Ухвала суду № 41452423, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/800/44969/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 23.10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013

у справі № 802/2383/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Шик і блиск"

до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької

області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень -

рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариства з обмеженою відповідальністю „Шик і блиск" звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2013 позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вінницької апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2013 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 по 30.09.2010 та складено акт №341/2310/34455065 від 30.12.2010.

За результатами перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення: №0000062300 від 18.01.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 229765 грн.; №0000023500 від 18.01.2011, яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції за завищення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 346100 грн.; №0000013500 від 18.01.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість у загальному розмірі 3258050 грн.; №0000021722/0 від 18.01.2011, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 129458 грн.

Суд першої інстанції, при ухваленні оскаржуваної постанови та задовольняючи позов, виходив з того, що податковим органом, як суб'єктом підприємницької діяльності, не доведено правомірність своїх дій щодо прийняття податкових повідомлень-рішень № 0000062300 від 18.01.2011 року по податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 229765,0 грн., у т.ч.: за основним платежем - 183812,0 грн. і за штрафними (фінансовими) санкціями - 45953,0 грн.; № 0000023500 від 18.01.2011, яким до позивача застосовано штрафні санкції за завищення розміру від'ємного значення податку на додану вартість у розмірі 346100 грн.; № 0000013500 від 18.01.2011 року по податку на додану вартість у розмірі 3258050 грн.; №0000021722/0 від 18.01.2011, яким визначено позивачу податкове зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб у розмірі 129458 грн.

Перевіркою встановлено необґрунтоване віднесення позивачем до складу "Витрат на придбання" (рядок 04.1 Декларації з податку на прибуток) витрат на послуги по реалізації товарів (парфюмерно - косметичних товарів та побутової хімії, товарів медичного призначення), отриманих на підставі договорів доручення (комісії) з фізичними особами-підприємцями, а також віднесення позивачем витрат по послугах оренди нежитлового приміщення до складу валових витрат за відсутності належним чином оформленого договору оренди (договір нотаріально не посвідчений).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачем до валових витрат відносило витрати (комісійну винагороду) за послуги по реалізації товарів, отриманих на підставі договорів доручення (комісії).

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України „Про податок на додану вартість", податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пп. 7.4.5 п. 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог пп. 5.2.1 п. 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

З наведених законодавчих положень випливає, що право на зменшення об'єкта оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації витрат, понесених у процесі здійснення реальної економічної діяльності, за умови наявності належного документального підтвердження виконання господарської операції.

Судами попередніх інстанцій було перевірено первинні бухгалтерські документи (видаткові накладні, платіжні доручення, акти виконаних робіт тощо), які свідчать про виконання в повному обсязі договорів з фізичними особами підприємцями.

Надано акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) по реалізації товарів згідно договорів посередництва (комісії), видаткові накладні та платіжні доручення, які підтверджують перерахування позивачем вказаним вище фізичним особам-підприємцям комісійну винагороду за надані послуги, пов'язані з продажем продукції позивача.

Звіти комісіонерів про реалізацію товару підтверджують виконання підприємцями своїх зобов'язань за укладеними договорами комісії, накладні на повернення товару, підтверджують те, що не весь товар, що приймався на реалізацію підприємцями, реалізовувався, що також пояснює розбіжність в сумах, вказаних в первинних документах.

Платіжними дорученнями та актами здачі - прийняття робіт підтверджується розмір винагороди, що є договірною умовою і встановлюється за домовленістю сторін.

Приписами ст. 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" визначено, що суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, не є платником податку на доходи фізичних осіб, оскільки вказаний податок сплачується ним у складі єдиного податку.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що позивач не може бути податковим агентом підприємців - платників єдиного податку - та утримувати з них податок з доходів фізичних осіб за послуги по реалізації товарів.

Також, судами встановлено, що товариство має документальне підтвердження використання медичних виробів з приміткою "для медичного використання".

Відповідачем не доведено, що відповідачем здійснювалось продаж медичних виробів без відповідного маркування.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції стосовно того, що відповідачем не надано доказів на підтвердження неправомірності застосування позивачем податкової пільги, визначеної пп. 5.1.7 п. 5.1 ст. 5 Закону України „Про податок на додану вартість", при здійсненні продажу медичних виробів.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 у справі № 802/2383/13-а залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.

Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 18.06.2013 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 06.08.2013 у справі № 802/2383/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко