Ухвала суду № 41519563, 13.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 522/5884/14-а

Категорія: 12 Головуючий в 1 інстанції: Абухін Р. Д.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Вербицької Н.В.,

суддів - Кравченка К.В.,

Коваля М.П.,

за участю секретаря судового засідання Худик С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату на постанову Приморського районного суду м.Одеси від 03 червня 2014 року в справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Одеського обласного військового комісаріату про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

04.04.2014р. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом про визнання протиправними дії Одеського обласного військового комісаріату щодо невидачу йому посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби». Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 22.08.2012р. він набув статусу ветерана військової служби в зв'язку із звільненням у запас за скороченням штатів. Вважаючи відмову відповідача у видачі посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби» необґрунтованою та такою, що порушує його права, позивач просив зобов'язати Одеський обласний військкомат видати посвідчення та нагрудний знак.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на недоведеність позивачем обставин звільнення в зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, що дає право на отримання статусу ветерана військової служби з видачею посвідчення та відповідного нагрудного знаку.

Постановою Приморського районного суду м.Одеси від 03 червня 2014 року позов задоволений в повному обсязі.

Відповідач, не погодившись із постановою суду першої інстанції та вважаючи її такою, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати та постановити нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог в повному обсязі.

Заслухавши доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені та з матеріалів справи вбачаються наступні обставини справи.

Позивач проходив військову службу за контрактом на посаді старшого юрисконсульта юридичної служби управління Південного оперативного командування, яка в результаті видання директив Міністра оборони України від 14.04.2011 року № 322/1/03, від 22.06.2011 року № 322/1/05 та на підставі переліку змін до штату № 1/028 - управління оперативного командування (Південного) від 20.09.2011 року № 322/1/4998 була скорочена (а.с.8-11,12-13).

Наказом начальника штабу ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування (по стройовій частині) від 28.11.2011 року № 226, відповідно до директиви Міністра оборони України від 22.06.2011 року № 322/1/05, наказу командувача Південного оперативного командування від 03.10.2011 року № 310 «Про введення в дію переліків змін до штату управління Південного оперативного командування» позивач визнаний таким, що здав справи та посаду старшого юрисконсульта юридичної служби Південного оперативного командування 28.11.2011 року в зв'язку з скороченням посади (а.с.12).

Наказом начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) від 26.06.2012 № 463 відповідно до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" позивача, як колишнього старшого юрисконсульта юридичної служби управління Південного оперативного командування звільнено з військової служби у запас за частиною шостою, пунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) (а.с.15).

Позивача, який має вислугу 21 календарний рік, наказом начальника штабу ордена Червоного Прапора Південного оперативного командування (по стройовій частині) від 21.08.2012 року № 159 виключено зі списку особового складу та всіх видів забезпечення управлінні Південного оперативного командування (а.с.16).

05.02.2014 року позивач звернувся до Одеського обласного військового комісаріату з заявою про видачу йому посвідчення і нагрудного знаку «Ветеран військової служби» (а.с.8).

Згідно з повідомленням Одеського обласного військового комісаріату від 18.02.2014 року №967, позивачу відмовлено у видачі посвідчення і нагрудного знаку «Ветеран військової служби» в зв'язку з відсутністю у позивача підстав для встановлення йому статусу ветерана військової служби, оскільки на день звільнення його вислуга становить 21 рік в календарному обчисленні, а в наказі про звільнення не міститься запис щодо його звільнення у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення

позивача з військової служби проведено у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, тому позивач набув статусу ветерана військової служби.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. № 2232-ХІІ (далі - Закону № 2232-ХІІ).

Згідно ч.1,2 ст.1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до пункту «г» частини шостої статті 26 Закону № 2232-ХІІ контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі.

Згідно з ч.9 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

З підпункту 1 пункту 35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008 ( далі - Положення), вбачається, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби за рішенням командування військової частини за наявності підстав, передбаченим пунктом "г", частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".

Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» від 15.06.2004р. № 1763-IV (далі - Закон № 1763-IV) встановлює правові основи забезпечення соціального захисту військовослужбовців, які звільнятимуться у зв'язку зі скороченням чисельності Збройних Сил України в ході їх реформування, та членів їхніх сімей.

Відповідно до п.12 ст.1 Закону 1763-IV особам, які звільняються з військової служби на підставі нормативно-правових актів, прийнятих у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, надаються такі гарантії соціального захисту: військовослужбовцям, які звільняються зі Збройних Сил України у зв'язку з їх реформуванням, статус ветерана військової служби надається у разі вислуги 20 років і більше у календарному обчисленні або 25 та більше років у пільговому обчисленні.

Пункт 2 ст. 3 Прикінцевих положень Закону 1763-IV визначає, що дія пункту 6 статті 1 цього Закону поширюється на осіб, звільнених з військової служби (померлих) після 1 січня 2004 року, пунктів 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 11, 12 цієї статті на військовослужбовців, які звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України після цієї дати.

Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.1998р. № 203/98- ВР (далі - Закон № 203/98- ВР) встановлює статус ветеранів військової служби, визначає основні засади державної політики щодо соціального захисту громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей, визначає гарантії, які забезпечують їм гідне життя, активну діяльність, шану та повагу в суспільстві встановлює.

