Постанова № 41527329, 24.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" листопада 2014 р. Справа № 922/3296/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Медуниця О.Є., суддя Терещенко О.І.

при секретарі Новіковій Ю.В.

за участю представників сторін:

позивача - Петраш С.Ю. ( довіреність № 01-42 юр/8567 від 24 вересня 2014 року);

відповідача - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх.№ 3434Х/1-38) на рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року

за позовом Акціонерної компанії "Харківобленерго", м.Харків

до Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота", м.Харків

про зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, АК "Харківобленерго", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота", в якому просить суд зобов'язати ПАТ "Банк Золоті ворота" виконати платіжні доручення від 02.06.2014 № 5791 на суму 748000,00 грн., від 12.06.2014 № 5796 на суму 262000,00 грн., від 27.06.2014 № 5826 на суму 241000,00 грн., разом на суму 1251000,00 грн., а також стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 38256,14 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 06.10.2014 р. по справі № 922/3296/14 (суддя Шатерніков М.І.) позов задоволено частково. Зобов'язано Публічне акціонерне товариство "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" виконати платіжні доручення Акціонерної компанії "Харківобленерго" від 02.06.2014 № 5791 на суму 748000,00 грн., від 12.06.2014 № 5796 на суму 262000,00 грн., від 27.06.2014 № 5826 на суму 241000,00 грн. В частині вимог про стягнення 38256,14 грн. пені у задоволенні позову відмовлено.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити. Відповідач у судове засідання 18 листопада 2014 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належним чином повідомлявся про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на невірне застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, зокрема, Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечує, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Просить рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за його відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

05 липня 2010 року між позивачем, як клієнтом та відповідачем, як банком було укладено договір банківського рахунку № 10VVR000214 ( а.с.10)

Відповідно до умов даного договору Банк відкриває клієнту поточний рахунок в національній валюті України, відповідно до Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ № 492 від 12.11.2003, для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов цього договору та вимог законодавства України.

Пунктом 4.2.1 Договору визначено, що Клієнт має право самостійно безперешкодно розпоряджатися коштами на своєму рахунку (за винятком примусового списання коштів) з дотриманням вимог чинного законодавства, якщо операції за рахунком не зупинені, а грошові кошти на рахунку не арештовані у порядку, визначеному чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.2.2. Клієнт має право вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених цим договором послуг.

Пунктом 3.1.1 Договору встановлений обов'язок Банку належним чином виконувати умови цього договору, а у п.п. 3.1.10-3.1.11 встановлений обов'язок Банку приймати до виконання розрахункові документи Клієнта на паперових носіях та виконувати їх протягом операційного часу; приймати електронні платіжні доручення Клієнта цілодобово.

Позивач зазначає, що відповідач відмовлявся виконувати надані засобами системи дистанційного банківського обслуговування платіжні доручення на перерахування платежів до бюджету без пояснення причин та не перерахував кошти до бюджету за платіжними дорученнями, що були формовані позивачем в травні 2014року.

Як вбачається з матеріалів справи з метою запобігання порушенням умов договору з боку відповідача, позивач надіслав поштою на адресу відповідача три платіжні доручення, які отримані відповідачем з банківськими відмітками "Одержано банком", а саме платіжне доручення № 5791 від 02.06.2014 на суму 748000,00 грн. (а.с.17), платіжне доручення № 5796 від 12.06.2014 на суму 262000,00 грн. (а.с.18), платіжне доручення № 5826 від 27.06.2014 на суму 241000,00 грн. (а.с. 19), згідно з призначенням платежу, зазначених у дорученнях.

Позивач зазначає, що відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства України, не виконав розпорядження позивача у вигляді платіжних доручень та кошти до бюджеті не перерахував.

Відповідач заперечує факт порушення ним умов договору банківського рахунку від 15.07.2010 р., посилаючись на те, що постановою Правління Національного банку України № 67 від 01.08.2014 року ПАТ "БАНК ЗОЛОТІ ВОРОТА" віднесено до категорії неплатоспроможних.

До матеріалів справи надано рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 67 від 01.08.2014 р., згідно якого з 04.08.2014 р. запроваджено тимчасову адміністрацію строком на три місяці до 04.11.2014 року.

Позивач зазначає про те, що дії відповідача щодо невиконання платіжних доручень суперечать вимогам п. 1.12., 2.12 Інструкції НБУ № 22, неповідомлення клієнта про причини невиконання платіжних доручень є незаконними та такими, що порушують умови укладеного між позивачем та відповідачем договору банківського рахунку № 10VVR000214 від 05.07.2010 р.

Вищевказані обставини стали підставою для звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що між сторонами було укладено договір банківського рахунку.

Відповідно до положень статті 1066 Цивільного кодексу України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

За змістом положень статті 1074 Цивільного кодексу України обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Згідно п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.

Судова колегія звертає увагу на те, що платіжні доручення № 5791 від 02.06.2014 на суму 748000,00 грн., № 5796 від 12.06.2014 на суму 262000,00 грн., № 5826 від 27.06.2014 на суму 241000,00 грн. (а.с.17-19) були спрямовані на виконання банку до запровадження тимчасової адміністрації, тобто мали бути виконані банком не пізніше ніж на наступний день їх надходження до банку.

