Ухвала суду № 41429503, 23.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/39249/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Борисенко І.В., Сіроша М.В., секретар судового засідання -

Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року

у справі № 815/4485/13-а

за позовом Приватного підприємства "Дорлідер"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

№ 0001832301 від 2.12.2011 року,

Встановив:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року задоволено позовні вимоги приватного підприємства «Дорлідер», визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001832301 від 02.12.2011 року, прийняте ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3943018 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн.

ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення вимог процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Фактичною підставою для збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3943018 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн., з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки відповідача, викладені в акті перевірки від № 1563/23/32863396 від 08.11.2011 року, про порушення позивачем вимог: ст.ст.203, 207, 215, 228, 655, 875 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які спрямовані на реальне настання правових наслідків, в результаті чого, занижено рядок 25 суми ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету за підсумками поточного звітного оподаткованого періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного періоду на 3943018 грн.; - відсутність об'єктів, які підпадають під визначення ст. 198.3 ст.198 та ч.201.4 ч.201.7, 201.10 ст.201, ст.192 Податкового кодексу України від 02.12.2012 року №2755-VI, оскільки дані, наведені в деклараціях з податку на додану вартість за червень 2011 року з відповідними додатками про обсяги податкового кредиту, а отже і про обсяги виконання робіт, наданих товарів, є не дійсними.

На підставі акту перевірки № 1563/23/32863396 від 08.11.2011 року ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.12.2011 року № 0001832301, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем в розмірі 3943018 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених вище норм ґрунтуються на тому, що останнім внаслідок відображення в податковому обліку господарських операцій з ТОВ "ВСТК" і ТОВ "Реконструкція" безпідставно віднесено суми до податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, оскільки правочини між ПП «Дорлідер» та зазначеними суб'єктами господарювання не спричиняють реального настання правових наслідків, а тому є нікчемними. На підтвердження цих висновків, податковий орган посилається на відсутність первинних документів на підтвердження взаємовідносин між позивачем та ТОВ "ВСТК" і ТОВ "Реконструкція", а також посилається на розбіжності в базах автоматичного співставлення між податковим кредитом позивача та податковими зобов'язаннями ТОВ «ВСТК» та ТОВ «Реконструкція», та крім того, на наявність постанови Приморського районного сду м.Одеси від 23.10.2012 р., якою директор ПП «Дорлідер» ОСОБА_2 звільнений від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, а саме, завдана державі шкода у вигляді ненадходження до бюджету ПДВ в сумі 3943018 грн. повністю ним відшкодована.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили із того, що первинними документами підтверджено фактичне здійснення операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак доводи відповідача про порушення позивачем норм Податкового кодексу України є необґрунтованими. Судом апеляційної інстанції також зазначено, що в Податковому кодексі України передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку належно оформленої податкової накладної.

Разом з тим Вищий адміністративний суд України вважає зазначені висновки судів попередніх інстанцій такими, що зроблені без повного з'ясування обставин, що мають значення для вирішення спору та оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Податкового кодексу України) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 Податкового кодексу України.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою використанні їх у господарській діяльності, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавство пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Разом з тим, суди попередніх інстанцій не встановили взагалі, які господарські операції виконувались позивачем з зазначеними контрагентами, та якими первинними документами підтверджується їх виконання.

Суди не надали належну оцінку доводам податкового органу з посиланням на постанову Приморського районного суду від 23.10.2013 року, якою директора ПП «Дорлідер» ОСОБА_2 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ч. 4 ст. 212 Кримінального кодексу України. Вказаним судовим рішенням встановлено, що директор ПП «Дорлідер» ОСОБА_2, порушуючи п.п.138.3 ст.138, п.п.139.1.9 ст. 139, п.п.187.1 ст. 187, п.п.198.1, 198.2, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, без наміру виконувати угоди, з метою отримання за допомогою фіктивних документів права на податковий кредит і ухилення від сплати податків, достовірно знаючи про фіктивність підприємств ТОВ «ВСТК» та ТОВ «Реконструкція», використовуючи їх документи по виконанню робіт і наданню послуг, які фактично не виконувались і не поставлялись, і не могли виконуватись і поставлятись від імені цих контрагентів, подав до ДПІ в Комінтернівському районі Одеської області декларацію з ПДВ за червень 2011 р., в якій відобразив податковий кредит в розмірі 3943018 грн., чим зменшив податкове зобов'язання підприємства на зазначену суму.

Крім того, суди попередніх інстанцій, роблячи висновок про документальне підтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не звернули уваги на те, що позивачем подано до ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області декларацію з ПДВ за листопад 2011 р. із зазначенням у ній уточнених показників податкового кредиту та податкових зобов'язань за червень 2011 р. Вказана обставина судами не встановлена, та не з'ясовано, чи подана вказана декларація після перевірки, які показники та за наслідками яких господарських операцій здійснено коригування.

Тобто, у разі, якщо позивачем здійснено самостійне коригування податкових показників після проведеної перевірки, то чи не підтверджує вказана обставина правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення. Судами також не досліджено, що стало підставою для здійснення коригування показників в декларації за листопад 2011 р., та якщо таке корегування здійснено за наслідками сплати вказаних сум самостійно ОСОБА_2 в рамках кримінального провадження, то тоді поза увагою суду залишились доводи позивача щодо подвійної сплати суми ПДВ в розмірі 3943018 грн. Суди не дослідили та не дали належну оцінку факту, щоздійснюючи коригування суми податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «ВСТК» та ТОВ «Реконструкція», позивач фактично визнає заниження сплати податкового зобов'язання з ПДВ.

Суди також не звернули увагу, що директор ПП «ОСОБА_3 звільнений від кримінальної відповідальності у зв'язку з тим, що задана шкода державі у вигляді ненадходження грошових кошт до бюджету у розмірі 3943018 грн. була ним погашена до притягнення його до кримінальної відповідальності, що підтверджується платіжними дорученнями №40 та №41 від 22.12.2011 року, № 20 від 16.01.2012 року. Частиною 4 статті 212 Кримінального кодексу України встановлено, що особа, яка вчинила діяння, передбачені частинами першою, другою, або діяння, передбачені частиною третьою (якщо вони призвели до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів коштів в особливо великих розмірах) цієї статті, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона до притягнення до кримінальної відповідальності сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня). Судами не досліджено питання спрямування сплаченої суми ОСОБА_2 Тобто, у разі оплати суми 3943018 грн. на рахунки Державного бюджету України, як оплата податку на додану вартість, заниження якої встановлено перевіркою та спірним податковим повідомленням-рішенням, то чи взагалі були у суду підстави для його скасування.

Вирішуючи спір по суті заявленого позову, суди не звернули увагу на визначений позивачем об'єкт судового захисту, як-то: протиправність податкового повідомлення-рішення чи відсутність обов'язку сплати суми ПДВ, яке визначене цим рішенням, оскільки такі суми вже були сплачені самостійно ОСОБА_2

Висновки судів попередніх інстанцій щодо правильності відображення позивачем у податковому обліку господарських операцій з його контрагентами не ґрунтуються на повному встановленні обставин, що мають значення для вирішення спору, з огляду також на те, що вказані показники самостійно скореговані позивачем. Тобто, задовольняючи позовні вимоги, суди прийняли рішення, яке суперечить правовій позиції позивача.

Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід: з'ясувати реальність задекларованих господарських операцій; визначити об'єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв'язку з тим, що його контрагенти мають дефекти правового статусу; оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції.Крім того, для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас судам варто враховувати при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у податкового органу або платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу, покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено.

Згідно з частиною 2 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Відповідно до частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи те, що судами попередніх інстанцій не було встановлено всіх важливих обставин справи, що призвело до необґрунтованих належним чином висновків щодо прав і обов'язків сторін у даному спорі, а також те, що передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, оскаржувані судові рішення у справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції відповідно до положень частини 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

Ухвалив:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Головного управління Міндоходів в Одеській області - задовольнити частково.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 04.09.2013 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 25.06.2014 року у справі № 815/4485/13-а - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П.Юрченко

І.В.Борисенко

М.В.Сірош