Пункт 5 ч.1 ст.5 Закону № 203/98- ВР, встановлює, що ветеранами військової служби визнаються громадяни України, які бездоганно прослужили на військовій службі 20 і більше років у календарному або 25 та більше років у пільговому обчисленні і звільнені з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України.

Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2011 рік» затверджена чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2008 року у кількості до 191000 осіб, у тому числі 148000 військовослужбовців.

Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік» затверджена чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2012 року в кількості до 184 000 осіб, у тому числі до 139000 військовослужбовців.

Міністром оборони України з метою виконання вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та законів України «Про чисельність Збройних Сил України» видано наказ від 29.12.2006 року №774 «Про вдосконалення заходів з кадрового забезпечення Збройних Сил України на період 2007-2011 років» (далі - наказу МОУ від 29.12.2006 року №774).

Згідно абзацу 3 пункту 1 наказу МОУ від 29.12.2006 року №774 (із змінами внесеними наказом Міністра оборони України від 11.12.2008 року №611), з 1 січня 2007 року військовослужбовцями, звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, вважаються військовослужбовці, які звільнені з військових частин, що розформовуються, а також у разі скорочення посад на підставі відповідних директив Міністра оборони України про проведення організаційних заходів. Звільнення цих військовослужбовців проводиться за підстав, що визначені підпунктом г) пунктів 6 та 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі) .

За абзацом 19 п. 1, п. 2 директиви Міністерства оборони України, Генерального штабу від 10.10.2013 року №Д-1 «Про основні заходи кадрового забезпечення Збройних Сил України на період до 2017 року» (далі - директиви від 10.10.2013 року № Д-1) пропоноване, вважати звільненими з військової служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України військовослужбовців, які звільняються з військової служби з посад, що скорочуються, з урахуванням вимог підпункту 2 пункту 226 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153 (зі змінами) та поширити дію абзацу дев'ятнадцятого пункту 1 цієї директиви на осіб офіцерського складу та осіб рядового, сержантського і старшинського складу військової служби за контрактом, звільнених з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, - у разі неможливості їх використання на службі згідно з частинами шостою та сьомою ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» після 01 січня 2013 року.

Аналіз наведених правових норм дає підстав для висновку, що звільнення позивача з військової служби проведено саме за рішенням командування, в період здійснення у Збройних Силах України організаційних заходів, пов'язаних із зменшенням чисельності військовослужбовців.

Фактичні обставини скорочення в період 2011-2012 років на підставі відповідних законів України «Про чисельність Збройних Сил України», директив Міністра оборони України чисельності Південного оперативного командування на 102 особи, Збройних Сил України у 2012 році на 17500 осіб, що підтверджується повідомленнями від 29.01.2014 року № 266/із/112, від 17.04.2014 року № 266/із/582, спланованих та затверджених Міністром оборони України 31.08.2011 року на період до 2017 року заходів реформування, пов'язаних із скороченням їх чисельності, вказують на проведення в період з 2011 по 2017 роки реформування Збройних Сил України.

Враховуючи доведеними обставини звільнення позивача внаслідок реформування Збройних Сил України, наявність у позивача достатнього строку вислуги років, логічним є висновок про набуття ним статусу ветерана військової служби на підставі п.12 ст.1 Закону 1763-IV з часу звільнення, тобто з 21.08.2012р.

Звертаючись до відповідача із заявою про видачу йому посвідчення і нагрудного знаку «Ветеран військової служби», позивачем надані документи, що передбачені п.п. 1-4 Порядку видачі посвідчення і вручення нагрудного знака «Ветеран військової служби», затвердженого постановою Кабміну України від 30.08.1999р. № 1601, а саме наказ про звільнення з військової служби в запас.

Тому відмова відповідача у видачі ОСОБА_2 посвідчення та нагрудного знаку «Ветеран військової служби» є незаконною та порушує права позивача.

Доводи апеляції про те, що наказ Міноборони України від 29.12.2006 року №774 не розповсюджується на позивача, оскільки поширює свою дію на осіб звільнених з військової служби в період 2007 - 2011 років, не спростовує висновків суду.

Так, положення наказу Міноборони України від 29.12.2006 року №774 не містять обмеження будь-яким строком термін його дії. До того ж, судова колегія звертає увагу, що посада, яку обіймав позивач, скорочена на виконання директив Міністра оборони України від 14.04.2011р. № 322/1/03, від 22.06.2011 року № 322/1/05, позивач передав справи 28.11.2011р. Таким чином, вивільнення позивача з військової служби відбулось фактично у 2011р.

Суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підстав для скасування чи зміни постанови суду першої інстанції колегія суддів не вбачає, а доводи апеляції вважає такими, що висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 195,196,198,200,205,206,254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Одеського обласного військового комісаріату - залишити без задоволення.

Постанову Приморського районного суду м.Одеси від 03 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно після проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням апеляційної інстанції.

Головуючий: Н.В.Вербицька

Суддя: К.В.Кравченко

Суддя: М.П.Коваль