ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 жовтня 2014 року м. Київ К/9991/12844/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого: Бившевої Л.І.,
суддів: Лосєва А.М., Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року
у справі № 2а-1559/10/2670
за позовом Державного підприємства «Київський ремонтно-механічний завод»
до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва
про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И Л А :
Державне підприємство «Київський ремонтно-механічний завод» (далі - позивач) звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі міста Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 18 січня 2010 року № 00010700/0/860 в частині зменшення суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на 16846,00 грн. (в редакції уточнення позовних вимог від 12 квітня 2010 року за вих. №389).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Дарницькому районі м. Києва № 00010700/0/860 від 18 січня 2010 року в частині зменшення ДП «Київський ремонтно-механічний завод» бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2009 року на суму 16846,00 грн. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ДП «Київський ремонтно-механічний завод» 3,40 грн. судового збору.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року залишено без змін.
В касаційній скарзі ДПІ у Дарницькому районі м. Києва, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
У запереченні на касаційну скаргу ДП «Київський ремонтно-механічний завод», посилаючись на те, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року є законними та обґрунтованими, а положення касаційної скарги жодним чином це не спростовують, просить відмовити в задоволенні касаційної скарги та залишити без змін рішення судів попередніх інстанцій.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів, враховуючи межі касаційної скарги, дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
ДПІ у Дарницькому районі м. Києва провела позапланову виїзну перевірку ДП «Київський ремонтно-механічний завод» з питань достовірності нарахування сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість шляхом зарахування коштів на розрахунковий рахунок підприємства в установі банку за вересень 2009 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з податку на додану вартість, що декларувалось в період 01 березня 2009 року по 30 квітня 2009 року, з 01 серпня 2009 року по 31 серпня 2009 року, за результатами якої був складений акт №6671/2304/14302667 від 29 грудня 2009 року.
За висновками акту перевірки позивачем були порушені вимоги пункту 7.2 статті 7, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7, підпунктів 7.7.1, 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2009 року на 18936,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було встановлено, що позивач не може претендувати на відшкодування коштів з державного бюджету у сумі 16846,00 грн., у зв'язку з тим, що відсутнє джерело відшкодування, оскільки при проведенні зустрічної перевірки по ланцюгу до виробника було встановлено, що контрагент позивача, а саме - ТОВ «Техноплаза» (у якого позивач у червні та серпні 2009 року придбав товарно-матеріальні цінності) згідно даних бази АІС ПДС має стан «місцезнаходження не встановлено», а службовою запискою ГВ ПМ ДПІ у Дарницькому районі м. Києва від 28 грудня 2009 року № 8876/7/26-2/3 було повідомлено, що ТОВ «Техноплаза» за місцем реєстрації не знаходиться.
18 січня 2010 року ДПІ у Дарницькому районі м. Києва на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення №00007637/0/860, яким згідно з підпунктами «б», «в» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» зменшила ДП «Київський ремонтно-механічний завод» суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за вересень 2009 року на 18936,00 грн.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що зменшення податковим органом позивачу суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість за вересень 2009 року на 16846,00 грн. є безпідставним, оскільки ДП «Київський ремонтно-механічний завод» правомірно включило до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду вказану суму податку на додану вартість на підставі належним чином оформлених податкових накладних, отриманих від його контрагента - ТОВ «Техноплаза», а відсутність контрагента за місцезнаходженням та несплата податку продавцями в ланцюгу постачання (в тому числі в разі ухилення від сплати) несе негативні наслідки лише для цих осіб та при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування, з урахуванням того, що належних та допустимих доказів того, що ТОВ «Техноплаза» не знаходиться за юридичною та фактичною адресами податковим органом в процесі розгляду справи надано не було.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно абзацу 1 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Абзацом 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до абзаців 1, 3 підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
За приписами підпункту «а» підпункту 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Отже, визначальним для бюджетного відшкодування є фактична сплата отримувачем товарів (робіт та послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (робіт та послуг).
Як вбачається з акту перевірки, підставою для зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування за вересень 2009 року слугував висновок податкового органу про те, що згідно даних бази даних АІС ПДС місцезнаходження ТОВ «Техноплаза» не встановлено.
Разом з цим, матеріали справи містять витяг з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців, до якого станом на 27 травня 2010 року не було внесено відомостей про відсутність ТОВ «Техноплаза» за місцезнаходженням, а відомості про юридичну особу мають статус «підтверджено» (арк. справ 100).
Крім іншого, судами попередніх інстанцій було встановлено, що факт придбання позивачем у ТОВ «Техноплаза товарно-матеріальних цінностей та оплати їх вартості (у тому числі податку на додану вартість) підтверджений належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема: податковими накладними, видатковою накладною, рахунками-фактурами, платіжними дорученнями (арк. справи 15-20, 65). Оприбуткування позивачем товарно-матеріальних цінностей підтверджене картками складського обліку матеріалів, лімітно-забірними відомостями, книгою обліку довіреностей (арк. справи 56-61, 66-82).
Отже, позивачем були виконані всі необхідні умови, передбачені статтею 7 Закону України «Про податок на додану вартість».
Твердження ДПІ у Дарницькому районі м. Києва про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є, відповідно до пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість», сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами позивача, були правомірно відхилені судами попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.
Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (пункт 10.2 статті 10 Закону).
Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.
Закон України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не встановлює обов'язку покупця сплачувати податок на додану вартість ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця в ціні товару. Відповідно до положень вказаного Закону сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок зі сплати цього податку до бюджету. Сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця і суму бюджетного відшкодування. Тобто, покупець - платник податку на додану вартість не несе відповідальності за податкові зобов'язання продавця.
З огляду на викладене, суди попередніх інстанції дійшли обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, про безпідставність зменшення позивачу суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість за вересень 2009 року на 16846,00 грн. оспорюваним податковим повідомленням-рішенням.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга ДПІ у Дарницькому районі м. Києва підлягає залишенню без задоволення, а постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року у підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А :
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 червня 2010 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: ______ Л.І. Бившева
Судді: ______ А.М. Лосєв
______ Т.М. Шипуліна
Судове рішення № 41429372, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 22.10.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 2а-1559/10/2670. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:
Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість докладного налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку відомостей. Це дозволяє продуктивно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.