Ухвала суду № 41429343, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 жовтня 2014 року м. Київ К/800/39707/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві

на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року

у адміністративній справі № 826/2023/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікас - Україна»

до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про визнання протиправними дій, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікас - Україна» звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 00002208, яким встановлено порушення вимог абз.4 п.п. 5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, в результаті чого збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Нікас-Україна» з податку на прибуток на суму 410351,00 гривень та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 44 049, 00 гривень.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства, за наслідками якої складено акт перевірки № 478/1-22-08-36058783 від 30.01.2014 року, на підставі якого прийнято податкове повідомлення-рішення від 18 березня 2014 року № 00002208, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Нікас-Україна» з податку на прибуток на суму 410351,00 гривень та нараховано штрафні (фінансові) санкції на суму 44 049, 00 гривень.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Нікас-Україна» (Страхувальник), з однієї сторони та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» (Страховик), з другої сторони було укладено Генеральні договори добровільного страхування фінансових ризиків: №1201/02-317 від 1 грудня 2009 року; №0301/10-317 від 1 березня 2010 року; №0429/04-317 від 29 квітня 2011 року; №0103/39-317 від 3 січня 2012 року; №0103/35-317 від 3 січня 2012 року та №0114/01-317 від 14 січня 2003 року, предметом яких є те, що Страховик зобов'язується за обумовлену в Договорі страхування плату (страховий платіж) при настанні передбаченого в Договорі страхування страхового випадку відшкодувати Страхувальнику заподіяні внаслідок цієї події збитки (сплатити страхове відшкодування) в межах обумовленої Договором страхування страхової суми.

Фактичне виконання договорів підтверджується актами виконаних робіт на загальну суму 2 381 343, 08 грн.

Згідно оборотно-сальдової відомості по рахунку «Валові витрати» вбачається, що ТОВ «Нікас-Україна» вартість за отримані послуги добровільного страхування були віднесені підприємством до складу валових витрат.

Як вважає податковий орган, позивач, укладав договори страхування з метою проведення транзитних фінансових операцій із страховими компаніями, які задіяні у схемах, мінімізації податкових зобов'язань та не забезпечують реальний захист прийнятих на себе ризиків. Вказує, що взаємовідносини між позивачем та контрагентом ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» не мали реальний характер, документи бухгалтерського та податкового обліків за цими операціями не були оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про безпідставність висновків податкового органу, оскільки під час перевірки та суду були надані первинні, розрахункові та інші документи, які повністю відповідають вимогам, встановлених до первинних документів, які пред'являються п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і за висновками суду свідчать про реальність операцій між позивачем і його контрагентом та спростовують висновки податкового органу про безтоварний характер здійснених операцій і про обґрунтованість включення відповідних витрат до складу валових та права позивача на отримання податкового кредиту.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів, зазначаючи наступне.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.4.6 пункту 5.4 статті 5 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що до складу валових витрат підприємства включаються будь-які витрати зі страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов'язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних фондів платника податку; екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов'язаних із виробництвом національних фільмів; кредитних та інших ризиків платника податку, пов'язаних із здійсненням ним господарської діяльності, у межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, діючого на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров'я або інших ризиків, пов'язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов'язковість якого не передбачена законодавством, або будь-які витрати зі страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України передбачено, що не належать до складу валових витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Виконання договорів позивача підтверджується дослідженими судом належним чином оформленими первинними документами, які повністю відповідають вимогам, встановленим ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року.

На час укладання та виконання угод з контрагентом - ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» зареєстрована в податковій адміністрації Шевченківського району, як платник податку, а також зареєстроване в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи серії СТ №278 від 21 серпня 2004 року, мало ліцензії на здійснення страхової діяльності.

Як вже зазначалось, протягом всього часу, між ТОВ «Нікас-Україна» та ПрАТ «Страхова компанія «Прогрес-Фонд» для страхування фінансових ризиків було укладено Генеральні договори добровільного страхування фінансових ризиків. Кожен страховий платіж підтверджується та обґрунтовується бухгалтерськими та іншими внутрішніми документами (заявками, платіжними документами та іншими).

Тобто, ТОВ «Нікас-Україна» надано суду як первинні бухгалтерські, так і інші документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо придбання послуг у контрагента.

Відтак, відповідачем не надано жодних доказів, які б свідчили про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди - як-то безтоварний характер здійснених операцій, а тому позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства та права на отримання податкового кредиту.

Суди попередніх інстанції правильно прийшли до висновку про відсутність порушень, зазначених в акті перевірки та податковому повідомленні - рішенні. Вказані висновки відповідачем не спростовані.

Враховуючи встановлені обставини та наведені вище положення Податкового кодексу України - юридично правильним є висновок судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Таким чином, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про те, що судами попередніх інстанцій належним чином з'ясовано обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду першої та апеляційної інстанцій не встановлено.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві відхилити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 18 березня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Є.Блажівська

М.В.Сірош