Ухвала суду № 41382490, 10.11.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/7699/14 Справа № 201/5076/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Черновськой Г. В. Доповідач - Болтунова Л.М. Категорія 53

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2014 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів: Тамакулової В.О., Макарова М.О.

при секретарі - Куць О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 9» Дніпропетровської міської ради на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 9» Дніпропетровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

в с т а н о в и л а:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 9» Дніпропетровської міської ради про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Свої вимоги мотивувала тим, що у період з 01 січня 2004 року вона працювала у відповідача головним бухгалтером. Наказом № 14-к від 28 лютого 2014 року була звільнена з роботи на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін), і їй було нарахована заробітну плату за лютий 2014 року та компенсація за невикористану відпустку. Однак належні виплати у день звільнення вона не отримала, з причини, як повідомив відповідач, відсутності грошових коштів у підприємства. Виплата належних сум була здійснена відповідачем в розмірі 11 536,45 грн. лише 02 квітня 2014 року. Тому позивачка просила стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки виплат при звільненні з 28 лютого по 02 квітня 2014 року в розмірі 6910,86 грн., а також моральну шкоду, яку вона оцінила в сумі 1218 грн.( а.с.4)

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року позов задоволено. З КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 9» Дніпропетровської міської ради на користь ОСОБА_2 стягнуто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28 лютого по 02 квітня 2014 року в сумі 6 910,86 грн., та моральну шкоду в розмірі 1 218 грн. ( а.с.32)

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неповне з*ясування обставин, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керуючись ст.ст.117, 237-1 КЗпП України, виходив із того, що позовні вимоги ОСОБА_2 є обґрунтованими, а тому з відповідача підлягає стягненню на користь позивачки середній заробіток за час затримку розрахунку у розмірі 6910,86 грн. та моральна шкода - 1218 грн.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Судом першої інстанції правильно установлено, що наказом № 14-к від 28 лютого 2014 року ОСОБА_2 звільнено з посади головного бухгалтера, на підставі п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін). На час звільнення позивачки, спір між нею та відповідачем про розмір розрахунку при звільненні не існував.

Однак, в день звільнення відповідач не розрахувався з позивачкою, а виплатив належні суми в розмірі 11 536,45 грн. лише 02 квітня 2014 року.

Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У пункті 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз*яснено, що, встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв*язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред*явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Колегія суддів вважає, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 01 березня по 01 квітня 2014 року.

Погоджуючись з наданим розрахунком позивачки та стягуючи середній заробіток за час затримки при звільненні в розмірі 6910,86 грн., колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було допущено порушення положень Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» з подальшими змінами.

Так, середній заробіток позивачки визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими вказаною постановою.

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто, що передують дню звільнення позивачки з роботи.

Як вбачається з довідки відповідача, середньомісячний заробіток ОСОБА_2 за грудень 2013 року при 22 роб. дн. складає 6 212 грн.,за січень 2014 року при 21 роб. дн. - 6 573,23 грн.( 6 212 грн. + 6 573,23грн.= 12 785,23грн. : 43 роб.дн.), а тому середньоденна заробітна плата позивачки становить 297,33 грн.

За період з 01.03.2014 року по 01.04.2014 року час вимушеного прогулу складає 32 календарних дні, а отже розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу становить 9514,56 грн.( 297,33 грн. х 32 календ. дн.)

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка звернулась до суду з позовом і просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в розмірі 6 910,86 грн.

Враховуючи наведені норми Закону, колегія суддів вважає, що рішення суду в цій частині вимог слід залишити без змін, оскільки судом вони розглянуті в межах заявленого позову.

Що стосується позовних вимог в частині стягнення розміру моральної шкоди, то судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції, виходячи з засад справедливості, а також враховуючи характер та вищевказані конкретні обставини по справі.

Наведене спростовує доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яка до того ж за своїм змістом відтворює доводи відповідача, викладені у запереченнях на позовну заяву і, які суд першої інстанції врахував під час розгляду справи та дав їм належну оцінку. Відповідачем, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді, не було надано жодних доказів, в розумінні ч.2 ст.59 ЦПК України, щодо відсутності його вини у затримки розрахунку при звільненні позивачки.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу КП «Житлово-експлуатаційне підприємство № 9» Дніпропетровської міської ради відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 липня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Головуючий Л.М. Болтунова

Судді: М.О. Макаров

В.О.Тамакулова