Ухвала суду № 41452453, 30.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/20837/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Ланченко Л.В.

Степашка О.І.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011

у справі № 2а-1884/09/0870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ТС ЛТД"

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими

платниками податків у м. Запоріжжі

про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „ТС ЛТД" звернулось до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000181323/3 від 31.03.2005.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2010 позовні вимоги задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення №0000181323/3 від 31.03.2005.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведена позапланова комплексна документальна перевірка фінансово-господарської діяльності позивача з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07.2003 по 31.03.2004 та складено акт №28/30473392/33-321 від 12.08.2005.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000790303/0, яким зменшено завищену суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість на суму 870605 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 355275, 50 грн.

Перевіркою встановлено, що відповідно до договору №1/08-03 від 14.08.2003, підприємством віднесено до валових витрат вартість проведення науково-дослідницьких робіт з використанням біотехнічних вимірних систем по вивченню умов розповсюдження мінеральних вод типу „Нафтуся" і вибору оптимального місця для їх каптажу на території курорту "Східниця".

Крім того, вибірковою перевіркою формування складу валових витрат встановлено, що протягом перевіреного періоду підприємством придбавались товарно-матеріальні цінності в постачальників з метою їх подальшої реалізації ВАТ „Інгулецький ГЗК".

При цьому оприбуткування та відвантаження товарів здійснювалось протягом одного дня або в межах одного податкового періоду (місяця) з отриманням негативного фінансового результату, що не відповідає змісту господарської діяльності визначеної п. 1.32 ст. 1 та п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств".

В порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", позивачем віднесено до податкового кредиту суми податку на додану вартість розмірі 2710847, 9 грн. за збитковими операціями, які не включенню до валових витрат виробництва, а підлягають відшкодуванню за рахунок відповідних джерел.

На підстав зазначеного рішення позивачу направлено спірне податкове повідомлення-рішення №0000181823/3 від 31.03.2005, яким донараховано до сплати податок на додану вартість в сумі 710551 грн. сума податкового кредиту, яка фактично була відшкодовані з бюджету.

Позивач оскаржує прийняте рішення лише в частині донарахування податку на додану вартість в сумі 708051 грн. за операціями з реалізації товарів за цінами, меншими, ніж ціни придбання ВАТ „Інгулецький ГЗК".

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України „Про податок на додану вартість", база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 8-2.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до пп. 1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін відповідач діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Крім того, згідно з п. 1.18 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість" звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними п. 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств", яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

З врахуванням положень підпункту 1.20 ст. 1 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури, а відтак податковий орган, здійснивши відповідне донарахування податкових зобов'язань, зобов'язаний звернутися до суду з позовом про стягнення з платника податків в доход відповідного бюджету донарахованої суми.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Постановою господарського суду Запорізької області від 04.08.2008 яка залишена без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.11.2009 за позовом ТОВ „ТС ЛТД" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжя, якою визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення-рішення СДПІ по роботі в ВПП у м. Запоріжжі №0000760303/3 від 31.03.2005, витрати за операціями по реалізації ВАТ „Інгулецький ГЗК" товарів за цінами, нижчими ніж ціни придбання підлягають віднесенню до складу валових витрат.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 у справі № 2а-1884/09/0870 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі відхилити.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16.03.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05.07.2011 у справі № 2а-1884/09/0870 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді Л.В. Ланченко О.І. Степашко