Ухвала суду № 41512465, 15.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 жовтня 2014 року м. Київ К/800/57818/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим (далі - ДПІ)

на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2013

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013

у справі № 2а-13103/12/0170/10

за позовом республіканського підприємства "Курортно-оздоровчий комплекс "Росія" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суд Автономної Республіки Крим від 13.06.2013, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013, позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0005382301, № 0005372301 та № 0005362301.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що господарські операції з придбання товарів та підрядних робіт у спірних контрагентів були відображені позивачем у податковому обліку відповідно до їх дійсного економічного змісту на підставі належним чином оформлених первинних документів, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити. Зокрема, на обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що усі спірні контрагенти позивача не здійснювали фактичної підприємницької діяльності, були зареєстровані на підставних осіб та надавали вигодонабувачам послуги з конвертації безготівкових коштів у готівку. Наведене свідчить про фіктивний характер операцій між позивачем та спірними постачальниками, у зв'язку з чим відповідні операції не можуть викликати будь-яких правових наслідків у податковому обліку Підприємства.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи з'ясовано, що ДПІ було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з суб'єктами господарської діяльності: приватним підприємством «Севелітстрой», товариством з обмеженою відповідальністю «Кримстройіндустрія», приватним підприємством «Комманд», колективним підприємством «Альянс», фірмою «Капітель плюс», приватним підприємством «Укрторгпартнер» за період з 01.10.2009 по 30.06.2012. Результати перевірки висвітлені в акті від 30.10.2012 № 2200/22-01/16331584/215, в якому зазначено про фіктивний характер операцій з придбання товарів та робіт у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами.

На обґрунтування цього висновку ДПІ посилається на: факт реєстрації вказаних постачальників на підставних осіб, які заперечують свою причетність до діяльності зазначених підприємств (що встановлено у ході проведення слідчих дій у кримінальних справах); неможливість провести зустрічні перевірки спірних контрагентів з метою підтвердження реальності правовідносин з позивачем; невідповідність складених цими постачальниками первинних документів законодавчо установленим вимогам до їх оформлення (зокрема, щодо їх підписання уповноваженими особами).

Наведені обставини стали підставою для прийняття:

податкового повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0005362301 про донарахування Підприємству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 148 207 грн. (у тому числі 126 938 грн. за основним платежем та 21269 грн. за штрафними санкціями);

податкового повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0005372301, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податку на прибуток за І квартал 2012 року та за І півріччя 2012 року у загальній сумі 2951 грн.;

податкового повідомлення-рішення від 12.11.2012 № 0005382301, за яким Підприємству нараховано грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 288 900 грн. (у тому числі 239 006 грн. за основним платежем та 49894 грн. за штрафними санкціями).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідне положення міститься і у пункті 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, згідно з яким витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток, а також наявність належним чином оформлених первинних облікових документів на купівлю товарів (робіт, послуг).

Аналізуючи відповідність сформованих позивачем податкового кредиту та витрат в оспорюваних сумах наведеним критеріям, суди дослідили зміст господарських операцій між позивачем та кожним з названих контрагентів, фактичний рух активів у процесі виконання цих операцій та їх документальне оформлення. За наслідками цього суди встановили, що поставка підрядних робіт позивачеві підтверджується договорам підряду, актами виконаних робіт з переліком поставлених робіт та їх вартістю, будівельними кошторисами, податковими накладними, рахунками-фактурами; постачання товарно-матеріальних цінностей (будівельних матеріалів та господарчих товарів) в адресу Підприємства оформлено податковими накладними, видатковими накладними; придбаний товар було використано позивачем при проведенні ремонтних робіт у приміщеннях Підприємства та при благоустрою його території. Придбані товарі та роботи було у повному обсязі оплачено позивачем у безготівковому порядку.

Суди не виявили недостовірності або суперечливості відомостей у зазначених документах та не встановили фактичних обставин, що дозволили б оцінити операції між Підприємством та спірними контрагентами як фіктивні.

ДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що товар та підрядні роботи насправді не поставлялися позивачеві, або поставлялися іншими особами, ніж ті, що вказані у первинних документах.

Висновок податкового органу про недостовірність документів, підписаних не тими особами, що значаться в установчих документах контрагентів керівниками цих підприємств, за умови, що платник підтвердив реальність виконання господарських операцій, не може розглядатися як самостійна підстава для визнання податкової вигоди необґрунтованою. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

В умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування податкового кредиту з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Доводи відповідача про фіктивність реєстрації названих контрагентів також не є спростуванням реальності розглядуваних операцій. Адже наявність у контрагента ознак організації, що не провадить господарську діяльність, саме по собі не є доказом отримання покупцем необґрунтованої податкової вигоди, позаяк кожний учасник господарського обороту несе індивідуальну відповідальність за виконання своїх обов'язків та незалежно один від одного реалізує свої права. З тих самих мотивів і неможливість проведення зустрічної перевірки постачальників не може впливати на податковий облік покупця як іншого платника податків.

Посилання ДПІ на показання осіб, що значилися керівниками та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

З урахуванням викладеного суди цілком об'єктивно визнали непідтвердженим висновок ДПІ про відсутність між позивачем та спірними постачальниками реальних господарських відносин як такий, що не відповідає матеріалам справи, та правомірно задовольнили позов.

Оскільки у розглядуваній справі норми матеріального права було правильно застосовано судами, а їх висновки відповідають установленим у справі обставинам та наявним у ній доказам, то підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Ялті Головного управління Міндоходів в Автономній Республіці Крим відхилити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 13.06.2013 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 30.10.2013 у справі № 2а-13103/12/0170/10 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько