Ухвала суду № 41477827, 11.11.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

11 листопада 2014 р.м.ОдесаСправа № 815/3201/14

Категорія: 12.2 Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі:

головуючого - Танасогло Т.М.,

суддів - Бойка А.В.,

- Яковлєва О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини А3571 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до військової частини А 3571 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації з витрат на відрядження та стягнення витрат на відрядження в сумі 683,00 грн.,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини А3571 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати компенсації з витрат на відрядження та стягнення витрат на відрядження в сумі 683,00 грн.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду адміністративний позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини А3571 щодо невиплати ОСОБА_2 компенсації з витрат на відрядження у сумі 683,00 грн.

Стягнуто з військової частини А3571 (код ЄДРПОУ 08419537) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати на відрядження у сумі 683 грн.

В апеляційній скарзі військової частини А3571 ставиться питання про скасування судового рішення в зв'язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального та матеріального права, а також що у зв'язку з тим, що висновки суду не відповідають обставинам справи.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п.1 ч.1 ст.197 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх осіб, які беруть участь у справі, про розгляд справи за їх участю.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги Одеського міського центру зайнятості, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

ОСОБА_2 з 19.06.2009 року по 28.12.2012 року проходив військову службу у військовій частині А3571 на посаді начальника автомобільної і електрогазової служби, що підтверджується витягом з послужного списку.

Згідно наказів командира військової частини А3571 №38 від 24.02.2012 року та №217 від 07.12.2012 року та посвідчень на відрядження №21/7 від 27.02.2012 року, №21/52 від 07.12.2012 року позивач двічі у 2012 році направлявся у службові відрядження до військової частини А0119 до м. Києва для проведення звірки по автомобільній техніці та майну, але кошти за перебування у відрядженнях йому не надавалися.

Відповідно до довідки №24/932 від 30.04.2014 року військової частини А3571, у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів позивачу не виплачені кошти за службові відрядження за 2012 рік на загальну суму 683 грн., у т.ч. згідно посвідчень про відрядження №21/7 від 27.02.2012 року - 243 грн. та №21/52 від 07.12.2012 року - 440 грн.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем протиправно не виплачено позивачу витрати на службові відрядження у сумі 683 грн., а тому позовні вимоги обґрунтовані, та такі, що підлягають задоволенню.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991року ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про Збройні сили України» №1935-XII від 06.12.1991р. держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України.

Положеннями п.1.1 «Інструкції про порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України», затвердженої наказом Міністра оборони України №530 від 29.08.2011 року службовим відрядженням (далі - відрядження) вважається поїздка військовослужбовця за розпорядженням командира або начальника на певний строк в іншу місцевість для виконання службового завдання поза пунктом постійного або тимчасового розквартирування військової частини (підрозділу), у якій військовослужбовець проходить службу. Для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюються виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад. Відрядженому військовослужбовцю відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи та користування в поїздах постільними речами.

Таким чином, враховуючи вищевказані норми законодавства судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про бездіяльність щодо невиплати витрат на службові відрядження ОСОБА_2 відповідача є неправомірною, оскільки законом прямо визначено, що позивач має право на відшкодування витрат на службові відрядження в межах України.

Як свідчать матеріали справи та не заперечується апелянтом факт наявності заборгованість по сплаті витрат на службові відрядження військової частини А3571 перед позивачем складає 683 грн., а відтак підлягає стягненню на користь позивача, що вірно встановлено судом першої інстанції.

Доводи апелянта стосовно пропущення позивачем строку звернення до суду з позовом встановленого ст. 99 КАС України, колегія суддів не приймає до уваги та вважає їх безпідставними та хибними, виходячи із наступного.

Зважаючи на те, що позовна заява містить вимоги про стягнення витрат на відрядження , то необхідно звернути увагу на положення ст. 233 Кодексу законів України про працю (далі - КЗпП України), яка визначає строки звернення до суду за вирішенням трудового спору. Згідно ч.2 цієї норми у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Конституційний Суд України в Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.

Так, ст. 121 КЗпП України визначені гарантії і компенсації при службових відрядженнях.

Відтак, судова колегія вважає, що оскільки витрати у зв'язку із відрядженням входять до складу заробітної плати, тому у даному випадку вказаний позов не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 195, 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206; ч.5 ст. 254 КАС України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу військової частини А3571 залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які брали участь у справі, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий: Т.М. Танасогло

Суддя: А.В. Бойко

Суддя: О.В. Яковлєв