Рішення № 41470507, 17.11.2014, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17 листопада 2014 р. Справа № 903/972/14

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

За участю представників сторін:

від позивача: Маринчук В.І. (представник за дов. № б/н від 02.10.2014 р.)

від відповідача: Самолюк В.В. (представник за дов. № б/н від 20.10.2014 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" про стягнення 74 046,15 грн.,

В судовому засіданні 17.11.2014 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" про стягнення 74 046,15 грн.

Позов мотивує тим, що 31.03.2014 р. між сторонами був укладений договір поставки №31 та специфікація від 16.05.2014 р. до даного договору, відповідно до якої позивач передає, а відповідач приймає та сплачує сою у кількості 37 тонн. Загальна вартість специфікації складає 241 758,00 грн.

Відповідно до видаткової накладної та довіреності №655 від 15.05.2014 р. позивач передав відповідачу сою в кількості 36,760 тонн, по ціні 6534,00 грн. за одну тонну.

Відповідач не належно виконав умови договору, а саме прострочив виконання зобов'язань по оплаті поставленого товару, в зв'язку із чим відповідачу були нараховані штрафні санкції.

Тому (позивач) товариство з обмеженою відповідальністю "УТФ ЗЕРНО" просить суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОТЕХНІКА" (відповідача) 74 046,15 грн. з них: 48 351,60 грн. штрафу, 81,46 грн. - 3% річних, 1 214,82 грн. втрат від інфляції, 379,29 грн. не отриманого прибутку та 24 018,98 грн. моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду від 06.10.2014 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі, призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

22.10.2014 р. ухвалою суду було відкладено розгляд справи у зв'язку із частковим невиконанням вимог ухвали суду позивачем.

05.11.2014 р. ухвалою суду було відкладено розгляд справи у зв'язку із поданим клопотанням відповідач про відкладення розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні 17.11.2014 р. позов підтримала з підстав викладених в позові та додаткових поясненнях, яких додавала до справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 17.11.2014 р. та в наданих письмових поясненнях вказує, що позовні вимоги не визнає та зазначає, що розрахунок за поставлений товар проведений в повному обсязі, а штрафні санкції, які нараховані позивачем виходять за межі задекларованих у договорі. Подав клопотання про відкладення розгляду справи в якому зазначає, що специфікація до договору від 16.05.2014 р. підписана Сікірінським В.М., який є заступником директора з економіки та фінансів, а в статуті відповідача відсутні дані про те, що особа може без довіреності діяти в інтересах товариства. У зв'язку з чим було подано позовну заяву до господарського суду м. Києва про визнання недійсними додатків до договору поставки, серед яких і специфікація до договору від 16.05.2014 р.

Суд відхилив подане клопотання про відкладення розгляду справи, як необґрунтоване. З огляду на те, що з дослідженої в судовому засіданні специфікації вбачається, що зі сторони відповідача договір було підписано в.о. директора Сікірінським В.М. та скріплено печаткою товариства з обмеженою відповідальністю «Агротехніка».

Відповідно до п. 9.2 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12.03.1999р. "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" (із наступними змінами та доповненнями) наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т. ін.).

Отже, у випадку коли угоду підписано особою, яка не мала для цього належних повноважень, але сторони виконують положення такої угоди, схвалюючи її таким чином, то вимога будь-яких органів щодо визнання її недійсною задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч.1 ст 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

В даному випадку матеріалами справи та фактичними обставинами справи підтверджується те, що сторонами, вчинено дії по виконанню договору.

Як вбачається із матеріалів справи, відбулося реальне настання правових наслідків, які встановлені зазначеним договором, а саме відповідач виконав умови договору та специфікації, хоча із порушенням строків, про що свідчить оплата товару поставленого позивачем, даний факт не спростовується відповідачем по даній справі, а навпаки представник відповідача неодноразово стверджував про відсутність основної заборгованості по даному договору.

У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення специфікації на результати даної справи не вплине.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно" та товариством з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" укладений договір поставки №31 від 31.03.2014 р. (а.с.9-11).

Відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.11 ЦК України та ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно договору п. 1.1. постачальник передає, а покупець приймає та сплачує, на умовах, що вказуються у специфікаціях (додатках) до даного договору, сільськогосподарську продукцію.

16.05.2014 р. між тими ж сторонами було укладено специфікацію (а.с.12).

