Ухвала суду № 41401459, 13.11.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №279/1866/13-к Головуючий у 1-й інст. Куліченко М. В.

Категорія ст. 185 ч. 2 КК України Доповідач Фомін Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 листопада 2014 року Апеляційний суд Житомирської області

в складі: головуючого Фоміна Ю.В.,

суддів: Жизнєвського Ю.В. та Слісарчука Я.А.,

з участю: секретаря Велидчук І.М.,

прокурора Селюченко І.І.,

захисника ОСОБА_1,

обвинуваченого ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції -Поліновського Р.А., на вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2014 року, -

в с т а н о в и в:

Цим вироком

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Свердловськ Російської Федерації, мешканця АДРЕСА_1 з середньою освітою, непрацюючого, одруженого, на утриманні має 1 малолітню дитину, раніше судимого:

- 02.03.2001 року Коростенським міським судом Житомирської області за ст.ст. 140 ч. 2, 45 КК України на 2 роки позбавлення волі з іспитовим строком на 2 роки, штраф - 700 гривень;

- 26.12.2001 року Коростенським міським судом Житомирської області за ст.ст. 185 ч. 2, 43, 96 КК України на 3 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 13.01.2003 року Коростенським міським судом Житомирської області за ст.ст. 185 ч. 5, 70 ч. 4 КК України на 7 років 6 місяців позбавлення волі (28.02.2006 року Указом Президента України про помилування строк зменшено до 6 років 6 місяців позбавлення волі; 15.11.2006 року постановою Богунського районного суду м. Житомира умовно-достроково звільнений на 1 рік 5 місяців 27 днів);

- 13.11.2007 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області за ст.ст. 185 ч. 2, 71 КК України на 2 роки 6 місяців позбавлення волі;

- 24.06.2010 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області за ст. 263 ч. 2 КК України на 240 годин громадських робіт;

- 22.03.2013 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області за ст.ст. 185 ч. 3, 296 ч. 1, 70 ч. 1, 71 КК України на 4 роки 10 днів позбавлення волі;

- 12.04.2013 року Коростенським міськрайонним судом Житомирської області за ст.ст. 389 ч. 2, 70 ч. 4 КК України на 4 роки 10 днів позбавлення волі, -

визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ст. 185 ч. 2 КК України та виправдано.

Запобіжний захід ОСОБА_2 не обирався.

Речові докази по справі: плоскогубці, що знаходяться на зберіганні в кімнаті речових доказів Коростенського МВ УМВС України в Житомирській області підлягають знищенню; автомобільна магнітола марки JVC модель KD-G227, що передана на зберігання потерпілому ОСОБА_4, підлягає поверненню йому за належністю.

Відповідно вироку суду, згідно обвинувального акту, ОСОБА_2 повторно, в ніч з 23 на 24 січня 2013 року, в АДРЕСА_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, через передні ліві дверцята, які не були замкнені, проник в салон автомобіля марки ВАЗ -2107, реєстраційний номер НОМЕР_2, який стояв в дворі будинку і, згідно документів, належить ОСОБА_5, у якого 09.12.2011 року вказаний автомобіль придбав ОСОБА_4 та керував ним за дорученням, звідки таємно викрав чуже майно - автомобільну магнітолу марки JVC, вартістю 270 гривень, чим спричинив потерпілому ОСОБА_4 майнової шкоди на вказану суму.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 свою вину у скоєнні кримінального правопорушення не визнав і показав, що в нічний час цього ж дня він проходив повз будинку АДРЕСА_2, попросив курити у мешканця зазначеного будинку, викликав «таксі» і чекаючи приїзду сидів на лавці двору будинку, в цей час під'їхали працівники міліції і затримали його. Ніякої крадіжки він не вчиняв, визнавальні покази на досудовому слідстві він давав під тиском працівників міліції бо хвилювався за долю своєї сім'ї, а працівники міліції погрожували йому застосуванням насилля до них.

Потерпілий ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що має автомобіль марки ВАЗ-2107, реєстраційний номер НОМЕР_1. В ніч на 24 січня 2013 року зазначений автомобіль він залишає біля будинку АДРЕСА_2 Житомирської області. Вночі до нього прийшли працівники міліції і пояснили, що можливо з його автомобіля викрадено магнітолу, бо її виявили в під'їзді будинку за дверима, він вийшов в двір будинку і побачив, що магнітолу дійсно з його автомобіля було викрадено, але хто вчинив крадіжку він не бачив і не знає, великої цінності магнітола не має, бо автомобіль не новий.

Свідок ОСОБА_6 пояснила, що в складі групи працівників міліції в січні 2013 року на телефонний виклик жильців дому про те, що хтось пошкодив двері в підвалі їх будинку, приїхала до двору будинку АДРЕСА_2 і бачила, як з будинку вибіг якийсь чоловік і побіг через двір. Хто він був свідок не знає, бо на це не звернула уваги, можливо це був житель будинку, ОСОБА_2 сидів на лавці в дворі цього ж будинку, коли вони запитали його, що він тут робить, ОСОБА_2 пояснив, що йде додому бо був у знайомих і зараз чекає таксі. Свідок бачила, що біля входу в під'їзд будинку лежала авто магнітола та плоскогубці, які знайшов жилець будинку, але що це були за речі, чиї вони, чи були вони викрадені, свідок не знає. Працівники міліції оглянули підвал та під'їзд будинку, склали протокол, слідів рук чи ніг вони не зафіксували, жоден з жильців будинку не вказував на ОСОБА_2, як на викрадача авто магнітоли.

Свідок ОСОБА_7 пояснив, що є жильцем будинку АДРЕСА_2. Його сусід ОСОБА_8, повідомив, що з підвалів будинку відчутно шум, мабуть знову туди проникли крадії. Коли свідок вийшов на вулицю, побачив якогось чоловіка, який сів на велосипед і поїхав, ОСОБА_2 сидів на лавці в дворі будинку біля сусіднього під'їзду. Після приїзду міліції свідок виявив за дверима під'їзду будинку авто магнітолу.

Свідок ОСОБА_9 пояснив суду, що в складі групи працівників міліції в січні 2013 року виїздив разом з ОСОБА_6 на телефонний виклик жильців дому про те, що в підвалі їх будинку пошкоджено двері. Бачив автомобіль, що стояв в дворі будинку, виявив магнітолу за дверима під'їзду будинку, оглянувши автомобіль виявили, що це з нього викрадено магнітолу, але жодних слідів на місці не виявили і не зафіксували.

Свідок ОСОБА_8, який допитаний за клопотанням обвинуваченого, пояснив суду, що раніше не бачив і не знає ОСОБА_2, про крадіжку йому відомо, але це зробив не ОСОБА_2

Свідок ОСОБА_10 пояснив, що причетність ОСОБА_2 до вчиненої крадіжки він визначив лише з самого факту визнання останнім цього факту. Огляд місця події він не провадив, яким чином ОСОБА_2 проник в автомобіль пояснити не може.

Свідки ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 ствердили в судовому засіданні, що 24 січня 2013 року вони прибули на виклик мешканців будинку АДРЕСА_2 Житомирської області, оскільки у підвальному приміщенні будинку було чути тупіт сторонньої особи. За дверима під'їзду будинку ними було виявлено авто магнітолу. ОСОБА_2 знаходився в стані алкогольного сп'яніння і був затриманий та поміщений у витверезник, пізніше дав пояснення про те, що він викрав цю авто магнітолу з автомобіля.

Висновком експерта від 06 березня 2013 року підтверджується вартість викраденої магнітоли, яка складає 270 гривень. (а.п. 68 т. 1)

З протоколу огляду місця події від 24 січня 2013 року видно, що з автомобіля марки ВАЗ 2107, реєстраційний номер НОМЕР_1, зеленого кольору, який знаходився біля будинку АДРЕСА_2 Житомирської області здійснено крадіжку автомобільної магнітоли марки JVC. При огляді автомобіля будь-які речі та сліди не вилучались. Авто магнітолу виявлено в лівому ближньому куті під'їзду будинку АДРЕСА_2, на ній знаходились металеві кусачки з відповідним написом, все це майно вилучено та упаковано відповідно до правил упаковки речових доказів. (а.п.77-а т. 1)

З рапорту (а.п. 69 т. 1) видно, що ОСОБА_2 було затримано 24.01.2013 року о 00-23 хвил. по АДРЕСА_2 при його огляді виявлено: паспорт, 5 ключів на зв'язці, запальничку, довідка ІПН, квитанцію ломбарду, будь-яких інших речей, які б прямо чи дотично свідчили про його причетність до вчиненого злочину виявлено не було.

Аналізуючи наведені докази, суд дійшов висновку, що відсутні переконливі докази вини ОСОБА_2 у вчиненні крадіжки авто магнітоли, а тому за цим обвинуваченням його слід виправдати.

В апеляційній скарзі прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - Поліновський Р.А., просить скасувати вирок суду щодо ОСОБА_2 через невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України та призначити покарання у виді 2 років позбавлення волі; на підставі ст. 70 ч. 4 КК України шляхом часткового складання призначених покарань за цим вироком та за вироком Коростенського міськрайонного суду від 12.04.2013 року призначити ОСОБА_2 остаточне покарання за сукупністю злочинів 4 роки 1 місяць позбавлення волі.

Апелянт посилається на те, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення не надано жодного переконливого доказу вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину. Дає аналіз доказів по даному провадженню.

Вказує на те, що ОСОБА_2 на досудовому розслідуванні визнавав вину у вчиненні крадіжки авто магнітоли, не погоджується з оцінкою суду наявною у провадженні власноручно написаною заявою ОСОБА_2 від 21.03.2013 року, у якій він відмовлявся від проведення слідчого експерименту через те, оскільки визнає свою вину. Суд зазначив, що вказана заява не може бути прийнята як доказ вчинення ОСОБА_2 злочину, оскільки, вона взагалі не підтверджена іншими переконливими доказами.

Зазначає, що ОСОБА_2 повідомляв суд про те, що визнавав свою вину тільки через те, що на нього був тиск з боку правоохоронних органів. Співробітники органів внутрішніх справ, начебто, оскільки, він випадково опинився в ніч з 23 на 24 січня 2013 року поряд з автомобілем, з якого було викрадено магнітолу, погрожували розправою як йому, так і його сім'ї, якщо він не визнає свою провину. У зв'язку з цим, стороною обвинувачення було ініційовано перевірку доводів ОСОБА_2 про тиск та погрози на його адресу та примушування давати зізнавальні покази. Прокуратурою Житомирської області 15.01.2014 року було розпочате кримінальне провадження № 42014060000000002 за ознаками злочину, передбаченого ст. 365 ч. 2 КК України. За результатами проведеного досудового слідства жоден із доводів ОСОБА_2 не знайшов свого підтвердження та провадження 30.01.2014 року було закрите через відсутність в діях співробітників органів внутрішніх справ складу злочину. ОСОБА_2 дане рішення не оскаржувалося.

Допитані свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтвердили той факт, що жителі будинку АДРЕСА_2 в м. Коростені затримали на місці вчинення злочину ОСОБА_2 та викликали міліцію. ОСОБА_2 перебував у нетверезому стані.

Свідок ОСОБА_7 підтвердив той факт, що біля будинку в ніч з 23 на 24 січня 2013 року він затримав ОСОБА_2, коли той намагався втекти, на місці вчинення крадіжки. Крім того, свідок повідомив суду, що ОСОБА_2 вже перебуваючи під вартою, дзвонив йому із слідчого ізолятора та цікавився, які покази він буде давати в суді.

Свідок ОСОБА_16 та ОСОБА_9 підтвердили той факт, що по приїзду на місце пригоди вони побачили жителів будинку по АДРЕСА_2 які тримали ОСОБА_2 на місці вчинення крадіжки. При цьому, останній повідомив, що крадіжку вчинив через те, що були потрібні гроші.

Крім того зазначає, що 13.08.2014 року судове засідання, у якому обвинуваченому ОСОБА_2 було надано останнє слово, було проведено без участі прокурора, що є порушенням ч. 3 ст. 36 КПК України.

В запереченні на апеляційну скаргу прокурора обвинувачений ОСОБА_2 та захисник ОСОБА_1 просять апеляційну скаргу прокурора залишити

без задоволення, а вирок суду - без зміни.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора Селюченко І.І. в підтримання апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого ОСОБА_2 та захисника ОСОБА_1 в заперечення апеляційної скарги, обвинувачений ОСОБА_2 категорично заперечував вчинення ним вказаної крадіжки, обговоривши її доводи, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає з таких підстав.

В обґрунтування свого висновку про виправдання ОСОБА_2 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, суд першої інстанції послався на сукупність досліджених у судовому засіданні доказів, які наведені в ухвалі. Суд дотримався вимог ст. 374 ч. 3 КПК України, докладно навівши підстави для виправдання обвинуваченого ОСОБА_2 з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Суд першої інстанції повно і всебічно дослідив докази подані стороною обвинувачення та стороною захисту, допитав свідків по кримінальному провадженню, відповідно до вимог ст. 95 ч. 4 КПК України; дотримався положень закону про те, що суд не вправі обґрунтовувати судове рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них; оцінив кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, вирішивши питання, відповідно до ст.ст. 86-87 КПК України, оцінив сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, відповідно до положень ст.ст. 91-94 КПК України, дійшов обґрунтованого висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 в таємному викраденні чужого майна, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України, не доведена, та прийняв законне та обґрунтоване судове рішення.

Що стосується посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_2 на досудовому розслідуванні визнавав вину у вчиненні крадіжки чужого майна, то суд обгрунтовано не прийняв до уваги ці показання, оскільки у судових засіданнях місцевого та апеляційного судів обвинувачений ОСОБА_2 заперечував свої зізнавальні показання на досудовому розслідуванні про вчинення ним крадіжки чужого майна, а, відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України, суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Апеляційний суд погоджується з належним чином мотивованим висновком суду першої інстанції про те, що заява ОСОБА_2 про відмову від проведення слідчого експерименту та визнання своєї вини (а.с. 91 т. 1) не містить даних про правовий статус ОСОБА_2, при написанні даної заяви, та того, що йому було роз'яснено вимоги ст. 63 Конституції України, а саме на це він посилався в своїх поясненнях суду першої інстанції, і вказує, що його винуватість у вчиненому слідство обґрунтовувало лише тим, що він неодноразово судимий та схильний до вчинення крадіжок. Крім цього, у даній заяві ОСОБА_2 не вказує конкретних обставин вчинення ним даного злочину, взагалі незрозуміло якого саме злочину вона стосується, вона не є з'явленням із зізнанням, а мотиви, що змусили його вказати на це, він пояснював суду першої інстанції. Тому цей доказ вини ОСОБА_2 суд обгрунтова відмову від участі в відтворенні обстановки і обставин події ОСОБА_2 в місцевому суді пояснив тим, що він не вчиняв цієї крадіжки і показати чи пояснити обставини події не міг, цих обставин сторона обвинувачення не спростувала.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7, на які є посилання в апеляційній скарзі, в судовому засіданні дали пояснення, що бачили якогось чоловіка, який вибігав з будинку в той момент, коли ОСОБА_2 сидів на лавці в дворі цього ж будинку, але органом досудового розслідування дана обставина не була належним чином з'ясована.

Крім того, жоден з допитаних в судовому засіданні свідків не зміг підтвердити причетності ОСОБА_2 до вчинення крадіжки авто магнітоли. Свідок ОСОБА_6 - слідча, пояснила, що на місці нею було з'ясовано, що ніхто із мешканців не бачив, що крадіжку вчинив саме ОСОБА_2

Твердження в апеляційній скарзі на те, що свідки ОСОБА_16 та ОСОБА_9 в судовому засіданні підтвердили той факт, що ОСОБА_2 на місці події повідомив, що крадіжку вчинив через те, що були потрібні гроші, неможна визнати обґрунтованим. По - перше, вказане вбачається лише з показань свідка ОСОБА_16, але не так категорично, а саме „що так вийшло, потрібні були гроші". По - друге, свідок ОСОБА_9 таких показань не давав.

З журналу судового засідання також вбачається, що свідок ОСОБА_17 пояснив, що ОСОБА_2 говорив, що вчинив крадіжку, про вказане не йдеться в апеляційній скарзі.

Вказаний факт в судовому засіданні категорично заперечував ОСОБА_2, вважаючи, що він був в стані алкогольного сп'яніння, і не міг адекватно давати відповідь. Позиція ОСОБА_2 об'єктивно підтверджується тим, що він з місця події був направлений до медичного закладу на витверезіння.

Апеляційний суд критично ставиться до показань вище зазначених свідків, оскільки вони є працівниками міліції, ніхто з інших допитаних по даному провадженню свідків про це не повідомив, та, приймаючи до уваги те, що ОСОБА_2 в той час перебував в об'єктивно встановленому стані сильного алкогольного сп'яніння. Навіть свідок ОСОБА_15 пояснив, що ОСОБА_2 був в такому стані, що не міг пересуватися, тому вони його доставили у медичний витверезник.

Крім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 97 КПК України, суд має право визнати допустимими доказами показання з чужих слів лише у виняткових випадках і зобов'язаний врахувати визначені законом певні обставини, які зазначені у вказаній нормі КПК України. Апеляційний суд вище наведені показання свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_17 не може визнати допустимими доказами, керуючись п. 2 та 3 ч. 2, ч. 7 ст. 97 КПК України, а саме відсутність інших поданих доказів щодо зазначеного факту та обставини надання первинних пояснень обвинуваченим ОСОБА_2, які викликають довіру щодо їх достовірності, а також, якщо вони давались слідчому, співробітнику оперативного підрозділу стосовно пояснень осіб, наданих слідчому, співробітнику оперативного підрозділу під час здійснення ними кримінального провадження.

Даючи оцінку посиланню апелянта на те, що свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_15 підтвердили той факт, що жителі будинку АДРЕСА_2 затримали на місці вчинення злочину ОСОБА_2 та викликали міліцію, то апеляційний суд відмічає, що із показань всіх допитаних вище зазначених свідків - мешканців будинку АДРЕСА_2 в м. Коростені вбачається, що ніхто з них не бачив, що крадіжку авто магнітоли вчинив саме ОСОБА_2, вини лише підозрювали його в цьому. Щодо показань свідка ОСОБА_7 про те, що він підтвердив той факт, що ОСОБА_2, вже перебуваючи під вартою, дзвонив йому із слідчого ізолятора, то він не вказує, що той просив його змінити свої показання, лише цікавився які показання він буде давати. Вказане не заперечував в судовому засіданні і обвинувачений ОСОБА_2 Тому показання вказаного свідка не можна визнати таким, що вони викривають ОСОБА_2 у інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Апеляційний суд, аналізуючи доводи апеляційної скарги відмічає, що апелянт не вказує на показання надані свідком ОСОБА_18 в цій частині, що він виявив, що сліди підошви взуття ОСОБА_2 співпали з слідами, що були біля підвалу. Але вони є лише суб'єктивним сприйняттям даного свідка і ніяким експертними дослідженнями не підтверджені, він їх виявив не біля автомобіля, а біля підвалу. ОСОБА_2, перебуваючи у дворі вказаного будинку, пересувався і залишав сліди на снігу. Тому зазначені показання не можуть бути доказом вчинення ОСОБА_2 крадіжки.

Твердження апелянта про те, що показання обвинуваченого ОСОБА_2 про визнання ним вини тільки через те, що на нього був тиск з боку правоохоронних органів були перевірені і за результатами проведеного досудового слідства вони не знайшли свого підтвердження та кримінальне провадження щодо працівників органів внутрішніх справ було закрите через відсутність в діях складу злочину, що є одним із доказів його вини, є непереконливим, тому, що вказує лише про можливі мотиві зміни ним показань, які він давав на стадії досудового розслідування.

Тому посилання апелянта на те, що суд дійшов безпідставного висновку про те, що в ході судового розгляду кримінального провадження стороною обвинувачення не надано жодного переконливого доказу вини ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому злочину, є необгрунтованими.

В апеляційній скарзі прокурора, також не наведено переконливих доказів вини обвинуваченого ОСОБА_2 у вчиненні інкримінованого йому римінального правопорушення.

Оскільки, відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а, згідно ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведеності у ході судового розгляду вини особи у вчиненні кримінального правопорушення, а по даному кримінальному провадженню вичерпані всі можливості одержання додаткових доказів, стороні обвинувачення судом було роз'яснено можливість заявити клопотання щодо отримання додаткових доказів, але яких суду заявлено не було, суд має витлумачити всі сумніви на користь обвинуваченого і постановити виправдувальний вирок, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що вина обвинуваченого ОСОБА_2 у таємному викраденні чужого майна не доведена та виправдав ОСОБА_2 за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ст. 185 ч. 2 КК України.

Щодо твердження апелянта про те, що 13.08.2014 року судове засідання, у якому обвинуваченому ОСОБА_2 було надано останнє слово, було проведено без участі прокурора, що є порушенням ч. 3 ст. 36 КПК України, апеляційний суд вважає його безпідставним, оскільки, відповідно до журналу судового засідання, прокурор Поліновський Р.А.: - приймав у всіх засіданнях місцевого суду по даному кримінальному провадженню, починаючи з 01.11.2013 року; - за 13.08.2014 року судове засідання також проводилось за участю прокурора Поліновського Р.А. (а.п. 62 т. 2). Згідно журналу судового засідання від 11.07.2014 року, в ньому приймав участь прокурор Поліновський Р.А. і знав, що судове засідання перенесено саме на 13.08.2014 року (а.п. 59 т. 2). Вказане підтверджується і письмовим повідомленням Коростенській міжрайонній прокуратурі за № 2807 від 14.07.2014 року (а.п. 61 т. 2). З технічного запису судового засідання за 13.08.2014 року неможливо зробити висновок про те, хто з учасників прибув, оскільки вказане секретарем судового засідання не оголошувалося. Крім цього, незважаючи на те, що положеннями кримінального процесуального закону не передбачено внесення зауважень на журнал судового засідання, прокурор, готуючи апеляційну скаргу, мав можливість ознайомитися з матеріалами даного кримінального провадження, виявити вище зазначену, на його думку, неправильність у журналі судового розгляду та повідомити про це суд. Але він цього не зробив.

На підставі викладеного, вирок суду щодо ОСОБА_2 слід залишити без зміни.

Керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції - Поліновського Р.А., залишити без задоволення.

Вирок Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 13 серпня 2014 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її винесення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення, а ОСОБА_2, який перебуває під вартою по іншому кримінальному провадженню, в той же строк з дня вручення йому копії ухвали.

Судді: