Рішення № 41413655, 04.11.2014, Дарницький районний суд міста Києва

ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА

справа № 753/5329/14-ц

провадження № 2/753/3139/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" листопада 2014 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Дубаса В.А.,

при секретарі: Ридзель О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, Державного підприємства «Твел» про солідарне стягнення середнього заробітку за весь час затримки, трьох відсотків річних, інфляційних втрат та моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_2 у березні 2014 року звернувся до суду з позовом до Міністерства енергетики та вугільної промисловості України про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, інфляційних витрат, трьох відсотків річних та моральної шкоди.

Позивач неодноразово змінював вимоги, остаточні позовні вимоги викладено в уточненій позовній заяві, згідно яких ОСОБА_2 просив солідарно стягнути з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ДП «Твел» середній заробіток за весь час затримки розрахунку з врахуванням трьох відсотків річних у сумі 268706 грн. 01 коп., інфляційні втрати у сумі 127618 грн. 15 коп. та моральну шкоду у сумі 50000 грн. 00 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_2 посилався на те, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 01.11.2004 року задоволено частково його позовну заяву до Міністерства палива та енергетики України, ДП «Твел» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію збитків та відшкодування моральної шкоди. Відповідно до вказаного рішення суду на користь ОСОБА_2 стягнуто з ДП «Твел» заборгованість по заробітній платі у сумі 27 846 грн. 40 коп. та з Міністерства палива та енергетики України стягнуто моральну шкоду у сумі 500 грн. 00 коп.

На даний час рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 01.11.2004 року у повному обсязі не виконано, що, на думку позивача, дає йому підстави для звернення до суду із наведеними вище вимогами з огляду на приписи ст. 117 КЗпП України.

Позивач у судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представники відповідачів у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяви про розгляд справи у їх відсутність до суду не надходило. Від представника відповідача Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до суду надійшли письмові заперечення, в яких вказаний відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши позивача, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Між позивачем та Міністерством палива та енергетики України 11.02.2002 року укладено контракт з директором ДП «ТВЕЛ» згідно якого Міністерство палива та енергетики України, як орган управління майном, призначило ОСОБА_2 на посаду директора Державного підприємства «Твел» на термін з 11.02.2002 року по 11.02.2005 року.

Судом встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 01.11.2004 року, яке набрало законної сили, задоволено частково позовну заяву ОСОБА_2 до Міністерства палива та енергетики України, ДП «Твел» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсацію збитків та відшкодування моральної шкоди.

Згідно ст. 61 ч. 3 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Згаданим рішення суду встановлено, що ОСОБА_2 працював з 24.04.1997 року директором ДП «Твел» відповідно до контракту від 24.04.1997 року, укладеного між ним та Міністерством палива та енергетики України, дія даного контракту закінчувалась 01.04.2002 року, однак 11.02.2005 року з позивачем було укладено новий контракт від 11.02.2002 року №310/1 з терміном дії до 11.02.2005 року.

Згідно статуту ДП «Твел», дане підприємство було створене та підпорядковане Міністерству палива та енергетики України.

Відповідно до наказу Міністерства палива та енергетики України від 17.10.2003 року №585 ДП «Твел» підлягало ліквідації, крім того, було припинено повноваження директора вказаного підприємства ОСОБА_2 та призначено голову ліквідаційної комісії.

Наказом Міністерства палива та енергетики України від 15.12.2003 року №46-к позивача було звільнено із займаної посади з 20.12.2003 року за п.1 ст.40 КЗпП України.

Однак, як вбачалось з трудової книжки позивача та не заперечувалось представниками відповідачів, позивач фактично був звільнений з 22.12.2003 року за наказом №46-к від 15.12.2003 року. При звільненні позивача з роботи з ним не було проведено розрахунку, трудова книжка була йому видана. Факт невиплати позивачу розрахунку при звільненні також не заперечувався представниками відповідачів з посиланням на те, що після проведення інвентаризації було встановлено нестачу матеріальних цінностей, які рахувались на балансі підприємства, а оскільки позивач був керівником вказаного підприємства, то відповідно до акту про стягнення збитків від 26.12.2003 року з позивача було вирахувано 14 181 грн. 81 коп. при сумі розрахункових, які підлягали виплаті позивачу при звільнені 13 596 грн. 43 коп., в зв'язку з чим позивачу кошти не були виплачені.

Відповідно до зазначеного рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 01.11.2004 року на користь ОСОБА_2 стягнуто з ДП «Твел» заборгованість по заробітній платі у сумі 27 846 грн. 40 коп. та з Міністерства палива та енергетики України стягнуто моральну шкоду у сумі 500 грн. 00 коп.(а.с.10-12).

ОСОБА_2 наполягає на тому, що на цей час рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 01.11.2004 року у повному обсязі не виконано, відповідачами у свою чергу суду не надано доказів зворотнього.

Водночас ОСОБА_2 визнає здіснення йому часткової виплати у сумі 13596 грн. 43 коп., яку вчинено 07.09.2005 року.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у день звільнення, при відсутності спору про їх розмір підприємство повинне виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Верховний Суд України у постанові від 29.01.2014 року (у справі №6-144ц13) висловив правову позицію про те, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, передбачені ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

З огляду на встановлені обставини справи на наведені приписи чинного законодавства суд приходить до висновку про необхідність стягнення з Державного підприємства «Твел» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 244945 грн. 62 коп. без врахування трьох процентів річних.

Згідно із ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У частині вимог про солідарне стягнення на користь ОСОБА_2 з відповідачів суми 3% річних та суми інфляційних втрат, суд вважає за необхідне відмовити, оскільки ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка передбачає можливість стягнення таких сум врегульовує прострочення боржником саме виконання грошового зобов'язання, тоді як між позивачем та відповідачем у цій справі не укладено жодних цивільно-правових договорів (між сторонами наявні трудові правовідносини) з яких би випливала наявність між сторонами грошового зобов»язання, яке відповідач повинен був виконати у встановлений договором строк і який останній прострочив тощо. Суд вважає, що у даних правовідносинах між сторонами позивач не є кредитором у розумінні ст. 625 ЦК, а відповідачі не вважаються боржниками у розумінні цієж статті, що виключає стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, яка підлягає стягненню та інфляційної складової.

Щодо часткового задоволення позовної вимоги ОСОБА_2 про солідарне стягнення з Міністерства енергетики та вугільної промисловості України та ДП «Твел» моральної шкоди у сумі 50000 грн. 00 коп., то суд виходить з наступних підстав.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Згідно зі ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діяти чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (із подальшими змінами), заподіяна моральна шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.

Згідно з п.5 згаданого Пленуму ВСУ відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Позивач моральну шкоду обґрунтовував тим, що отримав моральні та душевні страждання у зв'язку з винними неправомірними рішеннями, діями та бездіяльністю відповідачів.

Виходячи з засад справедливості, добросовісності та розумності суд вважає за необхідне позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно задовольнити частково, та стягнути саме з ДП «Твел» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 10 000 грн.

У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги частково ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи частково підтверджені певними засобами доказування, а тому позовну заяву необхідно задовольнити частково.

Відповідно до ст. 88 ч. 1 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Судові витрати в справі, а саме: судовий збір у сумі 2549 грн. 46 коп. (з огляду на наявність вимог як майнового характеру так і немайнового характеру), підлягає стягненню з відповідача ДП «Твел», оскільки позивач на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Зважаючи на викладене, керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 79, 88, 131, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Твел» (розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 8/9; код ЄДРПОУ 20273384) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1) середній заробіток за час затримки розрахунку у сумі 244945 грн. 62 коп. та моральну шкоду у сумі 10000 грн. 00 коп.

У задоволенні інших вимог позову - відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Твел» (розташоване за адресою: м. Київ, вул. Кіквідзе, 8/9; код ЄДРПОУ 20273384) на користь держави судовий збір у сумі 2549 грн. 46 коп.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: