Ухвала суду № 41543282, 13.11.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1606/2014(м)

264/5615/14-ц

Головуючий у 1-й інстанції Пустовойт Т.В.

Категорія 53 Суддя-доповідач Мироненко І.П.

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

13 листопада 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Мироненко І.П.

суддів Супрун М.Ю., Осипчук О.В.

при секретарі Одінцові Е.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча» про стягнення середнього заробітку, відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и л а:

У червні 2014 року позивач звернулася до суду з даним позовом посилаючись на те, що з грудня 1996 року по лютий 2008 року перебувала у трудових відносинах з відповідачем, останнім з березня 2003 року при виплаті заробітної плати не проводилась її індексація, внаслідок чого були порушені її права на оплату праці. Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя від 10 квітня 2014 року з відповідача на її користь стягнуто суму індексації заробітної плати з компенсацією, яка нараховується при втраті частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» за період з березня 2003 року по липень 2006 року в сумі 1063 грн. 86 коп.

Просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплати по заробітній платі за період з 26 лютого 2008 року по 23 червня 2014 року в розмірі 95 823 грн. 84 коп., в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою заробітної плати, 1000 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

В уточненій заяві представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просила стягнути середній заробіток за затримку розрахунку з 26 лютого 2008 року по 13 жовтня 2014 року.

Рішенням Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 суму середнього заробітку за час затримки в розрахунку при звільненні в розмірі 1600 грн., в рахунок відшкодування моральної шкоди 200 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 250 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ПАТ «ММК ім. Ілліча» в дохід держави судовий збір в розмірі 487 грн. 20 коп.

В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду змінити, стягнути з відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 107 252 грн. 64 коп., у рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн., витрати на правову допомогу в розмірі 1000 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 305 ЦПК України апеляційний суд розглянув справу за відсутності позивача ОСОБА_2, яка будучи належним чином, в порядку ч.5 ст. 76 ЦПК України, повідомленою про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилася. Представник позивача ОСОБА_3 надала письмову заяву про розгляд справи без її участі, доводи скарги підтримує в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, заперечення проти скарги представника відповідача Новгородської В.В., перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 03 грудня 1996 року по 25 лютого 2008 року перебувала у трудових відносинах з ПАТ «ММК ім. Ілліча». при звільненні їй не була виплачена сума індексації заробітної плати. Середній заробіток за час затримки розрахунку з 26 лютого 2008 року по 13 жовтня 2014 року становить 107 252 грн. 64. (1647 роб. днів х 65,12 грн.).

Частково задовольняючи позовні вимоги і стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 1600 грн. суд виходив з конкретних обставин справи, часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, співмірності частки заробітної плати, на яку позивач мав право з розміром середнього заробітку за затримку розрахунку.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі не проведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Представник відповідача Новгородська В.В. в суді апеляційної інстанції не заперечувала, що позивач була звільнена 25 лютого 2008 року, цей день був для неї останнім робочим (не вихідним) днем. Отже, ПАТ «ММК ім. Ілліча» мав провести розрахунок з ОСОБА_2 в день її звільнення, але не виконав вимоги закону в цій частині.

За таких обставин, суд першої інстанції правильно врахував наявність підстав для застосування відповідальності за ст.117 КЗпП України до роботодавця зі стягненням з останнього на користь працівника середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.

Враховуючи конкретні обставини справи, спірну суму, на яку позивач мала право, звертаючись з позовом про стягнення заборгованості по заробітній платі, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позову про стягнення середнього заробітку у розмірі 1600 грн., який ґрунтується на принципі співмірності із задоволеними сумами, що відповідає положенням вимог п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» і узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду України, викладеними у постановах від 24 жовтня 2011 року в справі № 6-39цс11, 21 листопада 2011 року в справі № 6-60цс11, від 16 січня 2012 року в справі № 6-54цс11, від 03 липня 2013 року в справі № 6-60цс13, від 20 листопада 2013 року в справі № 6-114цс13.

Доводи апеляційної скарги щодо математично невірної пропорції є неспроможними, оскільки остання в даній справі при визначенні середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача, судом не застосовувалася.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди у 200 грн. судом також прийняті до уваги зазначені обставини, наведене позивачем обґрунтування спричиненої моральної шкоди.

Будь-яких доказів на підтвердження доводів спричинення діями відповідача психічної травми та погіршення здоров'я, позивачем, ні в суді першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.

Суд першої інстанції навів правове обґрунтування свого рішення, підстав для зміни рішення в зазначеній частині та збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає.

Також колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду і в частині відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки суд першої інстанції обґрунтовано стягнув на користь позивача ці витрати частково, пропорційно задоволеним вимогам.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги і зміст оскаржуваного судового рішення не дають підстав для висновку про те, що судом допущено порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для зміни рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачає.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів,-

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 13 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді: