції та просить стягнути з засудженого на її користь 100000грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, тому що діями засудженого їй були спричиненні фізичні, психічні, моральні страждання, залишилися шрами, які потребують подальшого лікування та проведення пластичних операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, міркування прокурора, який не підтримав апеляцію прокурора, який приймав участь при розгляді справи в суді першої інстанції та вважав безпідставними апеляційні вимоги захисника засудженого, а вирок суду першої інстанції законним та обгрунтованим, засудженого та його захисника, які підтримали доводи апеляції захисту з проханням її задовольнити та не визнали апеляції прокурора та потерпілої, потерпілу та її представника, які підтримали свою апеляцію тільки в частині вирішення цивільного позову та просили в цей частині її задовольнити, не визнали апеляції інших учасників процесу, надавши засудженому можливість виступити в судових дебатах та з останнім словом, перевіривши матеріали судової справи, обговоривши доводи апеляцій в їх межах, колегія суддів вважає, що апеляції прокурора та захисника засудженого не підлягають задоволенню, а апеляція потерпілої підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Висновки суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_2 в умисному заподіянні ним потерпілій ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження за обставин та в обсязі, встановленому в судовому засіданні та наведеному в мотивувальній частині вироку, ґрунтуються на сукупності досліджених в судовому засіданні, узгоджених між собою, стосовних, допустимих, достовірних та достатніх доказів.

Так, засуджений ОСОБА_2 та потерпіла ОСОБА_3 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні послідовно вказували на те, що між ними виникла сварка, в процесі якої потерпіла отримала ножові поранення.

При цьому, в судовому засіданні засуджений пояснював, що він ліг спати на підлогу, дружина стала кидатися на нього сонного з ножем, він схопив лезо ножа правою рукою та порізався. В процесі боротьби він забрав ніж та поранив дружину, але механізму спричинення їй тілесних ушкоджень він не пам'ятає.

В той же час, потерпіла ОСОБА_3 як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні пояснювала механізм спричинення їй тілесних ушкоджень ОСОБА_2, який взяв зі столу кухонний ніж та перший удар наніс їй у грудь, вона відштовхнула ніж рукою та порізала собі пальці. Після першого удару ніж став падати, ОСОБА_2 його підхопив та наніс їй другий удар в живіт.

Вказані показання потерпіла підтвердила в ході відтворення обстановки та обставин події та при очній ставці з ОСОБА_2 (т1 а/с 76-80, 97-99).

Крім того, за висновком судово-медичної експертизи № 144 від 28 лютого 2011 року потерпіла ОСОБА_3 отримала тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких, як небезпечні для життя в момент заподіяння. Наявні у потерпілої тілесні ушкодження утворилися можливо у строк по факту звернення за медичною допомогою та при обставинах, з'ясованих у ході проведення відтворення обстановки та обставин події за участю ОСОБА_3 та малоймовірно утворення вказаних тілесних ушкоджень при обставинах, на які посилається ОСОБА_2 при відтворенні обстановки та обставин події та при його допиті (т1 а/с 83-84).

Одночасно, висновком судово-медичної експертизи № 225/70 від 28.02.2011 року спростовані доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що він схопив лезо ножа правою рукою та порізався, оскільки у нього наявні різані рани передньої поверхні 2-го між фалангового суглобу 3-го та 4-го пальців правої кісті (т1 а/с 74).

Згідно пояснень свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7, що є матір'ю засудженого ОСОБА_2, вони вдвох приїхали до ОСОБА_2 додому після їх сварки. ОСОБА_3 показувала тілесні ушкодження та казала, що їх спричинив її чоловік - ОСОБА_2, а ОСОБА_2 наполягав, що дружина сама собі заподіяла ушкодження. ОСОБА_6 стверджував, що засуджений не казав, що дружина кидалася на нього з ножем і порізів на руці у ОСОБА_2 не було.

Відповідно до ст. 334 КПК України суд оцінив показання потерпілої, свідків та засудженого у сукупності з іншими здобутими доказами у справі і навів у вироку мотиви, з яких він взяв до уваги одні докази і не взяв до уваги інші.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно проаналізував зібрані по справі докази в їх сукупності і дав їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_2 в умисному заподіянні потерпілій ОСОБА_3 тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечного для життя в момент його заподіяння, його дії за ч.1 ст. 121 КК України кваліфіковані правильно.

Не знайшли підтвердження і доводи апеляції захисника про істотні порушення права засудженого на захист в ході досудового слідства, які полягали у його відмові від участі захисника за ініціативою слідчого; у ознайомлені з постановами про призначення судово-медичної та судової імунологічної експертиз після проведення вказаних експертиз.

Так, ОСОБА_2 відповідно до вимог ст. 45 КПК України не потребував обов'язкової участі захисника при проведенні досудового слідства, а перед допитом в якості підозрюваного відмовився від правової допомоги, написавши власноруч заяву (т1 а/с 58-60).