В порушення ст.ст.1066;1074 ЦК України, п. 8.1 ст. 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" грошові кошти згідно вищезазначених платіжних документів на переказ - не були спрямовані Банком отримувачу (держбюджету), що не заперечується самим відповідачем.

Вирішуючи питання про наявність або відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та вимог апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на наступне.

За змістом пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України від 23.02.2012 "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до п.п.1,6 ст. 36 вказаного вище Закону обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників…

Тобто, обмеження виплат банком під час провадження тимчасової адміністрації не поширюється на виконання зобов'язань банку за договорами банківського рахунку (пункт 1 частини шостої статті 36 в редакції Закону № 1586-VII від 04.07.2014).

Апелянт наполягає на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що правовідносини між сторонами повинні регулюватися п.1 ч.5 та п.5 ч.6 ст.36 Закону України від 23.02.2012 року "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації, який регулює правовідносини між банком та його вкладниками «та іншими кредиторами» з часу введення тимчасової адміністрації і наполягає, що позивач є кредитором банку, а тому його вимоги не підлягають задоволенню.

Як було досліджено вище, п.1 ч.5 ст.36 Закону передбачає, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється, зокрема, задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Пунктом 5 частини 6 статті 36 Закону встановлено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо: здійснення операцій з переказу коштів фізичних та юридичних осіб, що надійшли на їхні рахунки, починаючи з наступного дня після запровадження процедури тимчасової адміністрації.

Зазначені норми закону, на яких наполягає апелянт, не виключають застосування п.п.1 п.6 ст. 36 вказаного вище Закону у правовідносинах, що склалися між сторонами у зв'язку із запровадженням тимчасової адміністрації, але вони регулюють інші питання ніж ті, що є предметом спору. Разом із тим питання обслуговування банком клієнтів за договорами банківського рахунку підпадають під регулювання саме п.п.1 п.6 ст. 36 Закону.

В обґрунтування своїх доводів відповідач також посилається на положення ст.509 ЦК України: зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії.

Судова колегія вважає, що відповідач помилково використовує загальну норму цивільного права, оскільки поняття «кредитор» визначено спеціальним законом.

Так, відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність, аналіз якої надано вище, кредитором є особа, яка має майнові вимоги до банку. В даному випадку позивач наполягає на виконанні банком свого обов'язку за договором банківського рахунку щодо виконання платіжних доручень клієнта. Закон України «Про банки і банківську діяльність» визначає термін клієнт банку: будь-яка юридична або фізична особа, яка користується послугами банку.

Обов'язок Банку виконати переказ за платіжними дорученнями не є майновим зобов'язанням, а є зобов'язанням виконати дії з розрахунково-касового обслуговування клієнта, шляхом перерахування коштів клієнта на підставі платіжного доручення. Означений висновок зроблений Вищим господарським судом України у постанові від 14.01.2010 р. № 7/36-2009.

Таким чином, позивач є клієнтом банку, а не його кредитором, у зв`язку з чим, застосування частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до правовідносин, що склались позивачем та відповідачем є помилковим, а дії банку щодо невиконання платіжних доручень такими, що не відповідають вимогам законодавства.

Крім того, позивачем до банку платіжні доручення були надані до запровадження тимчасової адміністрації, у зв'язку з чим судова колегія вважає, що у відповідача, як на час звернення позивача зі спірними платіжними дорученнями, так і під час запровадження тимчасової адміністрації не було підстав відмовляти у виконанні його зобов'язань за договором банківського рахунку, оскільки обов'язок відповідача перерахувати з рахунку позивача грошові кошти виник у відповідача після подання позивачем платіжних доручень, тобто у червні 2014 року. Крім того, перерахування грошових коштів з поточного рахунку позивача - є поточною операцією тимчасового адміністратора банку, та позивач в даних правовідносинах був не кредитором банку, а його клієнтом, а тому, на вказану вимогу про перерахування грошових коштів, ніякі обмеження не поширюються.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З матеріалів справи вбачається, що обов`язки банку врегульовані умовами укладеного між ПАТ "Банк Золоті ворота" та АК "Харківобленерго" (Клієнт) договору банківського рахунку № 10VVR000214 від 05.07.2010 р.

Оскільки в даному випадку мали місце платіжні доручення Клієнта на перерахування коштів, належних позивачу на інший рахунок, а також мало місце невиконання Банком вказаних доручень клієнта та не повідомлення про причини невиконання платіжних доручень, суд приходить до висновку про те, що банком порушено умови договору щодо виконання за дорученням клієнта операцій з перерахування коштів.

Суд звертає увагу на те, що саме позивач є власником коштів на рахунку, яким він володіє, і його право власності на вказані кошти, в силу ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, є непорушним.

Стаття 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача виконати платіжні доручення позивача.

Крім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 38256,14 грн., у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором банківського обслуговування.

Позовні вимоги про стягнення пені не підлягають задоволенню, оскільки згідно п.п.3,ч.5 ст.36 Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань. Враховуючи, що тимчасову адміністрацію запроваджено 04.08.2014 року, у суду не було правових підстав до задоволення позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, а тому рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року по справі № 922/3296/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 06 жовтня 2014 року по справі № 922/3296/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 24.11.2014 року.

Головуючий суддя Сіверін В.І.

Суддя Медуниця О.Є.

Суддя Терещенко О.І.