Постанова № 41392079, 10.11.2014, Харківський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 р. Справа № 818/1187/14Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі №818/1187/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області, в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення №0003541701/10442 від 24.02.2014 року та №0003521701/10445 від 24.02.2014 року; рішення №0003551701/10451 від 24.02.2014 року та вимогу №Ф-10448 від 24.02.2014 року про сплату боргу (недоїмки).

В обґрунтування позовних вимог вказує, що донарахування податку з доходів фізичних осіб, податку на додану вартість та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування проведено на підставі помилкового висновку про те, що сума повернутих коштів за товари є доходом, який підлягає декларуванню та включається до суми чистого оподаткованого доходу. За операціями, щодо яких донараховано чистий оподаткований дохід, не відбулось переходу права власності на товар, не відбулось продажу товару. Попередню оплату повернуто покупцям в повному обсязі. Таким чином, у податкового органу відсутні правові підстави для нарахування позивачу грошових зобов'язань на підставі оскаржуваних рішень.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року адміністративний позов було задоволено частково.

Скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах № 0003541701/10442 від 24.02.2014р.

Скасовано рішення ДПІ у м. Сумах № 0003551701/10451 від 24.02.2014р.

Скасовано вимогу ДПІ у м. Сумах № Ф-10448 від 24.02.2014р.

В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Позивач та відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати оскаржувану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах №0003521701/10445 від 24.02.2014 року та прийняти в цій частині нову, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року в частині задоволення позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на прийняття оскаржуваного рішення з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлялись.

Представником позивача до судового засідання було надано клопотання, в якому останній просив відкласти розгляд справи у зв'язку із зайнятістю в іншому судовому засіданні. Разом з тим, враховуючи, що представником позивача не було надано жодного доказу на підтвердження викладених у клопотанні обставин та приймаючи до уваги, що позивач не позбавлений можливості направити іншого представника, у зв'язку з необхідністю дотримання розумних строків розгляду справи визначених КАС України, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість вказаного клопотання, та як наслідок, відсутність правових підстав для відкладення розгляду справи.

Колегія суддів на підставі п.2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційних скарг, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивач зареєстрований в якості фізичної особи-підприємця та перебуває на обліку як платник податків та зборів в ДПІ у м. Сумах.

У період з 20.01.2014 року по 06.02.2014 року співробітниками ДПІ у м. Сумах була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства позивача за період з 01.01.2013 року по 31.12.2013 року, за наслідками якої складено Акт № 469/18-19-17-01-17/НОМЕР_1/13 від 12.02.2014 року.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.02.2014 №0003541701/10442 про донарахування 36461,65 грн. податку з доходів фізичних осіб (29169,32 грн. - основного платежу та 7292,33 грн. - штрафних санкцій), №0003521701/10445 про донарахування податку на додану вартість в сумі 214999,50 грн. (143333,00 грн. - основного платежу та 71666,50 грн. - штрафних санкцій), рішення №0003551701/10451 від 24.02.2014 про застосування штрафних санкцій в розмірі 333,26 грн. та донарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 6665,18 грн., вимога про сплату боргу зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 6665,18 грн.

Позивач, не погоджуючись із правомірністю прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень, рішення та вимоги, звернувся до суду із даним позовом.

Як було встановлено під час судового розгляду, фактичною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання слугували висновки податкового органу про заниження позивачем у спірний період суми податкових зобов'язань з ПДВ та валового доходу, яке сталось в результаті того, що останній не нарахував ПДВ та не задекларував суму коштів, отриманих за реалізацію товару ТОВ "Укрхімсервіс", ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_4 в загальній сумі 716665,00 грн. (ПДВ 143333,00 грн.).

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що до чистого оподаткованого доходу фізичної особи - підприємця не включаються кошти, отримані ним як попередня оплата за товари, у разі їх повернення у звітному періоді, а тому визначення податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на підставі податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Сумах №0003541701/10442 від 24.02.2014р. є незаконним. Також, суд дійшов висновку, що оскільки нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбулось в результаті збільшення в ході перевірки чистого доходу позивача, то рішення від 24.02.2014 №0003551701 та вимога від 24.02.2014 №Ф -10448 також підлягають скасуванню.

Разом з тим, оскільки позивачем не було дотримано встановленого ст. 192 Податкового кодексу України (далі - ПК України) порядку дій у випадку здійснення зміни суми компенсації вартості товарів, включаючи повернення суми попередньої оплати товарів, а саме, податкове зобов'язання з ПДВ на момент отримання передплати нараховане не було, коригування даного зобов'язання після повернення передплати не проведене, результат такого перерахунку податкових зобов'язань постачальника у складі податкової декларації не відображений, то суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість визначення податковим органом суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення №0003521701/10445 від 24.02.2014 року.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час апеляційного перегляду, що між позивачем (постачальник) з ТОВ "Укрхімсервіс" (покупець) було укладено договір поставки цукру №20-02 від 20.02.2012 року. Згідно п.5.2 вказаного договору, розрахунки за товар здійснюються Покупцем на умовах 100% попередньої оплати вартості товару. В зв'язку із постійною зміною цінових пропозицій постачальників, виставлений Постачальником рахунок-фактура на попередню оплату повинен бути оплачений Покупцем в день отримання такого рахунку. В разі надходження грошових коштів від Покупця пізніше дати виставлення рахунку-фактури Постачальник мас право повернути Покупцю суму попередньої оплати і не здійснювати поставку товару.

На виконання вказаного договору, позивачем був виписаний ТОВ "Укрхімсервіс" рахунок - фактура від 17.09.2013р. №Фе00000040 на суму 340000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 56666,00 грн.).

Кошти згідно даного рахунку - фактури в сумі 340000,00 грн. надійшли на розрахунковий рахунок позивача 18.09.2013р.

Під час розгляду справи встановлено, що в послідуючому (19.09.2013 року) позивач повернув попередню оплату 340000,00 на рахунок ТОВ "Укрхімсервіс"

Також, на виконання вказаного договору позивачем був виписаний ТОВ "Укрхімсервіс" рахунок - фактуру від 09.10.2013р. №Фе00000044 на суму 450000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 75000,00 грн.).

Кошти згідно даного рахунку - фактури в сумі 450000,00 грн. надійшли на розрахунковий рахунок позивача 10.10.2013р.

Під час судового розгляду встановлено, що в послідуючому позивач повернув ТОВ "Укрхімсервіс" суму попередньої оплати у загальному розмірі 450000,00 грн., а саме 100000,00 грн. - 11.10.2013 та 350000,00 грн. - 14.10.2013 (а.с. 57 - 58, 98).

Також, як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2013 року, згідно виписаних позивачем рахунків - фактур, останній отримав попередню оплату від ФОП ОСОБА_3 у сумі 30000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 5000,00 грн.) та від ФОП ОСОБА_4 в розмірі 40000,00 грн. (в т.ч. ПДВ 6667,00 грн.).

Як вказує позивач, у зв'язку з тим, що останній не мав можливості поставити зазначена у виставлених рахунках товар, 25.10.2013 року грошові кошти були повернуті на рахунки покупців.

Відповідно до бухгалтерської довідки, зазначені вище кошти ні до складу доходів ні до складу витрат позивача за 2013 рік не включалися.

Відповідно до п. 164.1. ст. 164 ПК України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.З ст. 178 цього Кодексу.

Згідно п.п. 177.2, 177.4 ст.177 ПК України, об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.

До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених положень закону, колегія суддів дійшла висновку, що до чистого оподаткованого доходу фізичної особи - підприємця не включаються кошти, отримані ним як попередня оплата за товари, у разі їх повернення у звітному періоді.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції відносно неправомірності нарахування податковим органом позивачу суми грошового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на підставі податкового повідомлення-рішення № 0003541701/10442 від 24.02.2014р.

Крім того, оскільки нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування відбулось в результаті збільшення в ході перевірки чистого доходу позивача, то рішення від 24.02.2014 №0003551701 та вимога від 24.02.2014 №Ф -10448 також підлягають скасуванню.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо відсутності доказів повернення зазначених вище коштів покупцям, в зв'язку з тим, що згідно копій банківських виписок, перераховані кошти проведено як оплата "за цукор" та "за продукти харчування", колегія суддів вважає помилковими, оскільки згідно наданих позивачем банківських виписок, в графі призначення платежу зазначено оплата рахунку. Причому номери рахунків збігаються з номерами рахунків, які позивач виставляв для оплати цим же покупцям, що як вказує позивач, є помилкою при заповнення платіжних документів, зазначене також підтверджується листуванням між позивачем та його контрагентами.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що визначена контролюючим органом позивачу сума грошового зобов'язання з податку на додану вартість на підставі податкового повідомлення-рішення №0003521701/10445 від 24.02.2014 року є обґрунтованою.

Колегія суддів не погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно п. 185.1 ст. 185, п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188 ПК України, об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Згідно п.п. 201.1, 201.4, 201.6 ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця та є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Разом з тим, як було встановлено під час розгляду справи, постачання товарів не відбулось, що як наслідок, це свідчить про те, що саме операція постачання, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, в майбутньому не відбудеться.

Колегія суддів вказує, що ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 620 ЦК України, у разі невиконання боржником обов'язку передати кредиторові у власність або у користування річ, визначену індивідуальними ознаками, кредитор має право витребувати цю річ у боржника та вимагати її передання відповідно до умов зобов'язання.

Відповідно до ч.2 ст.653 ЦК України передбачено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

Отже, в момент підписання угоди про розірвання договору поставки, настала подія, яка припиняє можливість існування об'єкту оподаткування, а також і бази оподаткування, оскільки кошти, отримані за непоставлений товар, підлягають поверненню.

Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність вчинення з боку позивача порушень вимог діючого законодавства, та як наслідок, необґрунтованості висновків податкового органу в частині нарахування суми позивачу суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість.

При цьому, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині застосування до спірних правовідносин положень ст. 192 ПК України, оскільки вказаною нормою регулюється особливості визначення бази оподаткування в окремих випадках (порядок коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту) після постачання товару.

Між тим, з матеріалів справи вбачається, що постачання товару за даними спірними правовідносинами не відбулось, а тому відсутні підстави для застосування положень ст. 192 ПК України щодо здійснення відповідного коригування після повернення коштів на адресу покупців.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Колегія суддів вважає, що дії відповідача не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.

Частиною 3 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи дії відповідача на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, рішення та вимога прийняті з порушенням вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивач, надавши письмові докази, що були предметом дослідження при проведенні перевірки та при розгляді справи судом першої інстанції, виконав вимоги ч.1 ст. 71 КАС України.

Натомість, відповідач, заперечуючи проти позову, в порушення вимог ч.2 ст. 71 КАС України, не надав жодних належних і допустимих доказів на підтвердження законності та обґрунтованості прийнятих рішень, які є предметом оскарження позивачем.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, серед іншого, порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

З урахуванням встановлених обставин у справі та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального права, колегія суддів вважає, що постанова Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014 року №818/1187/14 не відповідає вимогам ст.159 КАС України, а тому відповідно до вимог ст.202, ч.2 ст. 205 КАС України підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог, з прийняттям в цій частині нової постанови про їх задоволення.

Судові витрати підлягають розподілу згідно вимог діючого законодавства.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 197, п. 3 ст. 198, п. 4 ч.1 ст. 202, 205, 207, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - задовольнити.

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області - залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі №818/1187/14 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення №0003521701/10445 від 24.02.2014 року.

Прийняти в цій частині нову постанову, якою скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м.Сумах Головного управління Міндоходів у Сумській області №0003521701/10445 від 24.02.2014 року.

В іншій частині постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.06.2014р. по справі №818/1187/14 - залишити без змін.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) сплачений за подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 2149 (дві тисячі сто сорок дев'ять) грн. 99 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.