Ухвала суду № 41540146, 18.11.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/3039/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Плотникова Н. Б.Номер провадження 22-ц/788/2041/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 30

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Маслова В. О. , Собини О. І.

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні майном та відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_4.

Зобов'язано ОСОБА_3 усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_4 житловим будинком з господарськими спорудами та земельною ділянкою, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, шляхом перенесення бджолиної пасіки на відстань 300 м від даного житлового будинку.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 судові витрати в сумі 487,20 грн.

Вказане рішення суду відповідач оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильність встановлення судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати і ухвалити нове, яким відмовити в позові або закрити провадження у справі, як такої, що не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

В доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що пасіка на його подвір'ї утримується з 1989 року, тобто ще до того, як позивач побудував свій будинок. Тому, на його думку, при будівництві будинку він повинен був дотримуватись певних санітарно-захисних зон з урахуванням наявності поблизості бджолиної пасіки.

Крім того, він вказав, що його заняття бджолярством не відноситься до діяльності сільськогосподарського підприємства, тому вимогу перенести пасіку із дотриманням параметрів санітарно-захисної зони, тобто на 300 метрів від будинку, не можна визнати обґрунтованою.

Що стосується обставин того, що позивач та члени його сім'ї були покусані бджолами, то відповідач вважає, що суду не надано однозначних та переконливих доказів його вини в цьому та того, що саме бджоли з його пасіки спричинили укуси, оскільки позивач замовчує, що в безпосередній близькості до його садиби розташовано ще декілька приватних пасік, але на відстані ближче 300-х метрів від його жилого будинку.

Відповідач також стверджує, що судом першої інстанції вирішено справу на підставі норм закону, який не підлягав застосуванню і, навпаки, норми ст.ст.103, 104 ЗК України безпідставно не були застосовані до спірних відносин.

Також, на думку відповідача, суд першої інстанції не мав повноважень приймати рішення у даній справі по припиненню порушень вимог санітарного законодавства, оскільки вжиття таких заходів є повноваженнями відповідного органу, що здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_4 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4, як власник жилого будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,55 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,10 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,45 га, разом з сім'єю мешкає за вищевказаною адресою (а.с.9-10, 11).

По сусідству з ним у будинку АДРЕСА_2 проживає відповідач ОСОБА_3, який є власником цього жилого будинку та земельної ділянки площею 0,55 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування жилого будинку - 0,10 га та для ведення особистого підсобного господарства - 0,45 га, на якій розташовані будинок та господарські споруди (а.с.48, 65, 66).

На подвір'ї відповідача знаходиться пасіка із 23-х бджолосімей на відстані 4-х метрів від земельної ділянки позивача, а висота паркану, що розділяє сусідні земельні ділянки, становить 2 метра, що вбачається із акта обстеження, складеного працівниками управління ветеринарної медицини в Охтирському районі від 25 вересня 2014 року (а.с.35, 81) та наданих суду відповідей цією установою (а.с.33-34), а також сільським головою Пологівської сільської ради (а.с.64).

Крім того, у відповіді управління ветеринарної медицини в Охтирському районі від 25 вересня 2014 року зазначено, що розміщення пасіки відповідача не відповідає вимогам чинного законодавства України. Зокрема, відстань від шосейної дороги до пасіки складає 10 метрів, а повинно бути не ближче 500 м, висота паркану складає 2 м, а повинно бути не менше 2,5 м (а.с.33-34, 35).

27 червня 2014 року дружина позивача ОСОБА_5 зверталась до медичної установи з приводу того, що її покусали бджоли. Їй був встановлений діагноз: алергічна реакція на укус бджоли та призначено лікування, що підтверджується відповідною довідкою (а.с.12).

Задовольняючи позов щодо зобов'язання відповідача усунути позивачу перешкоди в користуванні належними йому на праві власності житловим будинком і земельною ділянкою та стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із доведеності факту того, що розміщення відповідачем вуликів з бджолиними сім'ями хоча і на своїй присадибній ділянці, але поблизості від будинку позивача, не відповідає вимогам санітарно-захисних зон, оскільки бджолина пасіка знаходиться у безпосередній близькості від житлового будинку позивача, тобто без дотримання певних відстаней, а також порушені вимоги стосовно висоти огорожі, яка розділяє сусідські земельні ділянки, що має становити не менше 2,5 м, а насправді висота паркану 2 метра.

Вказані порушення, як вказав суд, перешкоджають позивачу та членам його сім'ї користуватись будинком і земельною ділянкою, так як наслідком цього є постійні неприємні контакти з бджолами, що обмежує його право доступу до свого нерухомого майна, тому суд першої інстанції захистив порушене право ОСОБА_4 з боку відповідача шляхом усунення перешкод у здійсненні ним права користування своїм майном, зобов'язавши ОСОБА_3 перенести бджолину пасіку на відстань 300 м від житлового будинку позивача, а також стягнув з відповідача на користь позивача заподіяну внаслідок вказаних винних порушень моральну шкоду в сумі 1000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Вимогами п.г) ч.1 ст.91, ч.1 ст.103, ст.104 ЗК України передбачено, що власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянко відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок можуть вимагати припинення діяльності на сусідній земельній ділянці, здійснення якої може призвести до шкідливого впливу на здоров'я людей, тварин, на повітря, земельні ділянки та інше.

Згідно з ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права на володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Виходячи з вимог ч.1 ст.15 Закону України «Про бджільництво», фізичні та юридичні особи розміщують пасіки на земельних ділянках, які належать їм на правах власності або користування, відповідно до ветеринарно-санітарних правил.

Також у ст.33 вказаного Закону зазначено, що якщо бджолині сім'ї заважають життєдіяльності людини, їх, по можливості, переселяють.

Вимогами Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 червня 1996 року за № 173 (додаток №5) та п.1.3 Інструкції щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженої Наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 30 січня 2001 року № 9, які є обов'язковими для дотримання всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, посадовими особами та громадянами, встановлено, що санітарна захисна зона від бджільницьких підприємств (пасік) до житлової забудови та прирівняних до неї об'єктів складає 300 метрів.

При розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір'ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл.

У ч.1, п.2 ч.2 ст.23 ЦК України йдеться про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач розмістив бджолину пасіку на своїй земельній ділянці з порушенням вищевказаних вимог законодавства. Зокрема, відстань від вуликів з бджолосім'ями до сусідньої земельної ділянки позивача становить всього 4 м, а далі, як пояснив позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції, відстань від сусідньої земельної ділянки до його житлової забудови становить також приблизно 4 метри.

Крім того, висота паркану між земельними ділянками сторін складає 2 м замість 2,5 м (а.с.33-34, 35).

Таким чином, враховуючи, що право власності є непорушним, але наявність бджолиної пасіки відповідача у безпосередній близькості з житловим будинком та земельною ділянкою позивача створює йому та членам сім'ї перешкоди для вільного користування нерухомим майном та ще й спричиняє заподіяння фізичної болі, тому суд у законний спосіб захистив порушене право позивача, зобов'язавши відповідача усунути для позивача перешкоди щодо користування належними йому житловим будинком та земельною ділянкою, шляхом перенесення бджолиної пасіки на відстань 300 м від його житлового будинку та стягнувши на його користь з відповідача заподіяну моральну шкоду в сумі 1000 грн., обставини щодо якої доведені позивачем і встановлені судом, наявність якої, як і її розмір, не викликають сумнівів, так як при цьому враховані принципи розумності і справедливості, а також характер правопорушення та глибина душевних страждань позивача.

Отже, рішення суду є законним і обґрунтованим, постановленим на підставі належних та допустимих доказів, правильно оцінених судом.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачу та членам його сім'ї завдають незручностей бджоли, які належать іншим громадянам, що знаходяться також у безпосередній близькості біля його житлового будинку, не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки предмет даного спору в зазначеній частині зводиться до встановлення порушень вимог законодавства щодо дотримання ветеринарно-санітарних правил з боку відповідача при розміщенні бджолиної пасіки, що знайшло своє підтвердження матеріалами справи.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції вирішив справу на підставі норм закону, які не підлягали застосуванню, так як його зайняття з бджолами не відносяться до діяльності сільськогосподарського підприємства, з приводу чого повинна дотримуватись санітарно-захисна зона у 300 м, враховуючи, що суд з цього приводу послався на Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, затверджених Наказом МОЗ України, також не заслуговують на увагу колегії суддів, оскільки є необґрунтованими. До того ж, дотримання вказаних Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів є обов'язковим і для всіх громадян України також, що передбачено п.1.2 цих Правил, тобто і для відповідача.

Також колегія суддів критично відноситься до твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що будівництво свого жилого будинку позивач повинен був здійснювати з урахуванням обставин того, що на його подвір'ї вже знаходилась бджолина пасіка, оскільки воно не ґрунтується на нормах законодавства.

До доводів апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не мав розглядати дану справу в порядку цивільного судочинства, оскільки вжиття заходів по припиненню порушень вимог санітарного законодавства є повноваженнями відповідного органу, що здійснює санітарно-епідеміологічний нагляд, колегія суддів ставиться критично, так як предметом даного спору є порушення права власності позивача і визначення способів захисту порушеного права, а про припинення порушень вимог санітарного законодавства, які можуть вживати відповідні компетентні органи, в даній справі не йдеться.

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Оскільки відповідач при подачі апеляційної скарги не сплатив судовий збір, беручи до уваги обставини того, що ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 06 листопада 2014 року йому було відстрочено сплату судового збору в сумі 243,60 грн. до ухвалення судового рішення у даній справі, а також виходячи з того, що спір вирішено не на його користь, тому з відповідача на користь держави підлягає стягненню несплачена сума судового збору в розмірі 243 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 10 жовтня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 243 грн. 60 коп.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -