Ухвала суду № 41406708, 10.11.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/5653/14 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 638/2670/14 Наумова С.М.

Категорія : про право на винахід Доповідач - Швецова Л.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Швецової Л.А.

суддів - Даниленка В.М., Малінської С.М.

за участі секретаря - Андрійко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Фармстандарт-Біолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди , -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ПАТ «Фармстандарт-Біолік», в обгрунтвання якого зазначила, що з 1966 по 2006 роки вона була співробітником ЗАТ «Харківське підприємство з виробництва імунобіологічних та лікарських препаратів «БІОЛІК» , яке зараз перейменоване у ПАТ «Фармстандарт-БІолік» та з 1994 року працювала на посаді завідувача ділянкою ліпідних діагностичних препаратів цього підприємства.

Окрім цього, посилалася на те, що вона є співавтором Патенту на винахід «Спосіб одержання лецитину» № 19697. Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід « Спосіб одержання лецитину». Відповідно до п. 2.1.4 цього договору відповідач зобов'язується виплачувати авторам при використанні винаходу протягом строку дії патенту не менше 15% прибутку, який щорічно отримує відповідач в результаті зазначеного винаходу. Згідно п.2.1.7 договору відповідач зобов'язаний проводити виплату не пізніше трьох місяців після спливу кожного року ,в якому використовувався винахід. Між співавторами 15 січня 1998 року було укладено Договір про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», за яким позивач повинен отримувати 20% від суми авторської винагороди за використання винаходу. З моменту укладання договору до 2005 року позивач отримувала авторську винагороду. З 2006 року в порушення умов договору відповідач перестав виплачувати належну їй авторську винагороду, у зв'язку з чим вона звернулась до суду.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 03 липня 2013 року її позов в частині виплати авторської винагороди за 2006-2007 роки задоволено та покладено обов'язок на відповідача виплатити авторську винагороду за 2006 та 2007 роки у розмірі 61493,69 грн. В процесі розгляду справи, а саме у 2012 році на засіданні господарського суду м. Києва від представника Державної служби їй стало відомо що з 16.03.2008 року дія Патенту була припинена через несплату збору за підтримання його чинності, обов'язок по сплаті якого, згідно з умовами Договору, покладався на відповідача. Згідно до положень ч. 2 ст. 32 Закону дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Відповідно до відомостей опублікованих 25 листопада 2009 року у офіційному бюлетені «Промислова власність» Державного департаменту інтелектуальної власності дію Патенту припинено у зв'язку з несплатою річного збору з 16 березня 2008 року.

Так, в п.2.8 Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи зазначено правило, згідно якого Держдепартамент видає або надсилає власнику (власникам) патенту (деклараційного патенту) чи довіреній особі повідомлення про припинення дії патенту (деклараційного патенту) у разі несплати збору за підтримання чинності патенту

(деклараційного патенту).

Власником Патенту відповідно до умов зареєстрованого ліцензійного Договору та інформації наявної в Державний реєстр патентів України на винаходи був відповідач. Позивачу незрозуміло, якими мотивами керувався відповідач, коли ним було не лише прийняте протиправне рішення не сплачувати збір за підтримання чинності Патенту в а й також рішення не повідомляти та не передавати авторам Винаходу інформацію надіслану йому Держдепартаментом, адже своїми діями Відповідач навмисно створив таку ситуацію, в якій вона не мала ніякої можливості вчинити будь-яких дій по сплаті цього збору у встановлені Законом строки та недопущення припинення дії Патенту, який створювався завдяки наполегливій праці саме її, а не відповідача. Як результат дія Патенту припинилась з першого дня року, за який збір не сплачено, тобто з 2009 року.

В Законі, а саме в ч.2 ст. 32 встановлено можливість сплати збору за підтримання чинності патенту навіть після його несплати у встановлений строк, але законодавець відводить для цього 12 місяців. Тобто в період з 1 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року існувала реальна можливість відновити дію патенту та запобігти грубому порушенню її прав , яв автора патенту. Винними та умисними протиправними діями відповідача в порушення положень Договору нанесена шкода її особистим немайновим правам , а саме: її позбавлено права називатись автором винаходу , патент , як результат розумової праці втратив свою силу, її позбавлено право пріоритету і тим самим позбавлено можливості подання заявки на отримання патенту на винахід у інших країнах, нанесено непоправну шкоду діловій репутації як науковця та винахідника. За кожен рік, перенесених моральних страждань , вона просить виплатити 17200 гр , отже , починаючи з 2008 року по 2013 рік - за 5 років сума складає 86000 гр.

На підставі викладеного ОСОБА_2 просила суд визнати порушеними її особисті немайнові права автора винаходу та відшкодувати на її користь моральної шкоди у розмірі 86,000 гривень

Представник відповідача Отрох A.B. в судовому засіданні позов не визнав,вважав , що він є необґрунтований, та такий що не підлягає задоволенню. Власником патенту, на підставі Договору про встановлення права володіння патентом на винахід «Спосіб отримання лецитину» є ПАТ «Фармстандарт-Біолік». Усі правовідносини між авторами входу «спосіб одержання лецитину» та власником патенту були врегульовані. Аналіз позовних вимог вказує на відсутність будь-якого спору між власником патенту, яким є відповідач та позивачем. Окрім цього , вказував , що 28.09.2007року, комісією ЗАТ «Біолік» складено Акт про невідповідність об'єкту, що використовується формулі винаходу, згідно з яким: Технічне вирішення, що використовується в технічному процесі при виробництві препарату «Лецитин-стандарт», лецитинового масла для ліпосомальних препаратів, не відповідає формулі винаходу по патенту №19697. Відповідно Технологічного промислового Регламенту, виробництво препарату «Лецитин-стандарт», лецитинового масла для ліпосомальних препаратів, технологія виробництва з застосуванням винаходу (патент №19697) не використовується з дати реєстрації Регламент, тобто з 16.07.1992року. Наведене є обгрунтованими доказами невикористання підприємством в процесі виробництва винаходу Патенту №19697 і в результаті чого - відсутності підстав для підтримання чинності патенту, дія якого припинена з 16.03.2008 року. Письмові заперечення на позов приєднані до справи.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Фармстандарт -Біолік» про визнання порушеними особистих немайнових прав автора винаходу та відшкодування моральної шкоди у розмірі 86.000 гривень - залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 звернулася на нього з апеляційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати зазначене рішення та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі.

У відповідності до статті 303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є співавтором Патенту на винахід «Спосіб одержання лецитину» № 19697. Між співавторами та відповідачем 28 січня 1992 року було укладено договір про встановлення права володіння патентом на винахід « Спосіб одержання лецитину». У 2012 році позивачу стало відомо що з 16.03.2008 року дія Патенту була припинена через несплату збору за підтримання його чинності, обов'язок по сплаті якого, згідно з умовами Договору, покладався на відповідача. Згідно до положень ч. 2 ст. 32 Закону дія патенту припиняється у разі несплати у встановлений строк річного збору за підтримання його чинності. Дія патенту припиняється з першого дня року, за який збір не сплачено.

Відповідно до відомостей опублікованих 25 листопада 2009 року у офіційному бюлетені «Промислова власність» Державного департаменту інтелектуальної власності дію Патенту припинено, у зв'язку з несплатою річного збору з 16 березня 2008 року.

Так, в п.2.8 Положення про Державний реєстр патентів України на винаходи зазначено правило, згідно якого Держдепартамент видає або надсилає власнику (власникам) патенту (деклараційного патенту) чи довіреній особі повідомлення про припинення дії патенту (деклараційного патенту) у разі несплати збору за підтримання чинності патенту (деклараційного патенту).

Власником Патенту відповідно до умов зареєстрованого ліцензійного Договору та інформації наявної в Державний реєстр патентів України на винаходи був відповідач.

Позивач вважала, що відмовою в реєстрації патенту їй спричинена моральна шкода.

Відповідно до статті 23 ЦК України - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розмірувідшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач наполягає на тому, що бездіяльністю відповідача щодо виконання обов'язків за Договором про розподіл винагороди на винахід «Спосіб отримання лецитину», від 15 січня 1998 року, позивачу було завдано моральну шкоду, яка полягала у моральних та фізичних стражданнях, які позначили негативні зміни у житті.

Відповідно до ч. 1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Підставами для захисту цивільного права є його порушення, невизнання або оспорювання.

Порушення цивільного права є результатом протиправних дій порушника, внаслідок чого воно зазнало зменшення або ліквідації, що позбавляє його носія можливості здійснити, реалізувати це право повністю або частково.

При цьому, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1 ст. 10 ЦПК України). Даний принцип полягає у прояві в змагальній формі ініціативи та активності осіб, які беруть участь у справі. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин даної справи.

Сторони зобов'язані визначити коло фактів, на які вони можуть посилатися як на підставу своїх вимог і заперечень, і довести обставини, якими вони обґрунтовують ці вимоги й заперечення (ч.1 ст.60 ЦПК України), крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно ст. 1167 ЦК України, а також роз'ясненням, даним в п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" позивач повинен довести факт спричинення їй моральної шкоди та її розмір.

Проте, матеріали цивільної справи не містять жодного доказу на підтвердження заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст. 308 ЦПК| України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу|, якщо| визнає, що| суд першої інстанції ухвалив|постановивши| рішення з додержанням| вимог| матеріального і процесуального| права.

Не може| бути| скасоване| правильне| по суті і справедливе рішення суду з одних лише| формальних| міркувань.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги не є суттєвими, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Позивач будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду - не надав.

| Таким чином, з огляду на викладене та керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 червня 2014 року - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 для зарахування на спеціальний рахунок

Державного бюджету України судовий збір у сумі 2028,20 грн.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий: Судді: