Рішення № 41382515, 12.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/8364/14 Справа № 200/2825/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Шевцова Т. В. Доповідач - Котушенко С.П.Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2014 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого Котушенко С.П.

суддів Петренко І.О., Болтунової Л.М.

при секретарі Шило С.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2014 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення,-

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про звернення стягнення. Позивач вказував на те, що 30 травня 2007 року між ними було укладено договір №DNP0G100000021, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 53 720,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 30 травня 2037 року. В той же день, у забезпечення виконання зобов'язань за цим договором, між ними було укладено договір іпотеки №DNP0G100000021, за яким відповідач надав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов договору, у зв'язку з чим станом на 30 січня 2014 року виникла заборгованість у розмірі 113 176,84 доларів США, позивач просив в рахунок погашення заборгованості по договору звернути стягнення на вказану квартиру шляхом її продажу банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення банком всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; а також виселити відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у цій квартирі.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2014 року позов в частині звернення стягнення на квартиру задоволено, а в задоволенні позову про виселення відмовлено.

Ухвалою цього ж суду від 08 серпня 2014 року в задоволенні заяви відповідача про перегляд заочного рішення відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставить про скасування рішення, як ухваленого з порушенням норм матеріального та процесуального права і про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів вважає апеляційну скаргу підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст.224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до вимог ч.1 ст.225 вказаного Кодексу про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу.

В порушення вказаних норм суд ухвалив заочне рішення без з'ясування, чи не заперечує позивач проти розгляду справи в заочному провадженні, обмежившись заявою представника позивача про розгляд справи за його відсутності, при відсутності даних про належне повідомлення відповідача про час та місце судового засідання.

Як вбачається з матеріалів справи, суд не роз'яснив позивачеві порядок та наслідки розгляду справи в заочному провадженні, не попередив про відсутність змагальності сторін, а також про те, що його згода на розгляд справи є одночасно відмовою від частини своїх процесуальних прав щодо розпорядження позовними вимогами, зокрема щодо неможливості зміни предмета або підстав позову та розміру позовних вимог.

Безпідставним є посилання суду на заяву позивача про те, що він не заперечує проти заочного розгляду справи, оскільки така заява в матеріалах справи відсутня.

Допущені судом і інші порушення.

Так, відповідно до ст.169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання однієї з сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідач до суду не з'явився, хоч і був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що справу вперше було призначено до розгляду на 10 квітня 2014 року (а.с.32). Судова повістка разом з копією позовної заяви та ухвали про відкриття провадження у справі була вручена відповідачеві 16 квітня 2014 року, про що свідчить поштове повідомлення (а.с.43), тобто через шість днів після ухвалення оскарженого рішення.

Розглянувши справу за відсутності відповідача, суд позбавив його можливості скористатися для захисту своїх прав та свобод процесуальними правами і гарантіями, основу яких становлять ст.ст. 55, 59 Конституції України.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судом не дотримано.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав відповідачу грошові кошти у розмірі 53720,00 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік з кінцевим терміном повернення 30 травня 2037 року, та договір іпотеки, за яким відповідач, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, надав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованість ОСОБА_2 за вказаним кредитним договором станом на 30 січня 2014 року склала 113 176,84 доларів США., з якої: заборгованість за кредитом - 40 697,66 доларів; заборгованість за відсотками - 25 067,79 доларів; комісія - 4 471,04 доларів; пеня - 37 521,18 доларів; штрафи - 31,29 та 5 387,88 доларів (а.с.11-13).

Згідно з ч.4 ст.10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Дотримання вказаного принципу є надзвичайно важливим при розгляді справ, оскільки він гарантує, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме змогу забезпечити захист своїх інтересів, шляхом отримання допомоги суду у вирішенні тих питань, які вона сама з об'єктивних причин не може вирішити, як у випадку з наданням власного розрахунку заборгованості за кредитним договором, що потребує певних знань та навиків проведення розрахунків.

Відповідно до п.11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог.

На порушення вказаних вимог закону в оскарженому рішенні не наведено розрахунку заборгованості та мотивів, за яких суд вважав, що банк надав розрахунок заборгованості, який відповідає дійсному.

Крім того, суд не звернув уваги на те, що за умовами укладеного між сторонами кредитного договору банк надав відповідачеві лише 39 920,00 доларів США для купівлі квартири, а суму 13 800, 00 доларів США - зарезервував на сплату страхових платежів відповідно до договорів страхування заставленого майна та особистого страхування, у разі не пред'явлення позичальником документів, що підтверджують сплату чергових страхових платежів за рахунок інших джерел.

Згідно зі ст.33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання позичальником основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Разом з тим 07 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Враховуючи те, що на час перегляду справи у суді апеляційної інстанції вказаний закон є чинним і підлягає застосуванню, оскільки з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 отримав кредит у іноземній валюті, квартира загальною площею 28,2 кв.м., на яку банк просить звернути стягнення, є постійним місцем проживання відповідача, оскаржене судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позову.

Відмова з цих підстав у задоволенні позову не позбавляє іпотекодержателя права на повторне звернення до суду в майбутньому після зняття мораторію на задоволення вимог кредитора за валютними кредитами.

Частиною 3 ст.303 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів,-

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 10 квітня 2014 року скасувати, в задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя Котушенко С.П.

Судді Петренко І.О.

Болтунова Л.М.