Ухвала суду № 41452422, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/76723/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Зайцева М.П.

Степашка О.І.

секретар судового засідання Волошин В.М.

за участю представників згідно журналу судового засідання від 23.10.2014 (в матеріалах справи)

розглянувши касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012

у справі № 2а-1670/5040/12

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Пирятинський

делікатес"

до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської

області Державної податкової служби

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Пирятинський делікатес" звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби (правонаступник - Лубенська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області) про скасування податкового повідомлення - рішення № 0000242301 від 23.04.2012.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 позовні вимоги задоволено частково, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0000242301 від 23.04.2012, в частині зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 664819, 05 грн. та застосування штрафної (фінансової) санкції в розмірі 166204, 76 грн., в задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 залишено без змін.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції та ухвалою суду апеляційної інстанції відповідач оскаржив їх в касаційному порядку.

В скарзі просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судом першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань достовірності декларування суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість за січень 2012 року в сумі 1099986 грн. та складено акт перевірки № 544/22-36313601 від 09.04.2012.

За результатами перевірки відповідачем прийняте податкове повідомлення-рішення № 0000242301 від 23.04.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування по податку на додану вартість у розмірі 806704 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 201 676 грн..

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 7.2.3, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", п. 200.4, п. 200.8 ст. 200 Податкового кодексу України позивачем завищено суму бюджетного відшкодування за січень 2012 року на суму 806704 грн.

Оскільки частина залишку від'ємного значення у розмірі 664819, 05 грн., фактично сплачена отримувачем товарів/послуг постачальникам товарів/послуг, у попередніх звітних періодах та не погашена податковими зобов'язаннями попередніх звітних (податкових) періодів або не брала участі у розрахунках бюджетного відшкодування за І квартал 2010 року сформована за рахунок взаємовідносин із ТОВ „Окант -Україна".

Позивачем суми податку на додану вартість за результатами фінансово-господарських операцій з поставки обладнання із ТОВ „Окант -Україна", які були включені до складу податкового кредиту 1 кварталу 2010 року, були заявлені до бюджетного відшкодування в 2 кварталі 2010 року.

Згідно з висновком акту № 2997/23-36313601 від 10.09.2010 „Про результати позапланової виїзної перевірки ТОВ „Пирятинський делікатес" з питань достовірності нарахування від'ємного значення податку на додану вартість за 2 квартал 2010 року та суми бюджетного відшкодування у зменшення податкових зобов'язань по податку на додану вартість наступних податкових періодів" відповідачем було упереджено підприємству позивача бюджетне відшкодування в заявленій сумі 889544 грн., як незаконно заявлене.

Підставою для упередження стало те, що ТОВ „Пирятинський делікатес" згідно пп. 7.7.11 п. 7.7 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість", діючий станом на момент виникнення зазначених правовідносин, протягом перших 12 календарних місяців після реєстрації платником податку на додану вартість не мав права на отримання бюджетного відшкодування.

Повторно ця сума була заявлена позивачем до бюджетного відшкодування у січні 2012 року згідно уточнюючого розрахунку податкових зобов'язань по податку на додану вартість у зв'язку із виправленням самостійно виявлених помилок, поданого Лубенській ОДПІ 24.02.2012, яким було відкориговано показники рядків 23.2 та 24 декларації по податку на додану вартість за січень 2012 року.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України „Про податок на додану вартість" N 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 6.1 ст. 6 та ст. 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Підпунктом 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону N 168/97-ВР визначено, що якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону N 168/97-ВР не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Внаслідок застосування зазначених правил, платник податку повинен визначити дату виникнення права на включення відповідних сум податку до податкового кредиту, та відповідно - суму податку, яку він має право включити до складу податкового кредиту.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій повно та всебічно, оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що позивач мав право на декларування податкового кредиту з податку на додану вартість в тому періоді, коли виникла подія, визначена пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону N 168/97-ВР.

Податковий кредит по господарським операціям із ТОВ „Окант -Україна" в 1 кварталі 2010 року було сформовано по першій події списання коштів на проведення авансових платежів від 01.03.2010 із банківського рахунку позивача в оплату промислового обладнання, на які контрагентом було видано вищевказані податкові накладні.

А тому позивачем правомірно задекларовано податковий кредит з податку на додану вартість в тому періоді, коли ним отримано податкові накладні від постачальників.

В свою чергу, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство не містить обмежень щодо декларування податкового кредиту з податку на додану вартість після дати, з якою Закон N 168/97-ВР пов'язує право на його виникнення.

За наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товарів та використання їх у власній господарській діяльності, ненадання такого документу як товарно-транспортна накладна, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару, оскільки відповідною транспортною документацією обов'язково мають бути підтверджені витрати з послуг по перевезенню вантажів, а не послуги з придбання товару.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів.

Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат з понесених витрат за придбання товару має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях.

Наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При цьому висновки про наявність такої протиправної мети не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Таким чином, виходячи із приписів вищевказаної норми закону, лише відсутність податкової накладної, а не окремий її недолік, безспірно позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

З огляду на вищевикладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-1670/5040/12 залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Лубенської об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 27.09.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 15.11.2012 у справі № 2а-1670/5040/12 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді М.П. Зайцев О.І. Степашко