Відповідно до даної специфікації сторони погодили: поставка сої товарної в кількості 37,000 тонн загальною вартістю 241 758,00 грн., оплата за товар проводиться на протязі одного банківського дня, згідно рахунку-фактури, накладної та податкової накладної на прийняту партію товару у складі покупця.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу сою товарну, що підтверджується накладною №15 від 16.05.2014 р. та товарно-транспортною накладною № 19 від 15.05.2014 р. в кількості 36,760 тонн на загальну вартість 240 189,84 грн., факт отримання товару підтверджується довіреністю на отримання товару № 665 від 15.05.2014 р. (а.с.15).

15.05.2014 р. позивачем виписано рахунок-фактуру №15 на суму 240 189,84 грн. (а.с. 13). Відповідач отримання товару та рахунку-фактури не заперечує.

Відповідач отриманий товар мав оплатити 20.05.2014 р. проте оплатив з порушенням строків, встановлених договором поставки №31 від 31.03.2014 року та специфікацією до договору від 16.05.2014 року, а саме: 20.05.204 р. відповідно до платіжних доручень № 1205 на загальну на суму 209 911,20 грн. та 21.05.2014 р. № 1350 на загальну суму 30 278,64 грн.

Відповідно до п. 4.2., 4.3. договору передплата за даним договором, здійснюється покупцем на умовах та строках, вказаних у специфікаціях до даного договору, підписаних сторонами. Платіж за даним договором вважається здійсненим належним чином у дату відправлення покупцем коштів на банківський рахунок, що визначений у даному договорі.

Відповідно до п.5 специфікації (яка належним чином підписана сторонами) оплата за товар проводиться покупцем, на протязі одного банківського дня, згідно рахунку фактури, накладної та податкової накладної на прийняту партію товару.

Поставка товару була здійснена 16.05.2014 р. (накладена № 15 від 16.05.2014) оплата була здійснена 20.05.2014 р. на суму 209 911,20 грн. та 21.05.2014 р. на суму 30 278,64 грн., тобто з порушенням строків оплати.

Відповідно до п.5.3. у разі не оплати партії товару, або за порушення строків оплати, покупець сплачує штраф у розмірі 20 % (двадцять відсотків) від загальної вартості специфікації (додатків) до даного договору.

У зв'язку з простроченням виконанням умов договору позивач нарахував відповідачу штраф у розмірі 48 351,60 грн.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Беручи до уваги приписи п.5.3. договору зобов'язання мало бути виконане 20.05.2014 р., проте 20.05.2014 р. відповідач лише частково виконав умови договору у зв'язку з чим має місце прострочення виконання зобов'язання відповідачем, тому сума штрафу у розмірі 48 351,60 грн. є підставна та підлягає до стягнення.

Стосовно вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 81,46 грн. 3% річних та 1 214,82 грн. втрат від інфляції суд приходить до наступного висновку.

Що стосується розрахунку 3% річних, слід зазначити, що позивач провів розрахунок з 16.05.2014 р. по 20.05.2014 р. на суму 240 189,84 грн. та 21.05.2014 р. на суму 30 278,64 грн.

Суд вважає, що даний розрахунок є невірним, а прострочення виконання зобов'язання було здійснено на 1 день і лише на суму 30 278,64, оскільки поставка товару була здійснена 16.05.2014 р. (в п'ятницю) зобов'язання мало бути виконано 20.05.2014 р. (в понеділок), як зазначено в специфікації «..на протязі одного банківського дня…». Позивач 20.05.2014 р. перерахував на адресу відповідача кошти в сумі 209 911,20 грн., отже прострочення зобов'язання було лише один день 20.05.2014 р. на суму 30 278,64 грн.

Виходячи з цього за порушення строків оплати поставленого згідно договору поставки від 31.03.2014 року №31 товару з відповідача підлягає до стягнення 2,49 грн. 3% річних.

Отже, в позові на суму 78,97 грн. нарахованих 3 % річних слід відмовити.

Що стосується нарахування інфляційних втрат, які позивач нарахував з 16.05.2014 р. по 21.05.2014 р. на суму 1 214,82 грн. суд зазначає наступне.

У відповідності до листа Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997р. № 62-97р., відповідно до якого індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Відповідно до Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.2013 р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Отже, врахування індексу інфляції можливе лише на суму простроченої заборгованості не менше як на один місяць та у порядку відповідальності боржника за порушення грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене та ту обставину, що прострочення боржником виконання умов договору відбулося на один день, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні стягнення 1 214,82 грн. інфляційних втрат.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача 379,29 грн. не отриманого прибутку (втраченої вигоди) на підставі ст. 225 ГК України.

