Ухвала суду № 41452455, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/9991/16630/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

розглянувши в письмовому провадженні касаційну скаргу Приватного підприємства „Вознесенськ Транзит" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012

у справі № 2а-3388/11/1470

за позовом Приватного підприємства „Вознесенськ Транзит"

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської

області

про визнання нечинним та скасування податкових повідомлень - рішень

ВСТАНОВИВ:

Приватного підприємства „Вознесенськ Транзит" звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000162300 від 01.04.2011, №0000152300 від 01.04.2011.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 позовні вимоги задоволено, скасовано податкові повідомлення-рішення № 0000162300 від 01.04.2011, №0000152300 від 01.04.2011.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2012 постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 скасовано прийнято нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 валютного та іншого законодавства за період та складено акт № 669/23/34024422 від 17.03.2011.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення: № 0000162300 від 01.04.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на прибуток на суму 35920 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 8980 грн.; № 0000152300 від 01.04.2011, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 28643 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції 7161 грн.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", занижено податок на прибуток за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 у сумі 35920 грн., пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", занижено податок на додану вартість за період з 01.01.2009 по 31.12.2010 у сумі 28643 грн.

Позивачем віднесено до валових витрат витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку у сумі 143682 грн.

Перевіркою встановлено, що на підприємстві відсутні первинні документи щодо транспортування товарів (дорожні листи, товарно-транспортні накладні) від постачальника ТОВ „Корпорація Спецторг".

Відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

За змістом підпункту "а" пп. 7.7.2 п. 7.7 цієї ж статті Закону, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).

Таким чином, в порядку наведених законодавчих приписів від'ємна різниця між податковими зобов'язаннями платника (тобто надходженнями сум податку на додану вартість) та податковим кредитом (витратами зі сплати податку в ціні товарів та послуг) за умови фактичного здійснення господарської операції (яка відображена у податковому обліку платника на підставі належним чином оформлених первинних документів відповідно її дійсного економічного змісту) підлягає відшкодуванню платнику податку з державного бюджету.

У розгляді цієї справи відповідачем не доведено наявності будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту, за наслідками якого позивачем заявлено до відшкодування оспорювану суму податку на додану вартість.

Відповідачем також не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-от безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, завідоме придбання товарів у осіб, діяльність яких має ознаки фіктивного підприємництва, спрямування операцій на одержання прибутку виключно за рахунок податкової вигоди тощо.

Доводи скаржників про обов'язковість наявності такої підстави для виникнення у платника права на бюджетне відшкодування, як факт надмірного надходження відповідної суми податку до бюджету, обґрунтовано не було взято до уваги судовими інстанціями, позаяк в даному разі виконання контрагентами позивача обов'язку зі сплати податкових зобов'язань до бюджету не має правового значення для вирішення цього спору.

Адже згідно з визначенням, що міститься у п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Отже, законодавче визначення бюджетного відшкодування пов'язане із сплаченими платником сумами податку, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат, заподіяних майнових збитків.

Аналіз норм Закону України „Про податок на додану вартість" свідчить, що термін "сплата податку" використовується в розумінні сплати податку покупцем у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг) (п. 1.3 ст. 1, пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість").

Так, п. 1.3 ст. 1 названого Закону, даючи визначення платника податку як особи, яка зобов'язана утримати та внести до бюджету податок, визначає при цьому, що податок сплачується покупцем або особою, яка імпортує товари на митну територію України.

З огляду на зазначене слід зробити висновок про те, що вимога п. 1.8 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" щодо надмірної сплати податку як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується платника, який згідно з цим Законом поніс фактичні витрати по сплаті податку.

Згідно із ст. 1 Закону України № 996-XIV „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, необхідною умовою для віднесення сплачених в ціні товарно-матеріальних цінностей сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту є факт реального здійснення відповідної господарської операції та підтвердження вказаної обставини належним чином оформленими первинними документами, які, в свою чергу, є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що придбані позивачем запчастини у ТОВ „Корпорація Спецторг" оприбутковувались відповідно до видаткових та податкових накладних, а після використання списувались, що підтверджується актами списання.

Також, судом встановлено, що позивач забирав вантаж ТОВ „Корпорація Спецторг" своїм транспортом.

Висновок суду апеляційної інстанції про безтоварність господарських операцій з огляду на досліджені судом першої інстанції достатні докази, які свідчать про фактичне отримання позивачем придбаних товарів, їх оприбуткування та використання у власній господарській діяльності, є необґрунтованим, оскільки зроблений за відсутності належних доказів.

Так, встановлюючи обставину щодо нереальності господарських операцій позивача з придбання товару суд апеляційної інстанції виходив лише з відсутності товарно-транспортних накладних, які складаються за формою № 1-ТН, затвердженою наказом Міністерства транспорту України, Міністерства статистики України від 29.12.1995 № 488/346.

При цьому суд апеляційної інстанції не обґрунтував, чому він залишив поза увагою встановлений судом першої інстанції факт оприбуткування позивачем придбаних товарів та використання їх у власній господарській діяльності та чому він залишив поза увагою досліджені судом першої інстанції докази здійснення позивачем господарської операції з придбання товару, які відповідають вимогам, що висуваються ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" до первинних документів.

Зазначене судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення взято до уваги не було, що призвело до безпідставного скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Приватного підприємства „Вознесенськ Транзит" на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а-3388/11/1470 слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 залишити без змін.

Керуючись ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства „Вознесенськ Транзит" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.01.2012 у справі № 2а-3388/11/1470 скасувати.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 26.07.2011 у справі № 2а-3388/11/1470 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко