Рішення № 41419699, 14.08.2014, Добропільський міськрайонний суд Донецької області

14.08.2014 227/3287/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 серпня 2014 року м.Добропілля

Добропільський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого - судді Здоровиці О.В.

при секретарі Сисенко Ю.В.

за участю

представника відповідача Бабійчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Добропілля цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля про відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся з позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що він працював у ДВАТ «Шахта «Новодонецька» з вересня 1999 року. Внаслідок впливу шкідливих факторів він отримав професійне захворювання «хронічна попереково-крижова радикулопатія». За результатами первинного огляду у 2001 році МСЕК йому встановлено 3 група інвалідності з втратою професійної працездатності 50 %. При повторному огляді 10.08.2004 року 3 група інвалідності з втратою професійної працездатності 40 % встановлено безстроково. Внаслідок профзахворювання змінився його звичайний образ життя, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв'язку з ушкодженням здоров'я, наслідком якого стала часткова втрата його працездатності. Ушкодження здоров"я призвело до порушення його особистих немайнових прав. Вона тривалий час перебував у лікарні, був позбавлений домашнього затишку, його сім»я була позбавлена його турботи. Він не може як раніше в повному обсязі виконувати роботу в побуті. Все перераховане дезорганізує його життя і негативно відбивається на його нервовій системі. йому доводиться фізично і морально пристосовувати до життя з урахуванням каліцтва і обумовлених ним обмежень. Керуючись ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», просить стягнути з відповідача на його користь заподіяну йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 20000 гривень.

В судове засідання позивач ОСОБА_2 не з'явився, надавши заяву про розгляд справи у його відсутність, позов підтримав в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві і просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача, відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля - Бабійчук Т.В., діюча на підставі довіреності, позов не визнала і зазначила, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань. Таким чином вважає, що для встановлення факту заподіяння моральної шкоди, необхідно: встановлення факту наявності втрат немайнового характеру, встановлення факту наявності моральних чи фізичних страждань, встановлення причинного зв'язку між стражданням та втратами. Посилання позивача на те, що факт спричинення моральної шкоди підтверджується актом та медичної документацією, а саме довідкою МСЕК, вважає безпідставним, так як довідка МСЕК про відсоток стійкої втрати працездатності є підставою для розрахунку та відшкодування потерпілому матеріальної шкоди і не є підтвердженням факту спричинення моральної шкоди. Позивач не надав до суду висновок медичного органу про перенесений стрес або депресію, яких зазнав позивач з його пояснень, чи інші негативні зміни в його емоційному стані, тобто не довів спричинення йому моральної шкоди внаслідок нещасного випадку. Також зазначила, що спричинення моральної шкоди не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не лише сам факт спричинення моральної шкоди, а й особливо її розмір. Крім того, у позовній заяві відсутні посилання на те, у чому полягає завдання матеріальної шкоди позивачеві з боку Фонду, не надані письмові докази, які б це підтверджували. Також відсутні докази, які б підтверджували порядок розрахунку розміру моральної шкоди. Зазначила, що підставою для відшкодування моральної шкоди є висновок МСЕК. Також зазначила, що відділення фонду нарахувало та сплатило позивачу одноразову допомогу та щомісячно сплачувало страхові суми. Крім цього пояснила, що в даному випадку відшкодувати моральну шкоду повинно підприємство, де працював позивач. Тому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з чим просить відмовити позивачу в позовних вимогах у повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника відповідача, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_2 обґрунтовані і підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Суд вважає, що правовідносини між сторонами виникли в зв»язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок трудового каліцтва і регулюються ЗУ «Про охорону праці» та ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року (з наступними змінами).

В судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_2 дійсно перебував у трудових відносинах з ДП «Добропіллявугілля» Шахта "Новодонецька", що підтверджується копією трудової книжки (а.с.3-5).

За час роботи в ДП «Добропіллявугілля» позивач захворів на професійне захворювання. Даний факт підтверджується актом розслідування причини виникнення хронічного професійного захворювання від 15.06.2001 р. (а.с.6-7), випискою з історії хвороби №670 від 15.06.2001 року ОСОБА_2 (а.с.10), випискою з акту огляду у МСЕК №020415 від 16.07.2001 року (а.с.8), довідкою про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках №082907 від 10.08.2004 року (а.с.9).