Мотивуючи відповідну вимоги позивач зазначив, що не отримав прибуток (втратив вигоду) по залишках на поточному рахунку за період з 16.05.2014 р. по 20.05.2014 р. При цьому, до матеріалів справи долучено договір банківського рахунку №67-в-28/73816 від 19.08.2013 року, укладений між ПАТ "КБ" Фінансова ініціатива" та ТзОВ "УТФ Зерно" (а.с. 23-27). Відповідно до п 1.1 договору банк відкриває клієнту поточний рахунок №2600700173816 та здійснює його розрахунково-касове обслуговування. Згідно тарифного пакету на банківські послуги (додаток 1 до договору) встановлена процентна ставка по залишках на поточних рахунках в національній валюті (річних) на фактичний залишок коштів. Саме виходячи з відповідної процентної ставки позивач розраховує суму втраченої вигоди (а. с. 28).

Проте, суд зазначає, що згідно п. 4.3 договору поставки від 31.03.2014 року №31 платіж за даним договором вважається здійсненим належним чином у дату відправлення відповідачем коштів на банківський рахунок, що визначений у даному договорі, а саме п/р26006014050713 в філії АТ "Укрексімбанк" м.Київ.

Згідно долучених до матеріалів справи платіжних доручень про сплату коштів за поставлений товар відповідач перераховував позивачу кошти саме на зазначений в договорі поставки від 31.03.2014 року №31 рахунок в філії АТ "Укрексімбанк" м.Київ, а не на рахунок №2600700173816 в ПАТ "КБ" Фінансова ініціатива".

Тому вимога про стягнення суми втраченої вигоди в розмірі 379,29 грн. є безпідставною, не доведеною належними та допустимими доказами, а тому до задоволення не підлягає.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 24 018,98 грн. моральної шкоди, що становить 10% від загальної вартості поставленого товару при цьому, посилається на ст. 23 ЦК України.

Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає, зокрема, в приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи, а її відшкодування здійснюється грішми, іншим майном або в інший спосіб.

У постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995р. №4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" визначено, що під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (пункт 3), та зазначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (пункт 5).

Позивачем у позовній заяві не зазначено в чому полягає моральна шкода, виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги в цій частині, якими саме неправомірними діями завдана ця шкода та зазначення доказів, що підтверджують позов. Обставини, які на думку позивача свідчать про ухилення відповідача від сплати заборгованості не є належними доказами, які підтверджують дії відповідача спрямовані на приниження ділової репутації, честі, гідності та престижу ТзОВ "УТФ ЗЕРНО".

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні стягнення 24 018,82 грн. моральної шкоди.

Судом не приймаються до уваги пояснення відповідача (а.с.68) від 05.11.2014 р. в яких зазначено, що відповідач провів розрахунок на протязі трьох банківських днів з моменту поставки товару, оскільки дане суперечить п.5 специфікації від 16.05.2014 р. в якій зазначено, що оплата за товар проводиться на протязі одного банківського дня.

Також судом не приймаються до уваги твердження відповідача стосовно того, що проведення оплати було пов'язане з передачею відповідачу накладної та податкової накладної, а податкова накладна йому не передавалась у зв'язку із чим оплата товару була здійснена на після отримання усіх необхідних документів. Проте відповідач сам надав суду податкову накладну (а.с.70) від 16.05.2014 р., що спростовує його твердження.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не неналежне виконання відповідачем умов договору, позовні вимоги підставні і підлягають до задоволення частково в розмірі 48 354,09 грн. з них 48 351,60 грн. штрафу, 2,49 грн. 3% річних.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, в сумі 1 193,07 грн. (48 354,09*1 827,00/74 046,15) згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49 Господарського процесуального кодексу України, на підставі ст. ст. 174, 230, 231, 225 Господарського кодексу України, ст.ст. 6, 11, 23 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Агротехніка" (м.Луцьк, вул. Єршова, 11, код ЄДРПОУ 21750952) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "УТФ Зерно." (пр. Оболонський, 30, офіс 287, м.Київ, код ЄДРПОУ 38615496) 48 354,09 грн. (з них 48 351,60 грн. штрафу, 2,49 грн. 3% річних) та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 193,07 грн. (одну тисячу сто дев'яносто три гривні сім копійок).

В стягненні на суму 78,97 грн. 3% річних, 1 214,82 грн. інфляційних втрат, 379,29 грн. не отриманого прибутку та 24 018,98 грн. моральної шкоди відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повне рішення складено

та підписано 20.11.2014 р.

Суддя І. О. Гарбар