Ухвала суду № 41452509, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/9571/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 30.10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011

у справі № 2а-7449/09/0670

за позовом Приватного підприємства „Скерцо"

до Державної податкової інспекції у м. Житомирі

про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство „Скерцо" звернулось до Житомирського окружного адміністративного суд з позовом до Державної податкової інспекції у м. Житомирі (правонаступник - Житомирська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Житомирській області) про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень: №0002302301/0 від 23.09.2009; №0002292301/0 від 23.09.2009.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 позовні вимоги задоволено, визнано недійсними та скасовано податкові повідомлення - рішення: №0002302301/0 від 23.09.2009; №0002292301/0 від 23.09.2009.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено виїзну планову перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового за період з 01.07.2006 по 30.06.2009, валютного, іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 30.06.2009 та складено акт №6185/23-1/22064354/0110 від 10.09.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: №0002292301/0 від 23.09.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість в сумі 836558 грн.: основний платіж 557705 грн., штрафні (фінансові) санкції 278853 грн.; №0002302301/0 від 23.09.2009, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 1045698 грн.: основний платіж 697132 грн., штрафні (фінансові) санкції 348566 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на суму 697132 грн.; п. 4.1 ст. 4, п. 6.5 ст. 6, пп. 7.3.6 п. 7.3, пп. 7.4.5 п. 7.4, п. 7.5 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість на загальну суму 557705 грн.

В порядку адміністративного оскарження скарги залишені без задоволення, а рішення без змін та прийнято податкові повідомлення-рішення: №0002292301/1 від 26.10.2009; №0002302301/1 від 26.10.2009.

Посилання в акті перевірки на те, що до складу валових витрат віднесені суми на підставі накладних, заповнених всупереч вимогам чинного законодавства щодо оформлення первинних документів, що потягло за собою висновок податкових інспекторів про безтоварність господарських операцій та нікчемність укладених договорів, не відповідає дійсності.

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", валовими витратами виробництва та обігу визнається сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених п. 5.3 - п. 5.7 цієї статті.

Нормами пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 цього ж Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати платника, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судами попередніх інстанцій правильно встановлено, що виконання договорів позивачем належним чином підтверджується долученими до матеріалів справи первинними бухгалтерськими документами.

Крім того, відповідачем не наведено жодних доказів, які б підтверджували його доводи відносно недійсності податкових накладних та фіктивності проведених позивачем господарських операцій.

Товар доставлявся зі складів контрагентів вантажним автомобілем МАN-L-2000, який знаходиться на балансі підприємства.

Отриманий папір та картон був використаний для виробництва продукції, яка була реалізована ПП „Скерцо" за договорами іншим підприємствам, таким як ЗАТ „Ліктрави", ВАТ „Макаронна фабрика м. Київ".

При реалізації готової продукції з сировини придбаної у зазначених фірм, ПП „Скерцо" були нараховані податкові зобов'язання по податку на додану вартість та валові доходи.

Згідно з пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит, відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 зазначеного Закону, вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Зважаючи наведені законодавчі приписи, а також на те, що позивачем правомірно було віднесено до складу валових витрат вартість придбаних у контрагента товару, формування ним податкового кредиту на підставі отриманих від постачальника податкових накладних обґрунтовано визнано судами правомірним та таким, що відповідає вимогам положень ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість".

Контрагенти позивача ТОВ „Лінкс Ревю", ТОВ „Анефрі", ТОВ „Андрос" на час здійснення господарських операцій з позивачем були платниками податку на додану вартість та знаходились в Єдиному реєстрі підприємств та організацій Україні.

встановлений судом першої інстанції факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та чому він залишив поза увагою досліджені судом першої інстанції докази здійснення позивачем господарської операції з придбання товару: акти приймання металобрухту, податкові та видаткові накладні, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" до первинних документів.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Самого по собі факту відсутності транспортних документів про перевезення товару при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог ст. 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Відповідачем не доведений факт безтоварності операції (відсутність придбання товару).

Здійснення господарських операцій з контрагентами ТОВ „Лінкс Ревю", ТОВ „Анефрі", ТОВ „Андрос" підтверджено належним чином оформленими видатковими і податковими накладними, платіжними дорученнями, договорами поставки, актами приймання-здачі виконаних робіт та іншими первинними документами.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі № 2а-7449/09/0670 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Житомирі залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 22.12.2010 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2011 у справі № 2а-7449/09/0670 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Л.В. Ланченко О.І. Степашко