Ухвала суду № 41533763, 07.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/50436/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Голубєвої Г.К.

Костенка М.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року

у справі № 2а-5515/10/0670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шершня»

до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шершня» (далі - ТОВ «Шершня»; позивач) до Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області (далі - Коростенська ОДПІ Житомирської області; відповідач) задоволено. Визнано нечинним податкове повідомлення-рішення № 0000352301/1 від 18 червня 2010 року.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Коростенська ОДПІ Житомирської області, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Шершня» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2007 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої складено акт № 106/23-01/20415401 від 19 березня 2010 року.

На підставі зазначеного акту перевірки та за результатами адміністративного оскарження, контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000352301/1 від 18 червня 2010 року, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 289 576,00 грн. (192 414,00 грн. - основний платіж, 97 162,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Перевіркою встановлено порушення товариством підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 7.6.3 пункту 7.6 статті 7 Закону України від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 334/94-ВР) у зв'язку із заниженням валового доходу внаслідок невключення до його складу заборгованості за векселем, за яким 28 грудня 2008 року закінчився строк пред'явлення векселя до платежу, а також безпідставним віднесенням до складу валових витрат суми в розмірі 194 656,00 грн., не підтвердженої відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з підпунктом 4.1.3 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи від операцій, передбачених статтею 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 7.6.1 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР платник податку веде окремий податковий облік фінансових результатів операцій з цінними паперами (у тому числі іпотечними сертифікатами участі, іпотечними сертифікатами з фіксованою дохідністю та сертифікатами фондів операцій з нерухомістю) і деривативами у розрізі окремих видів цінних паперів, а також фондових та товарних деривативів. При цьому облік операцій з акціями ведеться разом з іншими, ніж цінні папери, корпоративними правами.

Якщо протягом звітного періоду витрати на придбання кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, понесені (нараховані) платником податку, перевищують доходи, отримані (нараховані) від продажу (відчуження) цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду, від'ємний фінансовий результат переноситься на зменшення фінансових результатів від операцій з цінними паперами або деривативами такого ж виду майбутніх звітних періодів у порядку, визначеному статтею 6 цього Закону.

Якщо протягом звітного періоду доходи від продажу кожного з окремих видів цінних паперів, а також деривативів, отримані (нараховані) платником податку, перевищують витрати, понесені (нараховані) платником податку внаслідок придбання цінних паперів або деривативів такого ж виду протягом такого звітного періоду (з урахуванням від'ємного фінансового результату від операцій з цінними паперами чи деривативами такого ж, виду минулих періодів), прибуток включається до складу валових доходів такого платника податку за результатами такого звітного періоду.

Усі інші витрати та доходи такого платника податку, крім витрат та доходів за операціями з цінними паперами (корпоративними правами) та деривативами, визначеними цим підпунктом, беруть участь у визначенні об'єкта оподаткування такого платника податку на загальних умовах, встановлених цим Законом.

Норми цього пункту не поширюються на операції з емісії корпоративних прав або інших цінних паперів, що здійснюються платником податку, а також з їх зворотного викупу або погашення таким платником податку.

Підпунктом 7.6.2 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР передбачено, що норми цього пункту поширюються на платників податку-торгівців цінними паперами та деривативами, а також на будь-яких інших платників податку, які здійснюють операції з торгівлі цінними паперами чи деривативами.

Згідно з підпунктами 7.6.3, 7.6.4 пункту 7.6 статті 7 Закону № 334/94-ВР під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю цінних паперів та деривативів як компенсація їх вартості.

До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Під терміном «доходи» слід розуміти суму коштів або вартість майна, отриману (нараховану) платником податку від продажу, обміну або інших способів відчуження цінних паперів та деривативів, збільшену на вартість будь-яких матеріальних цінностей чи нематеріальних активів, які передаються платнику податку в зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

До складу доходів включається також сума будь-якої заборгованості платника податку, яка погашається у зв'язку з таким продажем, обміном або відчуженням.

Як встановлено судами, на підставі договору купівлі-продажу цінних паперів № Б362-07/Б361-07/1 від 24 грудня 2007 року позивачем придбано у громадянки України ОСОБА_3 цінні папери - прості іменні акції в кількості 400 000 шт. вартістю 575 000,00 грн., за які сплачено шляхом оформлення та передачі простого векселя серії АА № 1360830 від 28 грудня 2007 року на суму в розмірі 575 000,00 грн.

В подальшому, ТОВ «Шершня» на підставі договору купівлі-продажу № Б105-08/Б104-08/1 від 28 лютого 2008 року реалізовано Товариству з обмеженою відповідальністю «Реймарт» придбані в ОСОБА_3 цінні папери за 580 000,00 грн., що засвідчується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями № 14 від 28 лютого 2008 року та № 23 від 03 березня 2008 року.

За змістом частини 1 статті 14 Закону України від 23 червня 2006 року № 3480-IV «Про цінні папери та фондовий ринок» векселем є цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).

Статтею 4 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2374-III «Про обіг векселів в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

Відповідно до статті 75 Конвенції від 07 червня 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, (далі - Уніфікований закон) простий вексель містить: назву «простий вексель», яка включена в текст документа і висловлена тією мовою, якою цей документ складений; безумовне зобов'язання сплатити визначену суму грошей; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому повинен бути здійснений платіж; найменування особи, якій або наказу якої повинен бути здійснений платіж; зазначення дати і місця видачі простого векселя; підпис особи, яка видає документ (векселедавець).

Згідно із статтею 77 Уніфікованого закону до простих векселів застосовуються такі ж положення, що стосуються переказних векселів, тією мірою, якою вони є сумісними з природою цих документів, зокрема, положення щодо: строку платежу (статті 33 - 37); позовної давності (статті 70 і 71).

Статтею 33 Уніфікованого закону передбачено, що переказний вексель може бути виданий із таким строком платежу: за пред'явленням; у визначений строк від пред'явлення; у визначений строк від дати складання; на визначену дату.

Відповідно до частини 1 статті 70 Уніфікованого закону позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються із закінченням трьох років, які обчислюються від дати настання строку платежу.

Наведене дає підстави для висновку про те, що початок перебігу позовної давності у три роки щодо погашення грошових зобов'язань за простим векселем визначений настанням строку платежу за таким векселем. А відтак, лише після закінчення такого строку позовної давності непогашена заборгованість за векселем трансформується у безповоротну фінансову допомогу, що опосередковується виникненням у платника-векселедавця обов'язку збільшити валовий доход на суму такої допомоги згідно з вимогами підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР.

Отже, враховуючи те, що строк позовної давності за вимогами, які випливають із векселя серії АА № 1360830 від 28 грудня 2007 року, в наведеному випадку спливає 28 грудня 2011 року, у контролюючого органу були відсутні правові підстави для кваліфікації заборгованості за названим векселем як безповоротної фінансової допомоги.

Також, на переконання колегії суддів, попередні судові інстанції цілком обґрунтовано прийняли до уваги подані товариством первинні, розрахункові та платіжні документи, які підтверджують правомірність віднесення ним до складу валових витрат у 2008 році суми в розмірі 194 656,00 грн., позаяк положення статей 11, 71, 86 Кодексу адміністративного судочинства України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести в судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Крім того, судами з'ясовано, що зазначені документи надавались позивачем під час процедури адміністративного оскарження, що контролюючим органом не заперечується.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Коростенської об'єднаної державної податкової інспекції Житомирської області відхилити, а постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 18 травня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Голубєва Г.К.

Костенко М.І.