Згідно первинного висновку МСЕК від 16.07.2001 року (а.с.8) вбачається, що у зв'язку з професійним захворюванням - хронічна попереково-крижова радикулопатія, останньому встановлено 50 % втрати професійної працездатності з повторним оглядом 16.07.2002 року.

У зв'язку з професійним захворюванням ОСОБА_2 відділенням виконавчої дирекції Фонду були призначені та виплачувались щомісячні страхові платежі.

З довідки МСЕК від 10.08.2004 року вбачається, що позивачу висновком МСЕК повторно встановлено 40 % втрати професійної працездатності, яке пов»язане з професійним захворюванням, безстроково (а.с.9).

З медичних документів (а.с.10-15) вбачається, що ОСОБА_2 у зв»язку з професійним захворюванням, перебував на стаціонарному лікуванні в медичних закладах з 07.05.2001р. по 21.05.2001 року, з 14.07.2005 року по 28.07.2005 року в Донецькій обласній лікарні профзахворюваннь, з 09.07.2012 по 22.07.2012 року, з 15.01.2014 по 28.01.2014 року в КЗ «ДЦПМСД».

Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці», умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Враховуючи викладене, суд вважає, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки позивач отримав ушкодження здоров»я, внаслідок якого частково втратив працездатність, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Внаслідок нещасного випадку позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у фізичному болю і душевних стражданнях, а саме: ушкодження здоров»я призвело до порушення його особистих немайнових прав, таких як право на охорону здоров»я, на безпечну працю; була порушена його нормальна життєдіяльність, що вимагала від нього додаткових зусиль для організації свого життя; позбавило позивача можливості реалізації своїх звичок і бажань.

Згідно частини 1 ст.9 ЗУ «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року (з наступними змінами) відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров»я або у разі смерті працівника, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тому заперечення представника відповідача з приводу того, що моральну шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження здоров»я, повинно відшкодовувати підприємство, яке не забезпечило небезпечні умови праці, суд не приймає до уваги, так як воно не ґрунтується на законі

Відповідно до преамбули ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», цей закон відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Згідно ст.2 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» дія цього Закону поширюється на осіб, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях, незалежно від їх форм власності та господарювання. Особи, право яких на отримання відшкодування шкоди раніше було встановлено згідно із законодавством СРСР або законодавством України про відшкодування шкоди, заподіяної працівникам внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання, пов'язаних з виконанням ними трудових обов'язків, мають право на забезпечення по страхуванню від нещасного випадку відповідно до цього Закону.

Відповідно до ст.13 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», страховим випадком є нещасний випадок на виробництві або професійне захворювання, що спричинили застрахованому професійно зумовлену фізичну чи психічну травму за обставин, зазначених у статті 14 цього Закону, з настанням яких виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення та/або соціальних послуг. Нещасний випадок або професійне захворювання, яке сталося внаслідок порушення нормативних актів про охорону праці застрахованим, також є страховим випадком. Порушення правил охорони праці застрахованим, яке спричинило нещасний випадок або професійне захворювання, не звільняє страховика від виконання зобов'язань перед потерпілим. Підставою для оплати потерпілому витрат на медичну допомогу, проведення медичної, професійної та соціальної реабілітації, а також страхових виплат є акт розслідування нещасного випадку або акт розслідування професійного захворювання (отруєння) за встановленими формами.

Відповідно до п. «е» п.1 ч.1 ст.21, ч.3 ст.28 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, тобто станом на 29.11.2005 року), у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов»язаний виплатити потерпілому страхову виплату за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди. Зазначені норми не містять будь-яких інших додаткових умов щодо відшкодування моральної шкоди.

Страхові виплати, відповідно до ст.40 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», провадяться щомісячно в установлені Фондом соціального страхування від нещасних випадків дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання.

Таким чином суд приходить до висновку, що позивач має право на відшкодування моральної шкоди від Фонду соціального страхування від нещасних випадків і це право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з 16.07.2001 року, тобто з моменту коли йому була вперше встановлена втрата професійної працездатності за професійним захворюванням.

При визначені розміру відшкодування моральної шкоди позивачеві суд керується роз»ясненнями Пленуму Верховного Суду України, які викладені в постанові від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної шкоди», де зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайного характеру внаслідок моральних та фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у моральних переживаннях у зв»язку з ушкодження здоров»я (п.3).

Крім того суд бере до уваги, що згідно ч.3 ст.34 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (в редакції, яка діяла на час виникнення правовідносин, тобто станом на 29.11.2005 року), моральна (немайнова) шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування від нещасних випадків за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної (немайнової) шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів. Відшкодування здійснюється у вигляді одноразової страхової виплати незалежно від інших видів страхових виплат. Сума страхової виплати за моральну (немайнову) шкоду визначається в судовому порядку. При цьому сума страхової виплати не може перевищувати двохсот розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на день виплати, незалежно від будь-яких інших страхових виплат.

Згідно ст.57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи.

Суд вважає, що доказами наявності факту заподіяння ОСОБА_2 моральної шкоди є акти розслідування хронічного професійного захворювання (а.с.6), рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності (а.с.8-9), медичні документи, які підтверджують факт перебування позивача на лікуванні (а.с.10-15).

Визначаючи розмiр моральної шкоди, судом прийняті до уваги встановлена висновком МСЄК ступiнь втрати професiйної працездатностi потерпiлого, суттєвість порушених життєвих зв'язкiв позивача, характеру додаткових зусиль, що вимагали від ОСОБА_2 організацiї свого життя, викликаних спричиненням страхового випадку.

Тому суд вважає за необхiдне стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві в м.Добропіллі на користь позивача суму у розмiрi 16000 грн.

В рештi позову ОСОБА_2 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві в м. Добропіллі про стягнення моральної шкоди слiд вiдмовити з причин завищення позовних вимог.

Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надано висновку медико-соціальної комісії про встановлення позивачу факту заподіяння моральної шкоди, не грунтуються на законі.

Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на МСЕК дійсно було покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.

Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.

Доводи відповідача, з приводу того, що позивач не надав обґрунтований розрахунок моральної шкоди, не представив медичні документі, які б підтверджували перенесення позивачем стресових, агресивних і других негативних проявів стану його здоров»я не заслуговують на увагу, так як в п. 4.1 рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 р. зазначено, що ушкодження здоров'я, заподіяне потерпілому під час виконання трудових обов'язків незалежно від ступеня втрати професійної працездатності вже спричиняють йому моральні і фізичні страждання.

Також не ґрунтуються на законі доводи відповідача з приводу того, що моральну шкоду позивачу повинно виплачувати підприємство, так як право у позивача на відшкодування моральної шкоди виникло до 01 січня 2006 року, тобто до набрання чинності як Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», так і Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік», якими було зупинено дію норм, що передбачали право потерпілих на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху, та Законом України від 23 лютого 2007 року № 717-V «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», що набрав чинності з 30 березня 2007 року і яким виключено частину третю статті 34 Закону № 1105-XIV, яка передбачала право потерпілого на відшкодування моральної шкоди з Фонду соцстраху.

У відповідності зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.18 ч. 1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», органи Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, звільняються від сплати судового збору.

Враховуючи наведене судові витрати компенсуються за рахунок держави.

Керуючись ст..ст.5,10,60,88,209,212-215 ЦПК України, ЗУ «Про охорону праці», ЗУ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м.Добропілля, місцезнаходження якого 85000, Україна, Донецька обл.., м.Доброплля, пр-т Шевченко 2, ЄДРПОУ 25968286 на користь ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідент.код НОМЕР_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 16000,00 (шістнадцять тисяч гривень 00 коп.) гривень.

В решті позову відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Донецької області через Добропільський міськрайонний суд Донецької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення.

Вступна та резолютивна частини рішення проголошенні 14 серпня 2014 року. З повним текстом рішення сторони можуть ознайомитися 19 серпня 2014 року.

Надруковано у нарадчий кімнаті в одному примірнику.

Суддя О.В. Здоровиця

14.08.2014