Ухвала суду № 41407785, 11.11.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/8006/14 Головуючий у 1-й інстанції: Гарник К.Ю. Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів: Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Абітової Ф.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гера» до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гера» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року -

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Гера» звернулося у суд з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 26.05.2014 року №0002302201 та №0002312201, якими позивачу визначені грошові зобов'язання з податків на прибуток та на додану вартість.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду - без змін, з таких підстав.

Так, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень з огляду на обґрунтованість висновків податкового органу про відсутність реального характеру господарських відносин позивача з ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «Торговий дім ІТ рішень», ТОВ «Рітейл Бізнес Проект».

З такими висновками суду не можна не погодитися.

Колегією суддів установлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, за підсумками якої складено акт від 14.04.2014 року №27/26-53-22-01-26-19252187 та виявлено порушення п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 187.1 ст. 187, п. 198.3 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 59543,00 грн, пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток в сумі 21389 грн.

За наслідками виявлених правопорушень, на підставі вказаного акту, відповідачем 26.05.2014 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0002312201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі на 71351 грн., з них 59543 грн - за основним платежем, 11808 грн - за штрафними санкціями, №0002302201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі на 26736 грн, з них 21389 грн - за основним платежем, 5347 грн - за штрафними санкціями.

Не погоджуючись із такими рішеннями податкового органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів зважає на те, що суми грошових зобов'язань цими рішеннями визначені позивачу у зв'язку із висновками податкового органу про відсутність реального характеру (безтоварність) взаємовідносин останнього з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект», ТОВ «Техно-Торг», ТОВ «Торговий дім ІТ рішень» в період, що перевірявся.

Такі висновки контролюючого органу ґрунтуються на тому, що в ході перевірок контрагентів позивача ТОВ «Техно-Торг», ТО «Торговий дім ІТ рішень» не підтверджено їх фактичну можливість виконати обумовлені угодами з позивачем господарські операції у зв'язку із відсутністю їх за зареєстрованим місцезнаходженням та відсутністю в останніх достатніх основних засобів для ведення господарської діяльності у задекларованих обсягах, а з приводу відносин позивача з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект» відповідач наголошує на відсутності належного документального підтвердження фактичного отримання позивачем обумовлених договором послуг від контрагента.

У зв'язку із чим, податковий орган припускає, що господарські операції між позивачем і названими контрагентами фактично не відбувались, а мала місце лише імітація господарської діяльності, спрямована на отримання позивачем неправомірної податкової вигоди за рахунок зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток та формування податкового кредиту, що призвело до ненадходження до державного бюджету податків.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зважає на наступне.

Основним нормативно-правовим актом, що регулює спірні правовідносини є Податковий кодекс України від 02.12.2010 року № 2755-VI (далі - Податковий кодекс України, ПК України).

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Так, згідно вимог пп. 134.1.1. п. 134.1. ст. 134 ПК України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, зокрема, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Податковим кредитом, в розумінні підпункту 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Зі змісту зазначених положень слідує, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні поставлених платнику податків товарів та послуг сум до податкового кредиту та до витрат, що впливають на зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток, є факт дійсного проведення господарських операцій, обумовлених відповідними угодами, що має засвідчуватись належними первинними документами.

Відображення у даних податкового обліку господарської операції, в ході якої відбулась лише імітація придбання товару чи послуг, не являється підставою для отримання податкової вигоди за рахунок податкового кредиту і зменшення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Так, у разі відсутності фактичного здійснення господарських операцій, відповідні документи не можуть вважатися первинним документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбаченні чинним законодавством.

Задля встановлення факту здійснення господарських операцій, на підставі яких сформовано спірні витрати для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та податковий кредит з податку на додану вартість, колегією суддів з'ясовано наступне.

Як убачається із матеріалів справи, між ТОВ «Гера», як замовником, та ТОВ «Рітейл Бізнес Проект», як виконавцем, укладено договір № 06-11 від 06.11.2012 року, згідно з яким замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання надати наступні послуги: передпродажна підготовка терміналів, сканерів, принтерів, етикет-пістолетів. Роботи та послуги передбачають перевірку працездатності обладнання замовника, усунення виявлених недоліків обладнання (забруднення, заміна непрацюючих частин, заміна пошкодженої упаковки тощо).

Розділом 2 цього договору обумовлено, що виконавець зобов'язується виконати перевірку працездатності терміналів збору даних, сканерів, принтерів та етикет-пістолетів замовника, забезпечити наявність та збереження обладнання замовника під час цієї перевірки, провести перевірку у відповідності з правилами техніки безпеки. А замовник, у свою чергу, зобов'язується своєчасно проводити розрахунки з виконавцем за виконані роботи (надані послуги), забезпечити виконавця усіма необхідними технічними засобами для виконання робіт по передпродажній підготовці обладнання, в тому числі місцем проведення перевірки у відповідності з правилами техніки безпеки.

Згідно актів прийому передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 24.12.2012 року № МАР-2020-3, від 19.12.2012 року № МАР-2020-2 та від 07.12.2012 року № МАР 2020-1 виконавцем були надані наступні послуги: передпродажна підготовка сканерів (450 штук), принтерів (175 штук), етикет-пістолетів (910 штук) та терміналів (60 штук).

Також, ТОВ «Рітейл Бізнес Проект» виписало позивачу податкові накладні від 24.12.2012 року № 44, від 19.12.2012 року № 32, від 07.12.2012 року № 13 на загальну суму 122220,00 грн.

Окрім того, спірними є господарські операції позивача з ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Торговий дім ІТ рішень».

На підтвердження реальності господарської діяльності з указаними контрагентами позивачем долучено до матеріалів справи копії рахунків на оплату, видаткових та податкових накладних, які свідчать про придбання ним у ТОВ «Торговий дім ІТ рішень» принтерів термотрансферних, а у ТОВ «Техно-Торг» - комп'ютерів.

Із матеріалів справи слідує, що ані до податкової перевірки, ані до суду першої інстанції, що вимагалось ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 червня 2014 року, позивачем не надано доказів розрахунків з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект», ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Торговий дім ІТ рішень» за поставлені послуги та товари.

Після призначення справи до апеляційного розгляду представником позивача заявлене клопотання про долучення до матеріалів справи банківських виписок по рахунку №26001154191 за період з червня 2011 року по 31 грудня 2013 року - на 708 арк. Оскільки позивачем не обґрунтовано ненадання їх до суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції ці документи не приймаються.

Досліджуючи надані позивачем первинні документи по взаємовідносинам з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект», колегія судді зазначає, що відповідно до частини 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

- назву документа (форми);

- дату і місце складання;

- назву підприємства, від імені якого складено документ;

- зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;

- посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Обов'язкові реквізити первинних документів також визначені Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88. Згідно п. 2.4 цього Положення до них відносяться: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Зважаючи на викладені вище положення податкового законодавства, колегія суддів наголошує, що лише складання документів і їх відображення у обліку не підтверджує реальність і зміст господарських операцій, які відносяться до витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та до складу податкового кредиту. Дослідженню підлягає подальше використання отриманих послуг у господарській діяльності платника податків.

З огляду на вимоги Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, колегія суддів доходить висновку, що надані позивачем документи, складені при взаємовідносинах з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект», не у повній мірі відображають зміст та обсяг господарських операцій. Так, акти прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) містять лише найменування послуги - передпродажна підготовка, в той час як пунктом 1.1 та 1.2 договору №06-11 від 06.11.2012 року зміст послуг полягає у перевірці працездатності обладнання та в усуненні виявлених недоліків такого (забруднення, заміна непрацюючих частин, заміна пошкодженої упаковки тощо). Водночас, акти не містять конкретизації виконаної роботи, так само як і будь-якого переліку виявлених в процесі її виконання недоліків, обладнання і здійснених заходів щодо їх усунення.

Колегія суддів зазначає, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операції. Однак, критерієм зменшення бази оподаткування податку на прибуток та формування податкового кредиту є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про те, що витрати фактично понесені та спрямовані на отримання доходу. А відтак, на підтвердження витрат, понесених у зв'язку з оплатою послуг з передпродажної підготовки товарів (які були предметом згаданого договору), позивач повинен був надати, зокрема, документи, що свідчать про фактичне виконання постачальниками конкретних видів послуг та про результат виконання кожної послуги у вигляді звіту, висновку тощо. Інакше, не прослідковується ділова мета господарюючого суб'єкта та його дійсна зацікавленість в отриманні цих послуг, позаяк відсутність їх реального результату видається марним витрачанням коштів у їх оплату.

Таким чином, надані позивачем акти не розкривають змісту наданих послуг, адже не містять деталізованої інформації про такі, їх характер та результати здійснених заходів, що, у свою чергу, виключає можливість оцінки подальшого використання спірних послуг у діяльності товариства.

При цьому, колегія суддів наголошує, що за умови добросовісності позивача, представлення чим-більш ширшого переліку документів на обґрунтування своїх вимог є прямим інтересом останнього та обов'язком, закріпленим статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Зважаючи на викладене, колегія суддів доходить висновку, що зміст поданих позивачем первинних документів по відносинам з ТОВ «Рітейл Бізнес Проект» не відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Таким чином, колегія суддів погоджується із податковим органом про відсутність підстав для віднесення до складу витрат, що обчислюються при визначенні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та до складу податкового кредиту сум, задекларованих позивачем наслідків господарських операцій, що призвело до зменшення належних до сплати у бюджет України податків.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо взаємовідносин позивача з ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Торговий дім ІТ рішень», адже в наданих позивачем копіях податкових накладних згадуються договори поставки, яких ані до податкової перевірки, ані суду не надано.

Окрім того, позивачем не надано суду жодних пояснень з приводу транспортування придбаних в цих контрагентів товарів, а також доказів на підтвердження такого. Також, позивачем не доведено суду їх подальшого використання у власній господарській діяльності, зокрема, шляхом продажу чи використання в організації праці.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що реальне здійснення господарських операцій за домовленостями, з приводу яких складено первинні документи між позивачем та ТОВ «Рітейл Бізнес Проект» і ТОВ «Техно-Торг» та ТОВ «Торговий дім ІТ рішень», не підтвердилось в ході апеляційного розгляду справи, що свідчить про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують вищевикладене, а тому скарга задоволенню не підлягає, а постанову суду першої інстанції слід залишити без змін.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гера» залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Я.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст ухвали складено 17 листопада 2014 року.)

.

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М