Ухвала суду № 41479117, 06.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8757/14 Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М. Суддя-доповідач: Желтобрюх І.Л.

У Х В А Л А

Іменем України

06 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючої-судді: Желтобрюх І.Л.,

суддів: Мамчура Я.С.,

Шостака О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр «Ортес» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ортопедичний науково-виробничий реабілітаційний центр «Ортес» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08 січня 2014 року №0000022203.

Постановою Окружного адміністративного суду від 21 липня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати як таку, що ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, вивчивши матеріали справи, дослідивши й проаналізувавши доводи апеляційної скарги і докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, відповідачем у період із 04 по 10 грудня 2013 року проведено перевірку позивача, за результатами якої складено Акт від 17 грудня 2013 року №456/1-26-50-22-03-30382727 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій із Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Прогрес-Фонд», Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Сяйво» та Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Рада» за період із 01 січня 2010 року по 17 грудня 2013 року, відповідно до висновків якого позивачем занижено податок на прибуток у загальному розмірі 580969,00 грн., чим порушено пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 Податкового кодексу України.

На підставі вищевказаного Акту перевірки 08 січня 2014 року відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000022203, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 580969,00 грн. за основним платежем та нараховано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 71098,00 грн.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано будь-яких доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання спірних господарських операцій із отримання позивачем страхових послуг, невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат за вказаними операціями.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з пп. 140.1.6 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об'єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв'язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом 1 цього пункту.

Відповідно до ч. 1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо, - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Як вбачається з матеріалів справи, з метою проведення господарської діяльності та отримання доходу позивач використовує криті приміщення, складські та інші допоміжні будівлі, що орендуються ним на підставі договорів оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» істотними умовами договору оренди є, зокрема, страхування орендарем взятого ним в оренду майна.

На виконання викладеної норми Закону позивачем укладено договори страхування, а саме:

- з ТДВ «Страхова компанія "Рада»: Договір добровільного страхування від 02 квітня 2012 року №0402/08-20, Договір добровільного страхування від 04 травня 2012 року № 0504/01-20, Договір добровільного страхування від 11 квітня 2012 року № 0411/01-17, Договір добровільного страхування від 05 жовтня 2012 року № 1005/04-17, Договір добровільного страхування від 24 грудня 2012 року №1224/02-20, Договір добровільного страхування від 02 січня 2013 року №0102/03-20, додаткову угоду від 06 лютого 2012 року № 2 до договору добровільного страхування стихійних явищ від 27 жовтня 2010 року № 1027/02-10, додаткову угоду від 30 жовтня 2012 року № 3 до договору добровільного страхування стихійних явищ від 27 жовтня 2010 року № 1027/02-10;

- з ТДВ «Страхова компанія «Сяйво»: додаткову угоду від 12 грудня 2011 року № 2 до договору добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 01 липня 2010 року №0701/03-П, додаткову угоду від 20 березня 2012 року № 3 до договору добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 01 липня 2010 року № 0701/03-П, Договір добровільного страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ від 13 липня 2012 року №0701/01-П;

- з ПрАТ Страхова компанія «Прогрес-Фонд»: Договір добровільного страхування фінансових ризиків від 11 жовтня 2011 року № 1011/01-317, Договір добровільного страхування фінансових ризиків від 25 березня 2011 року № 0325/01-317, Договір добровільного страхування відповідальності перед третіми особами від 11 липня 2011 року № 0711/01-414.

На підтвердження реальності вказаних договорів та руху активів в ході здійснення таких господарських операцій позивачем було надано також банківські виписки та страхові свідоцтва.

Вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

На підтвердження того, що контрагенти позивача не є фіктивними суб'єктами господарювання та не здійснюють злочинну діяльність позивачем до матеріалів справи також було надано:

- стосовно ТДВ "Страхова компанія «Рада»: копію постанови Київського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2013 року у справі № 810/5624/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07 серпня 2013 року №0004862204;

- стосовно ТДВ «Страхова компанія «Сяйво»: копію постанови Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року у справі № 810/5421/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області від 07 серпня 2013 року № 0000212200; копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 26 лютого 2014 року, якою залишено без змін постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2013 року;

- стосовно ПрАТ Страхова компанія «Прогрес-Фонд»: копію постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року у справі № 826/18310/13-а, якою визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 18 вересня 2013 року №0004752202; копію ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2014 року, якою залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 грудня 2013 року.

Тобто, у судовому порядку встановлено правосуб'єктність контрагентів позивача, та, фактично доведено законність їх господарської діяльності. Отже, висновки відповідача про неможливість надання переліченими суб'єктами господарювання відповідних послуг є припущеннями контролюючого органу, які не ґрунтуються на достатніх та належних доказах.

Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не може нести відповідальності за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Зазначена позиція узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Висновки ж податкового органу про заниження позивачем податку на прибуток за період, що перевірявся, ґрунтується на тому, що договори страхування, укладені позивачем, направлені на надання податкової вигоди третім особам, з метою штучного формування валових витрат. При цьому, не зрозуміло, на чому саме ґрунтується такий висновок, оскільки відповідачем на його обґрунтування зазначено тільки відповідні норми законодавства. Інформації про проведення відповідачем аналізу первинної документації позивача щодо укладення та виконання договорів страхування в акті перевірки не міститься.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, з огляду на що підстави для її задоволення відсутні.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи, викладені відповідачем у акті перевірки та апеляційній скарзі, не містять правового підґрунтя та спростовуються матеріалами справи, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню.

Допущення судом першої інстанції порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не виявлено, а тому підстав для скасування оскаржуваної постанови суду немає.

Керуючись ст.ст.160, 167, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 липня 2014 року, - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуюча:

Судді:

.

Головуючий суддя Желтобрюх І.Л.

Судді: Мамчур Я.С

Шостак О.О.