Ухвала суду № 41512739, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" листопада 2014 р. м. Київ К/9991/11400/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва (далі - ДПІ)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012

у справі № 2а-1207/11/2670

за позовом казенного підприємства спеціального приладобудування "Арсенал" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У січні 2011 року Підприємство звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просило скасувати податкове повідомлення-рішення від 27.12.2010 № 0011032304/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2011 у позові відмовлено з посиланням на недоведеність позивачем факту відрядження його працівників закордон у зв'язку з виробничою необхідністю; також суд першої інстанції дійшов висновку про перевищення позивачем установленого підпунктом 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обмеження щодо врахування у складі валових витрат коштів платника, перерахованих профспілковим організаціям.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено. У прийнятті цієї постанови суд апеляційної інстанції виходив з того, що витрати Підприємства на відрядження його працівників, а також на добровільне перерахування коштів на культурно-масову, оздоровчу та фізкультурну роботу підтверджуються документально, а тому підлягають включенню до валових витрат платника.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Як встановлено судами обох інстанцій та вбачається з матеріалів справи, під час проведення планової виїзної перевірки Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 по 30.06.2010, оформленої актом від 08.12.2010 № 1053/23-4/14307357, ДПІ було виявлено факт включення до складу валових витрат Підприємства витрат на відрядження його працівників у загальній сумі 69772 грн., що не пов'язані з господарською діяльністю позивача. Крім того, податковою інспекцією було встановлено віднесення позивачем до валових витрат добровільно перерахованих позивачем у вигляді вступних членських та цільових внесків Первинній профспілковій організації Підприємства для проведення культурно-масових, оздоровчих та фізкультурних заходів, коштів у сумі 363 522 грн., що перевищує 0,2% фонду оплати праці Підприємства за звітний рік.

Наведені обставини стали підставою для прийняття позивачем оспорюваного податкового повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 284 606 грн. (у тому числі 193977 грн. за основним платежем та 90629 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 5.4.8 пункту 5.4 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) до валових витрат включаються витрати на відрядження фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, у межах фактичних витрат особи, яка відряджена, на проїзд (включаючи перевезення багажу) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження, оплату вартості проживання у готелях (мотелях), а також включених до таких рахунків витрат на харчування чи побутові послуги (прання, чистка, лагодження та прасування одягу, взуття чи білизни), найм інших жилих приміщень, телефонних рахунків, оформлення закордонних паспортів, дозволів на в'їзд (віз), обов'язкового страхування, витрат на усний та письмовий переклади, інших документально оформлених витрат, пов'язаних з правилами в'їзду та перебування у місці відрядження, включаючи будь-які збори і податки, що підлягають сплаті у зв'язку зі здійсненням таких витрат.

Зазначені витрати можуть бути включені до складу валових витрат платника податку лише за наявності підтверджуючих документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання фізичної особи, страхових полісів тощо. Не включається до складу витрат платника податку готівка, витрачена на цілі, визначені підпунктами 5.3.1 та 5.4.4 цієї статті, а також на цілі, не пов'язані з відшкодуванням особистих витрат фізичної особи, яка перебуває у відрядженні.

Таким чином, за умови відповідності витрат працівника підприємства, понесених у зв'язку з відрядженням, критерію документальної підтвердженості такі витрати підлягають врахуванню при визначенні оподатковуваного доходу цього підприємства.

Виключаючи витрати на відрядження працівників Підприємства до м. Лояна (КНР) з податкового обліку позивача, податкова інспекція послалася на відсутність запрошень від іноземних партнерів, підписаних контрактів, які б обумовлювали виробничий характер цих відряджень.

Дійсно, кваліфікуючої ознакою валових витрат відповідно до пункту 5.1 статті 5 названого Закону є їх понесення з метою використання у господарській діяльності платника, що, в свою чергу, передбачає існування у платника наміру отримати економічний ефект в результаті понесення таких витрат.

У матеріалах справи міститься адресований позивачеві лист-запрошення від китайської сторони щодо відвідування центру у м. Лояні для подальшого співробітництва (а.с. 23); вказане запрошення було прийнято позивачем (а.с. 24).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене листування підтверджує існування безпосереднього зв'язку між спірними відрядженнями та господарською діяльністю Підприємства.

Слід зазначити, що податкове законодавства не використовує поняття економічної доцільності та не регулює порядок та умови ведення фінансово-господарської діяльності; обґрунтованість витрат, що зменшують для цілей оподаткування отримані доходи, не може оцінюватися з точки зору їх доцільності, раціональності, ефективності або отриманого результату. В силу принципу свободи економічної діяльності платник здійснює її на власний ризик та вправі самостійно оцінювати ефективність та доцільність понесених витрат.

У зв'язку з цим оцінка фактично одержаного Підприємством економічного ефекту за фактом відряджень його працівників не має правового значення для податкового обліку витрат на таке відрядження, за умови наявності ділової мети у цих відрядженнях та документального підтвердження відповідних витрат.

По епізоду щодо завищення позивачем валових витрат у зв'язку з порушенням вимог підпункту 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Вищий адміністративний суд України погоджується з висновком суду першої інстанції.

Так, цією нормою Закону дозволено включити до валових витрат платника суми коштів або вартість майна, добровільно перераховані (передані) організаціям роботодавців та їх об'єднанням, створеним відповідно до закону з цього питання, у вигляді вступних, членських та цільових внесків, але не більше 0,2 відсотка фонду оплати праці платника податку у розрахунку за звітний рік.

У той же час позивач, відображаючи у податковому обліку витрати на перерахування профспілковому комітету Підприємства коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу, керувався нормами статті 44 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», якою передбачено, що роботодавці зобов'язані відраховувати кошти первинним профспілковим організаціям на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу в розмірах, передбачених колективним договором та угодами, але не менше ніж 0,3 відсотка фонду оплати праці з віднесенням цих сум на валові витрати, а у бюджетній сфері - за рахунок виділення додаткових бюджетних асигнувань, а також підпунктом 1.2.2.7 глави 1 Колективного договору, яким визначено обов'язок роботодавця відраховувати не менше ніж 0,3 % від фонду оплати праці Підприємства.

Вирішуючи наведену правову колізію, суд першої інстанції цілком об'єктивно зазначив, що спеціальним законом з питань оподаткування, який регулює порядок формування витрат у податковому обліку, є Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств»; ані Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», який визначає особливості правового регулювання, засади створення, права та гарантії діяльності професійних спілок, ані трудовий договір між платником як роботодавцем та його трудовим колективом не можуть змінювати правила податкового обліку, визначені спеціальним законом у сфері оподаткування.

А відтак включення позивачем до валових витрат відрахувань понад розмір, установлений 5.2.17 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не можна визнати законним.

Однак оскільки судами не було розмежовано оспорюване донарахування за окремими епізодами, що виключає можливість відокремити правомірне донарахування від незаконного для визначення законної частини оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, ухвалені у справі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд для усунення зазначеного недоліку.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.05.2011 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2012 у справі № 2а-1207/11/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько