Рішення № 41434008, 12.11.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №470/1191/13-ц 12.11.2014 12.11.2014

Провадження №22/784/2191/14 Головуючий у першій інстанції Луста С.А.

Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Кутова Т.З.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

12 листопада 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючої : Кутової Т.З.,

суддів: Крамаренко Т.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем судового засідання - Яценко Л.В.,

за участю: представника позивача Ремешевського Є.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства комерційний банк

«Приват Банк»

на рішення Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 березня 2014 року за позовом

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк)

до

ОСОБА_4

про

стягнення кредитної заборгованості,

У С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013 року ПАТ КБ «Приват Банк» звернулося з позовом до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості.

Позивач зазначав, що 6 квітня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 укладено договір, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 6500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

Відповідач, взяті на себе зобов'язання по поверненню кредитних коштів не виконав, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 24903 грн. 65 коп.

Рішенням Березнегуватського районного суду Миколаївської області від 20 березня 2014 року позов задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 24903 грн. 65 коп. заборгованості за кредитним договором із зазначенням її складових. Розподілено судовий збір.

В апеляційній скарзі відповідач просить рішення скасувати в задоволенні позову відмовити повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи та невірне застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Районний суд постановляючи рішення про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача нарахованої суми кредитної заборгованості виходив з того, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе кредитні зобов'язання та у встановлений строк не сплатив суми щомісячного платежу, в зв'язку з чим нарахована позивачем заборгованість підлягає стягненню.

Проте з таким висновком суду не можна погодитись, оскільки до нього суд дійшов без дотримання відповідних положень закону.

Так з матеріалів справи вбачається і таке встановлено судом, що відповідно до заяви позичальника від 6 квітня 2006 року ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», надав ОСОБА_5 кредит у розмірі 6500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 % відсотків на рік з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки (а.с.6).

При цьому, в заяві відповідач зазначив, що він ознайомився з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною картою і Тарифами, та погодився з тим, що вказані документи, є складовою договору про надання банківських послуг.

Банк виконав свої зобов'язання належним чином, надавши позичальнику кредитні кошти, в межах передбачених договором.

Проте, відповідач свої зобов'язання за договором належним чином не виконав, у зв'язку з чим, за розрахунками ПАТ КБ «Приват Банк» станом на 31 серпня 2013 року утворилось заборгованість в сумі 24903 грн. 65 коп., з якої: 5890 грн.76 коп. - заборгованість по кредиту, 17350 грн. 81 коп. - заборгованості по відсоткам, 500 грн. - штрафу (фіксованої частини), 1162 грн. 08 коп. - штрафу (процентна складова).

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ч.1ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором.

За правилам ч.1 ст.1049 і ст. 1050 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві кредит у строк та порядок, що встановлені договором. В разі несвоєчасного повернення коштів він не звільняється від обов'язку виконання зобов'язання.

Згідно вимог ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином, згідно умов договору та у строки передбачені цим договором.

Так, відповідно до п. 3.4 Умов і правил надання кредитних послуг порядок здійснення платіжних операцій з використанням платіжних карт, а також порядок отримання кредиту регулюється діючим законодавством України, нормами міжнародних платіжних систем Visa International, MasterCard International, даним договором, Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами банку. Пам'ятка клієнта оформляється та є невід'ємною частиною договору у випадку оформлення і видачі платіжної карти по кредитній схемі.

Із матеріалів справи та кредитної справи, яку надано до суду апеляційної інстанції, слідує, що Пам'ятка клієнта та Тарифи відсутні. Представник позивача в своїх поясненнях зазначив, що Пам'ятка була видана клієнту, але в Банку не збереглась.

Розрахунок заборгованості за кредитними зобов'язаннями позивачем здійснено за період починаючи з травня 2006 року та по 31 серпня 2013 року, виходячи із процентної ставки на прострочене тіло кредиту в розмірі 72 відсотки річних (6 відсотків на місяць).

В зв'язку з відсутністю Тарифів, як на підставу нарахування вказаного розміру процентної ставки на прострочений борг, позивач посилався на наказ голови правління «Приват Банку», в якому зазначено, що з моменту затвердження вказаного наказу відновлюються раніше діючі (до 23 серпня 2005 року) умови обслуговування кредитної карти «Універсальна» : процентна ставка - 3 % в місяць (за прострочення - 6 % в місяць) (а.с. 29).

Проте, вказаний наказ є документом внутрішнього використання та обов'язковим для працівників Банку і відповідно до наведеного змісту заяви позичальника не є частиною кредитного договору між сторонами. Більше того, на наданому примірнику цього наказу містяться лише відмітки про його погодження з відповідними посадовими особами, однак реквізити щодо його затвердження - відсутні, в зв'язку з чим нема підстав вважати його (наказ) таким, що набрав чинності. Тому, враховуючи, що в заяві позичальника вказана процентна ставка в розмірі 3 % , заборгованість по процентам відповідно до наданого розрахунку підлягає зменшенню вдвічі та становитиме 8676 грн.

Підстава та розмір штрафу встановлені п. 8.6 Умов.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, пунктом 9.12 Умов надання банківських послуг встановлено, що кредитний договір від 6 квітня 2006 року діє впродовж 12 місяців з моменту підписання. Також передбачено автоматичне пролонгування дії договору на такий самий строк у разі, якщо жодна із сторін не проінформує іншу сторону про припинення договору (а.с.9).

Відповідно до положень ст. 256 ЦК України, позовна давність, це строк у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Із змісту пояснень відповідача, наданих ним в судовому засіданні та зафіксованих технічними засобами, вбачається, що він заперечував щодо пред'явлених до нього вимог та наголошував на тому, що з часу заблокування карти минуло занадто багато часу (а.с. 48).

Оскільки суд, в порушення положень ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не роз'яснив відповідачу право на звернення з письмовою заявою про застосування позовної давності - вказані пояснення відповідача фактично є такою заявою.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до положень ст. 253 ЦК України, перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 161 ЦК України).

Таким чином початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Районний суд не звернув уваги на те, що відповідно до пунктів 3.1.1. та 5.4 Правил користування платіжною карткою, граничний строк дії карти зазначається на лицьовій стороні картки із зазначенням місяця та року і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця , строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (а.с. 9,об.).

Крім того, згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року (справа № 6-14 цс 14), відповідно до правил користування кредитною карткою , які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Із наданих представником позивача електронних облікових даних, строк дії платіжної картки, виданої клієнту ОСОБА_4 визначений до квітня 2009 року (а.с. 91).

В суд з даною позовною заявою, шляхом відправлення її поштовим зв'язком , банк звернувся 18 листопада 2013 року (а.с. 84).

За таких обставин, позивачем пропущено трирічну позовну давність щодо стягнення кредитної заборгованості в сумі 5890 грн. 76 коп., строк повернення якої настав в квітні 2009 року. Оскільки відповідно до положень ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги, то підстав для стягнення заборгованості за процентами та штрафу відсутні.

При цьому, не можна прийняти до уваги редакцію Умов надання банківських послуг, яка була надана представником позивача в судовому засіданні та відрізняється від аналогічних Умов надання банківських послуг, які були додані до позовної заяви при направленні її до суду, в частині збільшення позовної давності до 5 років, оскільки в заяві позичальника відсутні посилання на будь-які ідентифікуючи ознаки вказаних Умов, тобто їх дата прийняття чи затвердження відповідним наказом, тощо (а.с. 25-28). Відсутність підпису позичальника в обох примірниках Умов, також вказує на неможливість надання переваги тієї редакції, яка містить більш невигідні для боржника правила.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення районного суду, в зв'язку з невірним застосуванням норм матеріального права на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задовольнити.

Рішення Березнегуватського районного суду міста Миколаєва від 20 березня 2014 року скасувати, по справі ухвалити нове рішення.

В задоволенні позовної заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приват Банк» до ОСОБА_4 про стягнення кредитної заборгованості відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: