Ухвала суду № 41452581, 11.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" листопада 2014 р. м. Київ К/800/50092/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого: Маринчак Н.Є.,

Суддів: Вербицької О.В., Муравйова О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С»

на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 квітня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року

по справі №826/3397/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» (надалі - ТОВ «Альтер С»)

до Державна податкова інспекція в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві (надалі - ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

У березні 2014р. позивач звернувся до суду з позовом до ДПІ в Оболонському районі ГУ Міндоходів у м.Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 23.10.2013р. №0008742201.

Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.04.2014р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.09.2014р., в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями попередніх судових інстанцій, позивач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати судові рішення та постановити нове - про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.

Також, позивачем було надіслано до суду клопотання, в якому він просив розглянути справу за його відсутності, в порядку письмово провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи наведені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанції, податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Альтер С» по взаємовідносинах з ТОВ «Корса Груп» за період з 01.06.2013р. по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт №540/26-54-22-01-10/34045180 від 01.10.2013р., в якому, на думку відповідача, встановлено порушення підприємством п.п.185.1 ст.185, п.п.188.1 ст.188, п.198.1, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200, п.201.4 ст.201 ПК України, в результаті чого позивачем занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет.

На підставі зазначеного акта відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення №0008742201 від 23.10.2013р., яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції.

Висновки відповідача ґрунтуються на тому, що господарські операції позивача з контрагентом мають ознаки безтоварності та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. Так, позивачем відображено в бухгалтерському обліку операції, які мають безтоварний характер, відсутність об'єкта оподаткування по операціях придбання товарів (послуг), зокрема, позивачем включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачених по господарських операціях з ТОВ «Корса Групп» за червень 2013р.

Судом першої та апеляційної інстанції також встановлено, що між позивачем та ТОВ «Корса Групп» укладено договір купівлі-продажу №1806201301 від 18.06.2013р., відповідно до умов якого ТОВ «Корса Групп» (Продавець) зобов'язувався передати у власність позивачу (Покупець) товар (олію соняшникову нерафіновану, українського походження, врожаю 2012р.), а позивач зобов'язувався прийняти та оплатити цей товар на умовах, передбачених договором.

Згідно з умовами договору поставка товару здійснювалася на умовах DDP (Миколаївська область, с.Галіциново, вул.Набережна, буд.27, ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»). Відповідно до Правил ІНКОТЕРМС, термін DDP означає обов'язок продавця здійснити поставку покупцю товару без розвантаження з будь-якого прибулого транспортного засобу в названому місці призначення.

На підтвердження факту поставки вказаного товару позивач надав суду копії видаткових накладних, рахунки-фактури, товарно-транспортних накладних, податкових накладних, документів щодо посвідчення якості товару. В оплату за придбаний товар на підставі зазначеного договору купівлі-продажу позивач перерахував на рахунок ТОВ «Корса Групп» грошові кошти, у т.ч. ПДВ, що підтверджується виписками по банківському рахунку позивача.

Суми податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних позивач включив до складу податкового кредиту, відобразив у реєстрі отриманих податкових накладних, що відповідає даним податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2013р.

Також, позивач уклав договір з ТОВ МП «Термніал-Укрхарчозбутсировина» №06/2013-АS від 18.06.2013р., відповідно до умов якого ТОВ МП «Термніал-Укрхарчозбутсировина» зобов'язувався здійснити митне оформлення товару (олії соняшникової) за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним ТОВ «Альтер С».

Контракт №1806/01 від 18.06.2013р., укладений між ТОВ «Альтер С» та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ «Альтер С» поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» згідно з Правилами ІНКОТЕРМС передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Крім того, в матеріалах справи міститься договір на перевезення вантажів №010613 від 01.06.2013р., який укладеного між ТОВ «Корса Групп» та ТОВ «Світком-Торг», згідно умов якого ТОВ «Світком-Торг» зобов'язувалось надати ТОВ «Корса Групп» послуги з перевезення товару (олії соняшникової) з м. Харкова до м.Миколаєва згідно з актом від 30.06.2013р. про надання послуг.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази не є достатніми на підтвердження реальності укладеної угоди між позивачем та ТОВ «Корса Групп».

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає такі висновки судів попередніх інстанції передчасними у зв'язку з неповним з'ясуванням усіх обставин справи з огляду на наступне.

За змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

У справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, серед іншого, чи вчинені вони обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (п.3 ч.3 ст.2 КАС України).

Отже, суд постановляє ухвалу про закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного та всебічного з'ясування обставин справи, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, та вичерпано всі можливості збирання й оцінки доказів.

Разом з тим, оскаржувані рішення не відповідають вказаним вимогам.

Згідно з п.п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

В обґрунтування реальності виконання спірного договору позивач посилався, зокрема на те, що товар, який придбаний у ТОВ «Корса Групп» в подальшому був реалізований на експорт про що свідчить Контракт №1806/01 від 18.06.2013р., який укладений між ТОВ «Альтер С» та Компанією Oleos Trading Limited, згідно з умовами якого ТОВ «Альтер С» поставило Компанії Oleos Trading Limited придбаний товар на умовах СРТ - ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» згідно з Правилами ІНКОТЕРМС передбачає обов'язок продавця здійснити поставку товару до названого місця призначення.

Факт поставки, на думку позивача, товару придбаного у ТОВ «Корса Групп» на користь нерезидента - Компанії Oleos Trading Limited підтверджується долученими до матеріалів справи документами (а.с.140-158 т.1):

- вантажно-митними деклараціями від 05.07.2013р. №4000, від 18.07.2013р. №4026 та від 30.07.2013р. №4049, які свідчать про відвантаження позивачем товару на експорт Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013р. №1806/01;

- рахунками-фактурами від 03.07.2013р. №07/2013-1806ЕК, від 16.07.2013р. №07/2013-1806ЕК2 та від 26.07.2013р. №07/2013-1806ЕК2, виставленими позивачем Компанії Oleos Trading Limited за Контрактом від 18.06.2013р. №1806/01;

- випискою по особовим рахункам з 01.06.2013р. по 31.07.2013р., наданою АТ «Сбербанк Росії», якою підтверджується факт перерахування Компанією Oleos Trading Limited коштів на користь позивача за Контрактом від 18.06.2013р. №1806/01;

- листом-підтвердженням фактичного відвантаження товару на користь Компанії Oleos Trading Limited датованим 30.06.2013р., яким підтверджується факт належного виконання позивачем свого обов'язку з поставки товару (олії соняшникової) на користь вказаної компанії-нерезидента;

- відомістю з відображенням обігу по рахунку 362 «Розрахунки з іноземними покупцями» позивача за контрагентом «Компанія Oleos Trading Limited» за період з червня 2013р. по вересень 2013р., в якій міститься систематизована інформація про суми коштів, сплачені Компанією Oleos Trading Limited на користь позивача за поставлений товар, та якою підтверджується належне відображення результатів господарських операцій в бухгалтерському обліку позивача.

За приписами п.3 ч.1 ст.163 КАС України мотивувальна частина постанови повинна містити встановлені судом обставин із посиланням на докази, а також мотивів неврахування окремих доказів; мотивів, з яких суд виходив при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався. Аналогічні вимоги визначені ст.206 КАС України для ухвали суду апеляційної інстанції.

Разом з тим, суди попередніх інстанції обмежились лише тим, що договори, укладені з постачальником ТОВ «Корса Групп» та з покупцем-нерезидентом компанією Oleos Trading Limited підписані в один день - 18.06.2013р., що свідчить про неможливість реального здійснення вказаних операцій, без дослідження вказаних вище документів та наданням їм належної правої оцінки.

Крім того, позивач у касаційній скарзі вказує на те, що укладення договорів з постачальником і покупцем в один день не свідчить про неможливість реального здійснення вказаних операцій, оскільки підприємство в такій спосіб лише намагалось мінімізувати ризики, пов'язані із змінами ціни товару, витратами на його тривале зберігання тощо.

Також за висновками суду першої та апеляційної інстанції, товар, що придбаний у ТОВ «Корса Групп» не зберігався на складах, орендованих ТОВ «Альтер - С» у ДП «Спринтер-К», про що свідчить відсутність актів прийому-передачі товару, товарно-транспортних накладних, а також карток складського обліку, які підтверджували б перевезення та отримання товару на орендоване складське приміщення.

Позивач даного факту не заперечує, проте вказує на те, що придбаний ним товар не зберігався на складах позивача (які знаходяться в Київській області), оскільки згідно з умовами договору купівлі-продажу ТОВ «Корса Групп» зобов'язалося поставити товар в м.Миколаїв (на термінал, належний ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина»). Більше того, в даному випадку позивач було придбано не розфасовану олію соняшникову в кількості біля 1000 тон, зберігання якої є об'єктивно можливим виключно на спеціалізованих терміналах. Орендовані позивачем склади в Київській області не обладнані відповідними ємностями для зберігання таких товарів, у зв'язку з чим позивач об'єктивно не міг зберігати цей товар на орендованих ним складах.

В підтвердження того, що товар поставлявся в м.Миколаїв та зберігався на терміналі, який належить ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина», позивач надав до суду наступні документи: акт звіряння взаємних розрахунків; оборотно-сальдовою відомістю позивача по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними покупцями»; акти звірки поставок та відвантажень олії рослинної; відповідь (лист) ТОВ «МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина» від 16.04.2014р. №71 на запит ТОВ «Альтер С» від 15.10.2013р. №226 щодо надходження олії соняшникової до вказаного терміналу від постачальника ТОВ «Корса Групп» на користь позивача (а.с.131, 132, 135 - 137 т.1, 191-193 т.2).

Проте, судами попередніх інстанції вказані документи залишені поза увагою.

Однак, задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Таким чином, судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 КАС України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів (ч.1 ст.69 КАС України).

Щодо товарно-транспортних накладних, в яких не зазначено повної адреси пункту навантаження та повної адреси пункту розвантаження товару.

Слід зазначити, що документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Тому, під час нового розгляду справи судами попередніх інстанції слід врахувати, що сама собою наявність в окремих документах помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Стосовно висновків суду першої інстанції, що господарська діяльність контрагентів позивача має ознаки нереальності здійснення господарських операцій, а укладені такими контрагентами угоди не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а видані ними первинні документи не можуть підтвердити факт здійснення господарських операцій, і як наслідок, прямо впливають на оподаткування податком на додану вартість, а відтак висновки податкового органу про донарахування позивачу податку на додану вартість є правомірними.

Слід зазначити, що чинним законодавством України не встановлено обов'язку суб'єкта господарювання, здійснювати перевірку справжності наданих контрагентами документів при укладенні договорів, а також не передбачено обов'язку здійснювати перевірку місцезнаходження контрагентів або сплати податків контрагентами тощо. При невиконання контрагентом своїх обов'язків перед бюджетом не може бути підставою для неможливості формування податкового кредиту на підставі господарських операцій інших суб'єктів господарювання, оскільки відповідно до ст.61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому до відповідальності може бути притягнутий лише порушник.

Зважаючи на наведене, касаційна інстанція на підставі ст.227 КАС України дійшла висновку про неповне встановлення обставин справи та обумовлену цим неможливість надання належної юридичної оцінки всім обставинам у справі, у зв'язку з чим справа підлягає направленню на новий розгляд для достовірного з'ясування та правильного вирішення цього спору.

Під час нового розгляду справи судам попередніх інстанції необхідно врахувати викладене, повно та об'єктивно дослідити обставини справи, дати їм належну юридичну оцінку, в залежності від встановленого, правильно застосувати до спірних правовідносин норми матеріального права та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ухвалив:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Альтер С» - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18 квітня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 вересня 2014 року - скасувати та направити справу на новий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-238 КАС України.

Головуючий: ____ Н.Є. Маринчак

Судді: ____ О.В. Вербицька

____ О.В. Муравйов