Ухвала суду № 41532826, 17.11.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/7417/14 Головуючий 1 інст. - Поліщук Т.В.

Справа № 643/13815/13-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: житлові

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

« 17» листопада 2014 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Кривошеіної О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Харківської міської ради, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Жилкомсервіс», третя особа - Служба у справах дітей Московського районного управління Служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради про визнання факту проживання та користування квартирою, визнання права власності, зобов'язання вчинити певні дії,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з зазначеним та у подальшому уточненим позовом до Харківської міської ради, ОСОБА_3, Комунального підприємства «Жилкомсервіс». В обґрунтування свого позову посилалася на те, що вона більше 14 років перебувала у цивільному шлюбі з ОСОБА_4 Від шлюбу мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. Зазначила, що вони проживали за місцем реєстрації ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1. Після смерті цивільного чоловіка його сестра ОСОБА_3 виселила її з сином із спірної квартири. Просила визнати за нею та її сином факт проживання та користування квартирою АДРЕСА_1; визнати за нею та її сином подальше право на проживання та користування квартирою АДРЕСА_1; визнати за нею та її сином право власності на квартиру АДРЕСА_1; зобов'язати КП «Жилкомсервіс» усунути перешкоди, які заважають вільному доступу позивача та її сина для входу, проживання та користування квартирою АДРЕСА_1; судові витрати покласти на відповідачів.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено, стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в дохід держави у розмірі 3424,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1, через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду - скасувати та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги або змінити його та стягнути судові витрати. При цьому посилалася на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права. Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, зокрема поясненням свідків, не звернув уваги на те, що після смерті її цивільного чоловіка вона квартиру добровільно не покидала; що їй перешкоджали в користуванні спірною квартирою; що мати її цивільного чоловіка була згодна щодо її проживання; що спірна квартира була її постійним місцем проживання; що спільне проживання та ведення спільного господарювання мало місце біля 10 років.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 необхідно відхилити, рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обґрунтовано виходив з того, що позивач не довела того, що її право порушено.

Судом встановлено, що спірна квартира АДРЕСА_1 не приватизована. На підставі ордеру № 1751 від 22.03.1985 року її надано на склад сім'ї з 4-х осіб: на ОСОБА_6 - наймача спірної квартири, ОСОБА_7 - чоловіка, ОСОБА_8 - доньку та ОСОБА_4 - сина, який знаходився в цивільному шлюбі з позивачем. ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та знята з реєстрації у зв'язку зі смертю. ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_2. ОСОБА_1 в спірній квартирі зареєстрована не була, а зареєстрована в АДРЕСА_3. 1/3 частки двокімнатної квартири, в якій зареєстрована ОСОБА_1 та її син ОСОБА_5, належить ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності.

Посилання ОСОБА_1 та її представника на те, що після смерті її цивільного чоловіка вона квартиру добровільно не покидала; що їй перешкоджали в користуванні спірною квартирою; що мати її цивільного чоловіка буда згодна щодо її проживання; що спірна квартира була її постійним місцем проживання; що спільне проживання та ведення спільного господарювання мало місце біля 10 років, тому її позов необхідно задовольнити, є необґрунтованими з наступних підстав.

Відповідно до ст. 65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням. Зазначена норма закону передбачає необхідність отримання згоди членів сім'ї наймача на вселення до житлового приміщення певних осіб (дружини, дітей, батьків та інших осіб). Зазначена згода не потрібна лише в тому випадку, коли до житлового приміщення вселяються неповнолітні діти наймача.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членом сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст. ст. 6,10 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року із змінами та доповненнями місце проживання - адміністративно - територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік. Громадянин України зобов'язаний протягом 10 днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з матеріалів справи спірна квартира є неприватизованою. В цій квартирі ані ОСОБА_1, ані її син ОСОБА_5 не були зареєстровані. На праві спільної часткової власності ОСОБА_1 належить 1/3 частина двокімнатної квартири АДРЕСА_3, в якій постійно зареєстровані вона та її син ОСОБА_5 У зареєстрованому шлюбі з померлим ОСОБА_4 вона не перебувала. Доказів сумісного проживання, ведення спільного господарства з померлим не надала. Пояснення свідків, які надано ними в суді першої інстанції та на які посилаються ОСОБА_5 та її представник, не є належними та допустимими доказами для справи даної категорії.

Відмовляючи позивачу у визнанні за нею та її сином факту проживання та користування спірною квартирою, визнанні за нею та її сином подальшого права на проживання та користування спірною квартирою, визнання за нею та її сином право власності на неприватизовану спірну квартиру, зобов'язання КП «Жилкомсервіс» усунути перешкоди, які заважають їй та її сину у вільному доступі для входу, проживання та користування спірною квартирою, суд першої інстанції правильно вказав, що ОСОБА_1 відповідно до ст. ст. 57, 58 ЦПК України не надала доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Таких доказів ані вона, ані її представник не надали і в суді апеляційної інстанції.

Посилання ОСОБА_1 та її представника на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, є безпідставними, оскільки відповідно до ч.3 ст. 309 ЦПК України вони не призвели до неправильного вирішення справи.

Що стосується стягнення з ОСОБА_1 судового збору в розмірі 3424,60 грн. судова колегія зазначає, що відповідно до частини 1 статті 88 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року із змінами та доповненнями у випадках об'єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, в нашому випадку визнання факту проживання та користування спірною квартирою, визнання подальшого права на проживання та користування спірною квартирою, зобов'язання КП «Жилкомсервіс» усунути перешкоди, які заважають вільному доступу для входу, проживання, користування спірною квартирою (немайнові вимоги) та визнання право власності на спірну квартиру, (майнові вимоги). При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами. Якщо в позовній заяві об'єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов'язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою). Розмір судового збору за майнову вимогу про визнання права власності визначається з урахуванням вартості спірного майна. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом статті 80, пункту 4 частини другої статті 119 ЦПК України такий обов'язок покладається на позивача. Проте, якщо на момент пред'явлення позову встановити точну ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд. Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи питання щодо стягнення судом судового збору з ОСОБА_1 в дохід держави за подання позову вирішено відповідно до норм чинного законодавства.

У зв'язку з чим судова колегія вважає, що суд, дотримуючись засад змагальності, забезпечивши сторонам можливість доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дійшов обгрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову.

Зазначена апеляційна скарга зведена до посилання на ті обставини, які були предметом розгляду в суді першої інстанції і яким суд надав відповідну правову оцінку.

Даних, які б вказували на наявність підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції, апеляційна скарга не містить.

За таких обставин згідно ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч. 1 ст. 307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1.ст. 314, ст. ст. 315, 317, 319 ЦПК України судова колегія,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 15 вересня 2014 року -залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії