Ухвала суду № 41392937, 05.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"05" листопада 2014 р. м. Київ К/800/17265/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільрайагропромбуд" (далі - Товариство)

на постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014

у справі № 810/4903/13-а

за позовом Товариства

до Бориспільської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - Бориспільська ОДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2013 року Товариство звернулося до Київського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0000072220 та № 0000082220.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014, у позові відмовлено. У прийнятті цих судових актів попередні інстанції виходили з того, що господарські операції з придбання позивачем підрядних робіт у товариства з обмеженою відповідальністю «Дейверс Інвест» (далі - ТОВ «Дейверс Інвест») та товариства з обмеженою відповідальністю «Главмет» (далі - ТОВ «Главмет») не опосередковувалися реальним виконанням, були номінально оформлені первинними документами виключно для створення наслідків у податковому обліку.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що подані ним первинні документи є достатнім документальним підтвердженням реальності розглядуваних господарських операцій, тоді як перекладення на позивача негативних наслідків за правопорушення, допущені його контрагентами, є неприпустимим.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити розглядувані касаційні вимоги виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що Бориспільською ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства щодо встановлення сумнівності у факті здійснення операцій по господарських відносинах з ТОВ «Дейверс Інвест» та з ТОВ «Главмет», їх реальності та повноти відображення в обліку за звітні періоди з березня по травень 2012 року.

За результатами цієї перевірки податковим органом було складено акт від 20.06.2013 № 359/22-2/20576854 та прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0000072220, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 256 704 грн. (у тому числі 183 227,40 грн. за основним платежем та 45806,85 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 16.07.2013 № 0000082220 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 256 704 грн. (у тому числі 192 338,93 грн. за основним платежем та 48097,23 грн. за штрафними санкціями).

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що податкові наслідки у вигляді зменшення бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість на суму понесених витрат є правомірними за умови реального виконання господарської операції та наявності первинних документів, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст такої операції.

Досліджуючи відповідність наведеним критеріям сформованих позивачем податкового кредиту та витрат по операціям з ТОВ «Дейверс Інвест» та з ТОВ «Главмет», суди встановили, що за договорами підряду, укладеними у перевіреному періоді позивачем з названими контрагентами, останні зобов'язалися виконати будівельно-монтажні роботи на об'єкті Товариства (терміналі D в аеропорті «Бориспіль»).

На підтвердження виконання зазначених робіт Товариством подано договори підряду, довідки про вартість виконаних робіт типової форми № КБ-3, акти приймання виконаних робіт типової форми №КБ-2в, локальні кошториси, податкові накладні, рахунки-фактури.

Однак зазначені документи були відхилені судами як належне документальне підтвердження реальності розглядуваних операцій з посиланням на виявлені ДПІ під час здійснення заходів з податкового контролю факти відсутності зазначених контрагентів за місцезнаходженням, а також на неможливість співставлення даних податкового обліку цих контрагентів з даними позивача з метою підтвердження реальності господарських операцій.

Втім з також правовою оцінкою обставин даної справи погодитися не можна, адже власне відсутність постачальника за місцезнаходженням не може вважатися спростуванням реальності господарської операції. До того ж, перевірка фактичного перебування посадових осіб контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

З аналогічних мотивів не можна визнати свідченням безтоварності господарської операції і відсутність можливості співставити дані податкового обліку платників податків - учасників такої операції. Адже положення податкового законодавства не пов'язують право платника на формування витрат та податкового кредиту з наявністю у постачальника необхідної первинної документації, з повнотою відображення постачальником у своїй податковій звітності відповідних господарських операцій, з фактичною сплатою постачальником необхідних сум податків до бюджету. Подальші дії контрагента щодо відображення операцій у податковому обліку не можуть бути проконтрольовані платником, а тому не можуть ставитися останньому у вину та слугувати підставою для застосування до нього негативних наслідків у сфері оподаткування.

Також слід зазначити, що відомості про контрагента як платника податків не належать до інформації з відкритим доступом та не підлягають розголошенню без його письмової згоди податковим органом відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17; наведене унеможливлює перевірку платником даних щодо дотримання його контрагентом податкового законодавства та повноти ним відображення здійснених господарських операцій.

Правопорушення контрагента у сфері оподаткування є підставою для відповідальності платника лише у разі доведення податковим органом існування змови цих учасників господарської операції, здійснення ними узгоджених, взаємозалежних, не обумовлених ринковими механізмами дій, які керовані єдиним органом або особою з метою досягнення вигідних для одного з суб'єктів результатів у сфері оподаткування.

Однак у даному разі доказів існування відповідної змови між платником та спірними контрагентами податковим органом не подано.

Не можна погодитися і з висновком суду першої інстанції щодо відсутності ділової мети у розглядуваних операціях з огляду на факт залучення Товариством до виконання будівельно-монтажних робіт підприємств (ТОВ «Дейверс Інвест» та ТОВ «Главмет»), у яких відсутні транспортні засоби та трудові ресурси для виконання розглядуваних робіт, за наявності у самого Товариства працівників відповідної кваліфікації та необхідної спеціалізованої техніки.

Адже залучення на умовах субпідряду додаткових ресурсів до будівництва об'єкта (у разі, зокрема, значного обсягу робіт, стислого часу для їх виконання, недостатності власних сил та засобів для їх виконання тощо) не суперечить вимогам чинного законодавства та відповідає звичаєвій діловій практиці.

У той же час у разі сумніву щодо наявності ділової мети у розглядуваних операціях суду слід було витребувати та дослідити докази щодо наявності у позивача виробничої необхідності для залучення ТОВ «Дейверс Інвест» та ТОВ «Главмет» до виконання будівельно-монтажних робіт у терміналі D аеропорту «Бориспіль». Однак суд першої інстанції без перевірки обставин щодо обсягів цих робіт та достатності у позивача ресурсів для їх виконання виключно власними силами визнав доказом відсутності ділової мети у розглядуваних операціях власне наявність у позивача спеціалізованих транспортних засобів та водіїв.

У даному разі судам необхідно було дослідити й обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договорів зі спірними постачальниками. Адже платник повинен розуміти, що господарський договір породжує у тому числі й податкові наслідки, пов'язані з його виконанням. Обираючи контрагента, платник був вільним у виборі, а тому повинен був проявити такий ступінь обережності, що дозволить йому розраховувати на належну поведінку контрагента, у тому числі й у сфері податкових правовідносин. У зв'язку з цим судам слід було витребувати у позивача пояснення та їх документальні підтвердження щодо того, якими критеріями він керувався, обираючи ТОВ «Дейверс Інвест» та ТОВ «Главмет» в якості постачальників підрядних робіт, які розумні заходи були вжиті Товариством з метою перевірки їх ділової репутації, досвіду у відповідній сфері, встановлення гарантій виконання зобов'язань тощо.

Неподання позивачем медичних довідок та дозволів на важку фізичну працю, виданих особам, які безпосередньо виконували розглядувані роботи, є свідченням порушення Товариством трудових та санітарних норм, що, однак, не утворює складу податкового правопорушення.

Тому з огляду на виявлені під час вирішення цього спору факти судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно ходу виконання робіт за договорами підряду, укладеними позивачем з ТОВ «Дейверс Інвест» та з ТОВ «Главмет», з'ясувавши: які особи конкретно контролювали виконання цих робіт; кому саме та яким чином Товариством було забезпечено доступ до об'єктів для виконання робіт, шляхом, зокрема, надання перепусток, подання списків осіб охороні тощо, яким чином позивач здійснював поточний контроль за станом виконання робіт.

Оскільки прийняття правильного по суті спору рішення вимагає додаткового встановлення обставин даної справи, тоді як межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають касаційному суду можливості встановлювати або визнавати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Бориспільрайагропромбуд" задовольнити частково.

2. Постанову Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2013 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 04.03.2014 у справі № 810/4903/13-а скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько