Ухвала суду № 41452466, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/16552/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Висотбуд" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011

у справі № 2а-12289/09/1570

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Висотбуд"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Одесі

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Альянс-Висотбуд" звернулось до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі про скасування податкового повідомлення - рішення № 0001541630/0 від 31.07.2009.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001541630/0 від 31.07.2009.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації по податку на додану вартість поданої за січень 2009 року та складено акт перевірки № 419/16- 3/32623653/11 від 20.07.2009.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення № 0001541630/0 від 31.07.2009, яким визначено позивачу суму податкового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 262798, 19 грн.: 179927, 23 грн. основний платіж, 82870, 96 грн. штрафні (фінансові) санкції.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", розмір податку, зазначеного платником у декларації, є меншим, ніж визначено за результатами документальної перевірки.

Позивачем у податковій декларації за січень - квітень 2009 року до податкового кредиту звітного податкового періоду включено податковий кредит попереднього періоду.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України N 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому місяці, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР, - або сплата коштів постачальнику, або отримання податкової накладної, яка свідчить про придбання товарів (робіт, послуг).

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон N 168/97-ВР пов'язує право на його виникнення.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Висотбуд" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 у справі № 2а-12289/09/1570 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Альянс-Висотбуд" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2011 у справі № 2а-12289/09/1570 скасувати.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 17.03.2010 у справі № 2а-12289/09/1570 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко