Ухвала суду № 41519370, 01.10.2013, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

01 жовтня 2013 рокусправа № 0870/9763/12 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Сафронової С.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Чепурнова Д.В.

за участю секретаря судового засідання: Манцова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року у справі № 0870/9763/12 за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Запорізький абразивний комбінат" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі скасування податкового повідомлення - рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Запорізький абразивний комбінат" (далі по тексту постанови - ПАТ "Запоріжабразив") звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000770025 від 03.10.2012 р. в частині зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 431,00 грн.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року адміністративний позов задоволено повністю. Скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000770025 від 03.10.2012 року в частині зменшення розміру від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 431,00 грн.

Не погодившись з постановою суду, відповідачем подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року, як таку що винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, за результатами проведення документальної позапланової виїзної перевірки правомірності нарахування ПАТ "Запорізький абразивний комбінат" від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту за липень 2012 року та бюджетного відшкодування податку на додану вартість та рахунок платника податку у банку за липень 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у червні 2012 року, ревізорами відповідача складено акт перевірки від 21.09.2012 року № 371/25-2/00222226 (далі по тексту постанови - акт перевірки) (а.с.7-74).

На підставі висновків названого акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №000077025 від 03.10.2012 року про зменшення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 3666,00 грн. Позивачем оскаржується вказане податкове повідомлення-рішення в частині зменшення суми від'ємного значення ПДВ у розмірі 431,00 грн.

В ході проведеної перевірки встановлено, що ПАТ "Запоріжабразив" в липні 2012 року було реалізовано продукцію на суму 42542,3 грн., собівартість якої дорівнює 44774,06 грн., в результаті чого отримано збиток від реалізації в сумі 2231,76 грн. Названі обставини позивачем та його представниками не заперечуються.

Судом встановлено, що основним видом діяльності позивача є виробництво абразивних виробів, виробництво шліфувальної шкурки, виробів з неї. Зазначені види діяльності також вказані у довідці з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, статуті позивача (а.с.151, 152-156).

З податкової декларації з податку на додану вартість за півріччя 2012 року вбачається, що господарська діяльність позивача була прибутковою (а.с.158-164).

Як вбачається з Акту перевірки, податковим органом не заперечується реальність господарських операцій, за наслідками яких позивачем сформовано податковий кредит, не заперечувався факт сплати ПДВ у вартості матеріалів та сировини, що використовувались позивачем у власній господарській діяльності під час створення кінцевої продукції. Будь-яких посилань щодо невідповідності порядку оформлення податкових накладних вимогам Податкового кодексу України Акт перевірки не містить. Також, у судовому засіданні представники відповідача підтвердили, що будь-яких претензій щодо документального підтвердження ПАТ "Запоріжабразив" податкового кредиту не мають та в ході перевірки зауважень до первинних документів позивача не встановлено.

Натомість, позиція податкового органу полягає у тому, що реалізація продукції за ціною нижче собівартості її виробництва не узгоджується з поняттям "господарської діяльності", метою якої є одержання прибутку, що виключає можливість віднесення сум ПДВ, сплачених у вартості матеріалів та сировини, які використовувались у виготовлені кінцевої продукції (реалізованої за ціною нижче собівартості), до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України встановлюється, що податковий кредит визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін.

Згідно з п.198.4. якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що умовами для віднесення платником податку сплачених (нарахованих) сум податків до податкового кредиту є: 1) договірна вартість товару, не повинна перевищувати рівня звичайних цін, 2) товари (послуги), які придбаваються або виготовляються, в подальшому повинні використовуватись в оподаткованих операціях та у межах господарської діяльності.

Відповідно до п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно пп. 14.1.71 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до ст. 39 Податкового кодексу України звичайна ціна на товари (роботи, послуги) збігається з договірною ціною, якщо інше не встановлено цим Кодексом і не доведено зворотне, в тому числі в результаті неможливості визначення звичайної ціни із застосуванням положень пунктів 39.3-39.4 цієї статті.

Положеннями п.39.14 ст. 39 Податкового кодексу України, визначено, що обов'язок доведення того, що ціна договору (правочину) не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на орган державної податкової служби у порядку, встановленому законом.

Проте, податковим органом не виявлено в ході перевірки, що договірна вартість товару, придбаного позивачем, перевищує рівень звичайних цін.

За приписами п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит формується на підставі податкових накладних.

Наведене свідчить про правомірність формування позивачем податкового кредиту.

Відповідач дійшов висновку, що витрати, які перевищують доходи (збитки) товариством від відвантаженої готової продукції власного виробництва за цінами нижчими, ніж виробнича собівартість виготовленої продукції, за договорами щодо купівлі-продажу сировини, не можуть бути враховані у податковому обліку позивача, оскільки операція не відповідає основному принципу господарської діяльності, тобто не призводить до отримання прибутку.

При цьому, фактично ставлячи формування податкового кредиту у залежність від отримання прибутку підприємства, відповідач не вказав норми чинного податкового законодавства, яка б визначала таку залежність.

Під господарською діяльністю, згідно пп. 14.1.36 ст. 14 Податкового кодексу України, розуміється - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Як зазначено у ст. 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З огляду на зазначене суд вважає, що приписи Податкового кодексу України не ставлять в залежність право платника податків на формування податкового кредиту підприємства від наявності чи відсутності прибутку по окремим господарським операціям, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності. Отже, збитковість господарської операції не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції 01.11.2012 року у даній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі.

Керуючись ст.ст. 160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Запоріжжі Міжрегіонального головного управління Міндоходів на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2012 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: С.В. Сафронова

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: Д.В. Чепурнов