Наявність у потерпілої ОСОБА_3 тілесних ушкоджень підтверджено висновком судової медичної експертизи. Цей факт, а також висновки судової імунологічної експертизи в апеляції захисником не оспорюються, а несвоєчасне ознайомлення засудженого з постановою слідчого про призначання судових експертиз не порушує прав обвинуваченого при призначенні і проведенні експертизи, передбачених ст. 197 КПК України, тому не може бути підставою для визнання вказаних висновків експертиз неналежними доказами.

Покарання засудженому ОСОБА_2 судом призначено відповідно до вимог ст.65 КК України та роз'яснень, що містяться у п.1 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 року з наступними змінами, до уваги взяті: ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, дані про його особу - відповідно до вимог ст. 89 КК України не судимий, за місцем проживання характеризується задовільно, конкретні обставини даної справи та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, а тому обґрунтовано призначив йому покарання в мінімальних межах санкції закону, відповідно до якого його визнано винним.

В той же час, колегія суддів зазначає, що доводи апеляції прокурора та потерпілої про необґрунтованість стягнення моральної шкоди з засудженого на користь потерпілої у розмірі 4000 грн. є слушними.

Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, потерпілою ОСОБА_3 заявлено цивільний позов про відшкодування заподіяної їй злочином моральної шкоди в розмірі 100000грн.

В апеляційній скарзі та в судовому засіданні апеляційної інстанції як потерпіла ОСОБА_3, так і її представник ОСОБА_4, вимагаючи змінити вирок суду в частині відшкодування заподіяної злочином моральної шкоди, посилались на те, що сума, стягнута у відшкодування судом, не відповідає тяжкості перенесеної потерпілою моральної та психологічної травми, а тому ця сума має бути збільшена до розміру, заявленому в позовній заяві.

Відповідно до вимог ст.338 КПК України та п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29.06.1990 року, постановляючи обвинувальний вирок, суд, в залежності від доведеності підстав та розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю чи частково або відмовляє в ньому.

При цьому, приймаючи рішення з цього питання на грунті ретельно досліджених законних підстав та розміру заявленого цивільного позову, суд має керуватися відповідним матеріальним законом.

Доведеність в ході судового слідства підстав цивільного позову зобов'язує суд при постановленні обвинувального вироку задовольнити цивільний позов у розмірі, підтвердженому дослідженими в судовому засіданні доказами і відмовити в задоволенні позову в тій частині, яка не доведена в судовому засіданні.

З мотивувальної частини вироку вбачається, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру відшкодування, заподіяної потерпілій ОСОБА_3 моральної шкоди, виходив з доведеності винуватості засудженого ОСОБА_2 у заподіянні потерпілій тяжких тілесних ушкоджень, як підстави для відшкодування заподіяної їй моральної шкоди та взявши до уваги ступінь доведеності потерпілою перенесених внаслідок цього фізичного болю та душевних страждань, на переконання колегії суддів, не обґрунтовано визначив розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди в розмірі 4000грн.

Стосовно відшкодування моральної шкоди, то колегія суддів вважає, що враховуючи доведеність перенесеної потерпілою душевних страждань та фізичного болю, внаслідок скоєного засудженим ОСОБА_2 злочину, зміни звичайного образу її життя, розмір відшкодування заподіяної моральної шкоди повинен становити 10000 гривень, оскільки така сума у відповідності з вимогами ст. 23 ЦК України буде достатньою для відшкодування шкоди з урахуванням перенесених фізичних і моральних страждань потерпілою.

Що стосується апеляційних вимог потерпілої про стягнення з засудженого на її користь судових витрат за оплату правової допомоги представника потерпілої у розмірі 5190грн., то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив потерпілій у стягненні вказаних судових витрат. Підстав для зміни вироку в цей частині колегія суддів не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 373 ч.1 п.3 КПК України апеляційний суд змінює вирок у випадках збільшення сум, які підлягають стягненню, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і кваліфікацію злочину.

На підставі викладеного, апеляція потерпілої підлягає частковому задоволенню, а апеляції прокурора, який просив скасувати вирок в частині вирішення цивільного позову та направити справу на новий розгляд та захисника засудженого адвоката ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення.

Керуючись ст. 365, 366, 373, 377 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляції прокурора та захисника засудженого адвоката ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляцію потерпілої ОСОБА_3 задовольнити частково.

Вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.12.2013 року щодо ОСОБА_2, засудженого за ст.122 ч.1 КК України - змінити, збільшив розмір відшкодування моральної шкоди, стягнутої на користь потерпілого ОСОБА_3.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь потерпілої ОСОБА_3 у відшкодування моральної шкоди - 10000 (десять тисяч) гривень.

В іншій частині вирок Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 23.12.2013 року - залишити без змін.

Судді