Рішення № 41431533, 11.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/16481/14 11.11.14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест"

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

про визнання недійсним договору, -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Лазько В.Г. (представник за довіреністю від 04.09.2013р.);

від відповідача: Пухта А.О. (представник за довіреністю від 04.09.2013р.).

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест" (надалі також - позивач) звернулось до суду з позовом про визнання недійсним Кредитного договору №04/08/06-КЛТ від 13.03.2006р., укладеного з Публічним акціонерним товариством "Дельта Банк" (надалі також - відповідач).

Позовні вимоги мотивовані тим, що спірний Кредитний договір підписано Керуючим Запорізькою філією Драчем А.В., що діяв на підставі Довіреності №4070 від 27.10.2005р. В той же час, в преамбулі Договору відсутні посилання на орган управління відповідача, який видав вказану довіреність, найменування нотаріуса, що посвідчував зазначену довіреність та зареєстрував її у своєму реєстрі. Окрім того, позивачем зазначено, що жодним законом чи іншим актом законодавства не передбачена можливість надання банком-резидентом кредитів у іноземній валюті іншому резиденту для розрахунків на території України, а відповідно до п. 1.1. Кредитного договору: валюта кредиту - долари США.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому проти задоволення позовних вимог заперечував повністю, зазначивши при цьому, що зі сторони ВАТ «Кредитпромбанк» вказаний Кредитний договір підписаний керуючим запорізькою філією банку Драчем Андрієм Васильовичем, що діяв на підставі довіреності від 27.10.2005р. Зазначена довіреність видана терміном до двадцять сьомого жовтня 2006 року включно, є посвідченою ОСОБА_4, нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстровано в реєстрі №467у. Довіреність підписана від імені Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» головою правління Распутною Л.В. у присутності нотаріуса. Правоздатність та дієздатність ВАТ «Кредитпромбанк», а також повноваження його представника перевірено. Особу Распутної Л.В., яка підписала довіреність, встановлено, дієздатність перевірено нотаріусом в момент посвідчення кредитної угоди. За таких обставин, твердження позивача з посиланням на ст.. 207 ЦК України є безпідставними. 19 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги. Відповідно до Додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 19.06.2013р. право вимоги за оспорюваних кредитним договором перейшло до АТ «Дельта Банк». Також відповідачем зазначено, що банк має право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, але на підставі банківської ліцензії. У відповідності до ч. 2 ст. 5 Декрету генеральні ліцензії видаються комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Однак, на цей час законодавством України не встановлено меж термінів і сум кредитів в іноземній валюті, що є обов'язковими критеріями застосування режиму індивідуального ліцензування. Таким чином, за відсутності цих встановлених законодавством меж граничних термінів і сум кредитів в іноземній валюті, банк законно здійснює кредитні операції в іноземній валюті за наявності в нього генеральної ліцензії НБУ на здійснення валютних операцій. Також відповідач посилався на позицію викладену в Постанові ВГСУ від 23.09.2013р. по справі №923/569/13, в Постанові ВГСУ від 11.02.2014р. по справі №5023/454/12.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2014р., в справі було порушено провадження суддею Морозовим С.М., справі присвоєно №910/16481/14, розгляд було призначено на 23.09.2014р.

В судове засідання 23.09.2014р. представник відповідача не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, розгляд справи було відкладено до 07.10.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 07.10.2014р. у зв'язку з перебуванням судді Морозова С.М. у відпустці, справу №910/16481/14 було передано на розгляд судді Коткову О.В.

Ухвалою від 07.10.2014р. суддею Котковим О.В. матеріали справи №910/16481/14 було прийнято до свого провадження та призначено на 28.10.2014р.

Розпорядженням Голови Господарського суду м. Києва Князькова В.В. від 28.10.2014р. у зв'язку з виходом судді Морозова С.М. з відпустки, справу №910/16481/14 було передано на розгляд судді Морозову С.М.

Ухвалою від 28.10.2014р. суддею Морозовим С.М. матеріали справи №910/16645/14 було прийнято до свого провадження.

В судовому засіданні 28.10.2014р. розгляд справи було відкладено до 11.11.2014р.

В судовому засіданні 11 листопада 2014 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Зважаючи на достатність в матеріалах справи доказів, необхідних для повного та об'єктивного вирішення справи, розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.03.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» (Банк за Кредитним договором) та позивачем (позивальник за Кредитним договором) було укладено Кредитний договір №04/08/06-КЛТ (надалі - Кредитний договір, оспорюваних договір), відповідно до якого сторони домовились про надання Банком у майбутньому кредитів (траншів) позивачу в межах загальної суми 2 000 000,00 доларів США з можливістю повної або часткової конвертації гривні.

Згідно з пунктом 2.1 Кредитного договору Банк надає позивачу кредити, на умовах забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності наданих грошових коштів.

19 червня 2013 року між ПАТ «Кредитпромбанк» та АТ «Дельта Банк» було укладено Договір купівлі-продажу прав вимоги.

Відповідно до Додатку №1 до Договору купівлі-продажу прав вимоги від 19.06.2013р. право вимоги за оспорюваним Кредитним договором від Відкритого акціонерного товариства «Кредитпромбанк» перейшло до позивача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд зазначає про відсутність підстав для задоволення вимог позивача в даній справі з наступних підстав.

Відповідно до статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Разом з тим, визначаючи правовий статус гривні, вказана норма Основного Закону не встановлює сферу її обігу та будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Частина 1 статті 533 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Між тим, диспозиція норми частини 3 цієї статті дозволяє використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов'язань передбачений ГК України. Зокрема, частиною 2 статті 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Спеціальне законодавство України у сфері банківської діяльності та діяльності небанківських фінансових установ не містить приписів, які б забороняли банкам або іншим фінансовим установам надавати кредити в іноземній валюті.

Так, згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти -гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з статтею 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет, стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 статті 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (частина 2 статті 5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (частина 4 статті 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (підпункт "в"пункту 4 статті 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт "г" пункту 4 статті 5 Декрету).

На сьогодні законодавством не встановлено терміни та суми кредитів в іноземній валюті як критерій їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування. Ця обставина, з огляду на відсилочний характер норми Декрету, не дозволяє поширити режим індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті.

Національний банк України у своєму листі за №13-210/7871-22612 від 07.12.2009р. "Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті" у зв'язку з запитами банків з питання щодо правомірності укладання кредитних договорів в іноземній валюті повідомив про те, що операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм статей 192, 533, 1054 ЦК України, статті 198 ГК України, статей 32, 44 Закону України "Про Національний банк України", статей 2, 47, 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статей 1, 4, 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю"банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як убачається з матеріалів справи, Банк має (мав) ліцензію №10 від 11.10.2006р. Національного банку України, згідно з якою останньому надано право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність". Окрім того, у матеріалах справи міститься виданий Національним банком України відповідачу дозвіл №174-2 від 24.09.2001р. на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другої та частиною четвертою статті 47 Закону України "Про банки та банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку до цього дозволу Банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

З вищевикладеного вбачається, що відповідач на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями має та мав право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Додатково слід зазначити, що порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регламентує Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу (затверджено постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року №483; зареєстровано в Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року за №1429/10028; далі -Положення), яке було розроблено Національним банком України відповідно до вимог статей 5, 11, 13 Декрету, а також статей 7 і 44 Закону України "Про Національний банк України" (пункти 1.1, 1.2 Положення).

Відповідно до пункту 1.5 вказаного Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Виходячи з наведеного, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Крім того, суд зауважує, що відсутність у сторін індивідуальної ліцензії Національного банку України не дає підстав для визнання недійсними кредитних договорів, у яких містяться положення про видачу кредитів у іноземній валюті та сплату відсотків за користування цими кредитами іноземною валютою.

Відсутність у необхідних випадках відповідних індивідуальних ліцензій може бути підставою лише для застування до учасників валютних відносин передбачених законодавством України певних заходів відповідальності.

Суд також зауважує, що при укладенні спірного договору позивачеві були відомі усі умови договору та не існувало ніяких інших умов, які б примусили його прийняти їх на вкрай невигідних (несправедливих) для себе умовах.

Обставини, на які посилається позивач, не можуть бути підставою для визнання недійсним кредитного договору, укладаючи такий договір, сторона з'ясовує, на яких умовах він укладається, а відтак з власної ініціативи на момент отримання коштів визначає для себе правила подальшої поведінки (брати кредит у іноземній валюті під менші відсотки, сподіваючись, що гривня України не буде особливо девальвувати, або взяти кредит у національній? валюті України під більші від?сотки, захистивши себе від знецінення останньої).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними не тільки у визначенні умов договору (виборі валюти кредиту), а й у виборі контрагентів. Тому, позивач не був змушений укладати договір з такими умовами з Банком, який не є монополістом на ринку банківських послуг відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" та був вільний у виборі іншого банку для отримання кредиту. Укладенням договору позивач висловив згоду з усіма умовами кредитного договору, в тому числі і з валютою кредиту.

Окрім того, позивач зазначає, що Кредитний договір підписано Керуючим Запорізькою філією Драчем А.В., що діяв на підставі Довіреності №4070 від 27.10.2005р. В той же час, в преамбулі Договору відсутні посилання на орган управління відповідача, який видав вказану довіреність, найменування нотаріуса, що посвідчував зазначену довіреність та зареєстрував її у своєму реєстрі.

Відповідно до частини 2 статті 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільного права може бути зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно з статтею 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Усі вище наведені вимоги статті 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, були дотримані сторонами під час укладання Кредитного договору.

Окрім того, нормами діючого законодавства не передбачено необхідності зазначення в тексті Кредитного договору відомостей про орган управління відповідача, який видав довіреність на того, хто підписав Кредитний договір, найменування нотаріуса, що посвідчував зазначену довіреність та зареєстрував її у своєму реєстрі.

З огляду на вищевикладене, позивачем не надано будь-яких допустимих доказів на підтвердження викладених у позовній заяві обставин, а натомість відповідачем надано документи що їх спростовують, тому, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним Кредитного договору №04/08/06-КЛТ від 13.03.2006р. укладеного між Вікритим акціонерним товариством "Кредитпромбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Запорізьке підприємство по забезпеченню матеріальними ресурсами "Ресурс-Інвест".

Судові витрати відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 14.11.2014р.

Суддя Морозов С.М.