Ухвала суду № 41429342, 02.10.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/34526/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., секретар судового засідання - Іванов Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року

у справі № 826/15866/13-а

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк"

до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" звернулось до суду з позовом до Міжрегіонального головного управління Міндоходів - Центрального офісу з обслуговування великих платників про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення від 16.09.2013 р. № 0000624320, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 27751448, 00 грн.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12.02.2014 р., яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2014 р. в задоволені позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведено виїзну планову перевірку ПАТ «Промінвестбанк» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 28 серпня 2013 року № 1045/43-20/00039002.

Під час проведення перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем вимог пункту п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.п.5.3 ст. 5, п.п.8.4 ст. 8, п.п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14, 138.1 статті 138 та пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування за договорами відступлення права вимоги. Податковим повідомленням-рішенням від 16.09.2013 р. № 0000624320 позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 27751448, 00 грн.

Перевіркою було встановлено, що філією Головного управління ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» в Донецькій області та ТОВ «ДОНАГРОЛЮКС» укладено договір від 24 червня 2013 року про відступлення права вимоги № 15-94/70-2127/11 (сума відшкодування позивачу склала 14000000, 00 грн.) та № 15-94/70-2135/11 (сума відшкодування позивачу склала 5100000, 00 грн.) за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-3786/07 від 05 вересня 2007 року, з внесеними змінами до нього договорами від 28.09.2007 року № 15-93/19-3786/07-1, від 03.10.2007 року № 15-93/19-3786/07-2, від 29.12.2008 року № 15-93/19-3786/07-3, від 01.09.2010 року № 15-93/19-3786/07-4 та за Кредитним договором про відкриття мультивалютної кредитної лінії № 15-93/16-741/08 від 04.03.2008 року, з внесеними змінами до нього договорами від 13.05.2008 року № 15-93/16-741/08/2, від 13.04.2010 року № 15-93/16-741/08/3, від 27.05.2010 року № 15-93/16-741/08/4.

Згідно договору № 15-94/70-2127/11 до ТОВ «ДОНАГРОЛЮКС» перейшло право вимоги від боржника (ТОВ «СК «Інжиніринг») належного та реального виконання обов'язків на загальну суму 19 235 024,00 грн., а відповідно до договору № 15-94/70-2135/11 право вимоги від боржника (ТОВ «Вентфасад») - на загальну суму 8 502138, 70 грн.

Податковий орган в акті перевірки зазначив, що за економічним змістом, вказані операції є договорами факторингу, які укладені ТОВ «Донагролюкс», яке не є фінансовою установою, що є порушенням вимог статті 1079 тЦивільного кодексу України та призвело до незаконного збільшення позивачем від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 27751448, 00 грн.

Суд першої інстанції, не погоджуючись з позицією податкового органу, належно обґрунтував, що вказані операції не є договором факторингу, а є операцією з відступлення права вимоги. Також суд зазначив, що ця операція є різновидом операції з продажу товарів, по якій продавцем є ПАТ «Промінвестбанк». Разом з тим, відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд встановив, що укладені позивачем з ТОВ «Донагролюкс» договори про відступлення права вимоги були вчинені лише з метою зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток, без настання жодних правових наслідків, що є порушенням вимог п. 138.1 ст. 138, п. 153.5 ст. 153 Податкового кодексу України, оскільки відсутні первинні документами, що відображають реальність господарської операції. Суд дослідив документи ТОВ «Донагролюкс» та встановив, що підприємство не проводило ніякої діяльності, спрямованої на стягнення заборгованості з ТОВ «Вентафасад». Також підприємство повідомило про укладання договору про відступлення права вимоги від 03 жовтня 2011 року № 03/10, відповідно до якого ТОВ «Донагролюкс» було відступлено право вимоги на користь ТОВ «МАРМОРОКБУД», ціна договору складає 5100 000, 00 грн. Суд зазначив, що ціна договору відступлення права вимоги, укладеного між позивачем та ТОВ «Донагролюкс» є ідентичною ціні договору про відступлення права вимоги, укладеного між ТОВ «Донагролюкс» та ТОВ «МАРМОРОКБУД», а жодні заходи, спрямовані на стягнення заборгованості, тобто належного виконання зобов'язань ТОВ «СК «Інжиніринг» та ТОВ «Вентафасад», контрагентом позивача не здійснювалися. Також суду не було надано документів примусового стягнення заборгованості з ТОВ «Вентафасад», ТОВ «СК «Інжиніринг», або звернення стягнення на заставлене майно. Всі встановлені факти свідчать, що укладені позивачем з ТОВ «Донагролюкс» договори про відступлення права вимоги були вчинені лише з метою зменшення об'єкту оподаткування податком на прибуток, без настання жодних правових наслідків, а тому податкове повідомлення-рішення є законним та скасуванню не підлягає.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, прийшов до іншого висновку, зазначивши, що договори № 15-94/70-2127/11№ та 15-94/70-2135/11 є договорами факторингу, а різниця між вартістю відступленого права вимоги та сумою отриманих позивачем коштів є платою клієнта фактору за отримання коштів. Оскільки ТОВ «Донагролюкс» не належить до фінансових установ, а відповідно до ч. 3 ст. 1079 ЦК України, фактором може бути лише банк або інша фінансова установа, то договір позивача з цим контрагентом укладений без дотримання вимог Цивільного кодексу України з метою неправомірного формування витрат, що враховуються при визначені бази оподаткування податком на прибуток підприємств.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними та помилковими, які зроблені без встановлення всіх обставин по справі з таких підстав.

Правовою підставою прийняття спірного повідомлення-рішення податковим органом зазначено п.5.1, п.п.5.2.1 п.5.2, абз.4 п.п.5.3.9 п.п.5.3 ст. 5, п.п.8.4 ст. 8, п.п.11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.п.14.1.27, п.п.14.1.36 п.14.1 ст. 14, 138.1 статті 138 та пункту 153.5 статті 153 Податкового кодексу України.

Суть порушення податковим органом зазначено в тому, що укладені позивачем договори відступлення права вимоги є договорами факторингу, по якому контрагенти Банка не є фінансовими установами, що є порушеннями вимог ст. 1079 Цивільного кодексу України, а тому такий договір не може розцінюватись, як первинний документ, який підтверджує понесені витрати.

Аналогічна правова позиція податкового органу викладена в письмових запереченнях на позовну заяву, апеляційну та касаційні скарги.

Суд першої інстанції, не погоджуючись з податковим органом, що зазначені договори є договорами факторингу, зробив логічно не послідовний висновок, що інші первинні документи, які частково надані ТОВ «Донагролюкс», не підтверджують реальність здійсненої операції, при тому, що такі обставини взагалі не були предметом перевірки, а єдиною підставою в акті перевірки зазначено, що саме договір відступлення права вимоги не є належним первинним документом. Суд залишив поза увагою вимоги п.п.153.5 ст. 153 Податкового кодексу України, яким визначено, що при першому відступленні зобов'язань витрати, понесені платником податку - першим кредитором, визначаються в розмірі договірної вартості товарів, за якими виникла заборгованість, за фінансовими кредитами - у розмірі фактичної заборгованості, що відступається. Тобто, законодавець визначив належним первинним документом - договір.

Крім того, судом перевірялась фактичне виконання договору зі сторони ТОВ «Донагролюкс», але при цьому не зазначено, яким чином подальше виконання договору контрагентом впливає на правові наслідки укладеного договору позивача з цим контрагентом.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи без задоволення апеляційну скаргу позивача, на вказані порушення уваги не звернув, та їх не усунув, а доводи позивача не спростував. Крім того, суди попередніх інстанцій взагалі не досліджували чи відбулись реальні зміни в активах Банку внаслідок виконання договорів усталення права вимоги, що має значення для визначення реальності господарських операцій.

Крім того, суди посилаючись на постанову Вищого адміністративного суду України від 19.11.2013 р. (К/800/17433/13), в якій висловлено правову позицію з питань застосування п.п.153. 5 Податкового кодексу України щодо оподаткування операцій з відступлення права вимоги, по іншому здійснили тлумачення цих норм.

Частиною першою статті 220 КАС України встановлено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. (ч.2 ст.227 КАС України).

Здійснюючи новий розгляд справи судам необхідно з'ясувати, якими первинними документами підтверджуються господарські операції про відступлення права вимоги, та чи є ці документи належними та достатніми з огляду на приписи податкового законодавства; чи відбулись реальні зміни в активах позивача.

Таким чином, колегія суддів, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" підлягає задоволенню частково, постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року - скасуванню, оскільки судами не встановлено всі фактичні обставини по справі, тобто допущено порушення норм процесуального права, та суд касаційної інстанції не може встановлювати ці обставини.

Керуючись ст.ст. 223, 227 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово - інвестиційний банк" - задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 5 червня 2014 року справі № 826/5866/13-а - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В.П.Юрченко

Н.Є.Блажівська

М.В.Сірош