Ухвала суду № 41512813, 06.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 листопада 2014 року м. Київ К/9991/32242/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Степашка О.І.

Суддів Пилипчук Н.Г.

Федорова М.О.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-4286/11/2670

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Голден Файбер»

до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення- рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Голден Файбер» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Голден Файбер») звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі по тексту - відповідач, ДПІ у Печерському районі м. Києва) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.12.2010 №0011772302/0.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.07.2011 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 14.07.2011 скасовано та прийнято нову постанову, якою позов задоволено.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені належним чином.

В зв'язку з цим касаційний розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій зазначено, що з 29.10.2010 по 16.12.2010 відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Голден Файбер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 30.06.2010, за результатами якої складено акт від 23.12.2010 №1110/23-2/35265594.

На підставі висновків акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 31.12.2010 №0011772302/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) на загальну суму 11485619,00 грн., у тому числі за основним платежем 7657079,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 3828540,00 грн.

Підставою для визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ слугував висновок податкового органу про порушення позивачем пп. пп. 7.2.3, 7.2.4, 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в розмірі 7657079,00 грн. (за травень, червень, грудень 2009 року, за лютий, травень, червень 2010 року) та завищення суми, що підлягає бюджетному відшкодуванню у зменшення податкових зобов'язань з ПДВ наступних податкових періодів на суму 202998,00 грн. (за квітень, травень, червень 2010 року).

При цьому, податковий орган виходив з того, що позивачем першочергово було сформовано податковий кредит з податкових накладних отриманих від СПД ОСОБА_2, на виконання умов договору №СМР-02 від 19.07.2007 на проектування та будівництво лінійно-кабельних споруд, які не відповідали вимогам діючого законодавства, а саме: не вірно вказані реквізити договору (так в податкових накладних вказано, що авансові платежі і доплати проводилися згідно договору №GT/NSV-12/05/05 від 12.05.2005, проте вказаний договір товариством не укладався, так як саме товариство було створено в 2007 році), а у травні 2009 року позивачем було віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по податковим накладним отриманим від СПД ОСОБА_2, які зазначені в акті перевірки №291/1/23-02/35265594 від 20.05.2009, в яких уже були вказані належні реквізити.

Тобто, позивачем переоформлено вищезазначені податкові накладні та включено їх до складу податкового кредиту нового звітного періоду травня 2009 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що право на нарахування податкового кредиту та відображення податкових зобов'язань з ПДВ, надається виключно особам зареєстрованим як платники цього податку та сплаті даного податку до державного бюджету при підтверджені відповідними первинними фінансово-бухгалтерськими документами та у відповідному звітному періоді, натомість позивачем податковий кредит було сформовано в іншому податковому періоді, а ніж первинна дата виписки податкових накладний його контрагентом (податкові накладні, які були виписані з порушенням норм чинного законодавства), натомість відповідач діяв в межах та відповідно до норм чинного законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції виходив з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість»визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до абз. 2 пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Разом з тим, якщо платник не скористався правом подачі заяви, передбаченим пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» і не звернувся до податкової інспекції зі скаргою, то він не має права включати до податкового кредиту суму ПДВ, не підтверджену податковою накладною.

У разі коли право платника на податковий кредит підтверджується податковими накладними, отриманими після закінчення податкових періодів, у яких фактично відбулися господарські операції, суми ПДВ, вказані у таких податкових накладних, можуть бути включені до складу податкового кредиту в податковому періоді, в якому такі податкові накладні отримані.

Судом встановлено, що податкові накладні, виписані належним чином СПД ОСОБА_2, були отримані позивачем з запізненням, а тому були відображені у періоді коли вони були фактично отримані.

Закон України «Про податок на додану вартість» визначає лише два випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду. Так, відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у разі коли платник придбає товари (роботи, послуги), вартість яких не відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) і не підлягає амортизації, податки, що сплачені у зв'язку з таким придбанням, відшкодовуються за рахунок відповідних джерел і до складу податкового кредиту не включаються. А згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону, не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Посилання відповідача на недоліки в оформленні податкових накладних, на думку колегії суддів, правильно не було взято до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки недоліки в заповненні податкових накладних, виявлені податковою інспекцією під час перевірки не робили їх недійсними, не свідчили про їх неналежність та недопустимість як доказів, оскільки у сукупності з іншими доказами дозволили зробити суду висновок про можливість ідентифікувати контрагентів позивача, перевірити фактичність здійснення господарських операцій, сплату податку на додану вартість та його сум.

За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судом апеляційної інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду апеляційної інстанції не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 222, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий(підпис)О.І. Степашко Судді(підпис)Н.Г. Пилипчук (підпис)М.О. Федоров