Рішення № 41379272, 05.11.2014, Ржищевський міський суд Київської області

Головуючий в І інстанції Потапенко А.В.

Єдиний унікальний № 374/408/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.11.2014

Ржищівський міський суд Київської області в складі:

головуючого судді - Потапенка А.В.,

за участі: секретарі - Проценко Ю.В.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Ржищівська міська рада Київської області, про відновлення меж земельної ділянки та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зміненим у подальшому зазначеним вище позовом (а.с. 1-4 т.1; а.с. 57,58 т. 2) посилаючись на те, що відповідно до рішення XVII сесії ХХІ скликання Ржищівської селищної ради № 9 від 25 листопада 1993 року їй надано у приватну власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, площею 0,1510 га по АДРЕСА_1. ОСОБА_5, якому рішенням XVII сесії ХХІ скликання Ржищівської селищної ради № 9 від 25 листопада 1993 року було передано земельну ділянку, площею 0,1586 га по АДРЕСА_1, з різних підстав оскаржував право власності ОСОБА_4 на її земельну ділянку.

Навесні 2013 року ОСОБА_5 фактично здійснив захоплення її земельної ділянки, встановивши паркан, яким перекрив прохід до земельної ділянки, знищив (спиляв) три дерева абрикоси, сливи, вишні і яблуні, 22 кущі малини, розібрав і склав на купу дерев'яний сарай, розміром 2 х 2 м. ОСОБА_5 не має землевпорядної документації на земельну ділянку, якою він користується, ні державного акта на право власності, тим більше він не має жодних прав на земельну ділянку ОСОБА_4 Актом комісії Ржищівської міської ради від 5 липня 2013 р. встановлено, що ОСОБА_5 безпідставно не допускає ОСОБА_4 на земельну ділянку, яку вона обробляла на протязі багатьох років, маючи на це законні підстави. Крім того, ОСОБА_5 вирубав плодові дерева та зрізав плодові кущі, які були насаджені на земельній ділянці ОСОБА_4

Позивач ОСОБА_4 має перешкоди в реєстрації права власності на свою земельну ділянку, оскільки ОСОБА_5 не допускає її до земельної ділянки, та фактично її захопив.

Відповідач ОСОБА_5 своїми словами та діями завдав ОСОБА_4 моральної шкоди, яка полягає в наступному. Відповідач порушив гарантовані Конституцією та законами України права позивача, у зв'язку з порушенням яких, позивачу ОСОБА_4 спричинено моральну шкоду, яка полягає: моральних переживаннях, викликаних хвилюваннями за позбавлення її можливості обробляти свою земельну ділянку та заготовляти продукти на зиму, а також у зв'язку із зрізаними плодовими деревами, кущами та розібраним сараєм; порушенні нормальних життєвих зв'язків через постійну втому та брак відпочинку; порушенні стосунків з оточуючими людьми у зв'язку із постійним нервовим напруженням, що супроводжується загостренням хронічних хвороб; душевній депресії; втомі, через позбавлення можливості нормального відпочинку; нервозності, нервовому виснаженні, схильності до конфліктних ситуацій через роздратування зухвалою поведінкою відповідача; послабленні самоконтролю тощо. Розмір моральної шкоди позивач визначила у сумі 22 тис. грн, виходячи з розрахунку: в середньому 3 666 грн за місяць моральних страждань та в середньому 122 грн за день моральних страждань (за період з березня 2013 року по даний час).

Посилаючись на наведені обставини та положення ст. ст. 90, 91, 152, 158 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), ст. ст. 23, 391 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) позивач просила суд: усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 0, 1510 га по АДРЕСА_1 шляхом відновлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 відповідно до технічної документації із землеустрою за координатами кутів зовнішніх меж землекористування (а.с. 132 т.1, 17, 57 т.2); зобов'язати відповідача ОСОБА_5 прибрати паркан із земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 та не чинити їй (позивачу) будь-яких перешкод у користуванні цією земельною ділянкою, зокрема, не чинити перешкод щодо проходу на земельну ділянку, не встановлювати огорожі, не перешкоджати обробітку земельної ділянки, не знищувати насадження; стягнути з відповідача на її користь 22 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди; судові витрати, в тому числі витрати на правову допомогу із розрахунку 450 грн за годину участі представника позивача адвоката ОСОБА_1 у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення із матеріалами справи в суді, у межах визначених ст. 1 ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах», - покласти на відповідача.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 25 жовтня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 3 грудня 2013 року, у зазначеній вище справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

26 березня 2014 року зазначена вище цивільна справа надійшла до Ржищівського міського суду Київської області згідно листа КНДІСЕ без виконання ухвали суду про проведення будівельно-технічної експертизи, у зв'язку з не проведенням оплати експертизи.

Ухвалою судді Ржищівського міського суду Київської області від 26 березня 2014 року відновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 7 квітня 2014 року у зазначеній вище справі було призначено судову земельно-технічну експертизу, провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.

6 серпня 2014 року зазначена вище цивільна справа надійшла до Ржищівського міського суду Київської області згідно листа СНЕУ із висновком судової земельно-технічної експертизи №СЕ-1-1-234/14 від 25 липня 2014 року.

Ухвалою судді Ржищівського міського суду Київської області від 7 серпня 2014 року відновлено провадження у справі та призначено її до судового розгляду.

У судових засіданнях представник позивача ОСОБА_1 просив задовольнити позовні вимоги, посилаючись на те, що на початку 1990-х років сторони у справі мали у користуванні земельні ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. У 2003 році ОСОБА_4 звернулась у встановленому порядку із питання приватизації земельної ділянки, і за її заявою на підставі рішення Ржищівської міської ради Київської області була виготовлена технічна документація по підготовці та складенню державного акту на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4 Графічні матеріали, що містяться у ній ніким не спростовано, під час розгляду справи та ухвалення у ній рішення Апеляційним судом Київської області від 14 вересня 2011 р. технічна документація не досліджувалась. У зв'язку із ухиленням відповідача від експертизи, є підстави для встановлення судом відповідно до ст. 146 ЦПК України фактів порушення відповідачем прав позивача. Також у справі №2-65/12 є інші графічні матеріали, які були отримані у БТІ. Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 жовтня 2012 року, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 відмовлено також підтверджено правомірність користування позивачкою земельною ділянкою, площею 0,1510 га по АДРЕСА_1 На момент придбання ОСОБА_5 29 травня 1991 р. житлового будинку ОСОБА_4 вже мала у користуванні земельну ділянку й інституту права власності на землю не існувало. Однак станом на день розгляду справи ОСОБА_4 не може потрапити на власну земельну ділянку, вимушена тимчасово ходити до неї через чужі ділянки. Вимоги про відшкодування моральної шкоди підтверджені наявними у справі доказами, а також обґрунтовуються тривалими судовими процесами, неповагою зі сторони відповідача щодо її прав на ділянку, вирощування овочів та фруктів.

У судових засіданнях 10 та 23 жовтня 2014 р. представник відповідача ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позовних вимог та пояснила, що позивач у 1993 році розпочала користування земельною ділянкою, вела на ній городництво. У 1993 році згідно рішення селищної ради ОСОБА_5 надано у власність земельну ділянку, площею 0, 1586 га. У 2003 році ОСОБА_4 оформила земельну ділянку, однак технічної документації не було, до їх земельної ділянки не можна було потрапити. Ржищівська міська рада у подальшому відмовляла їм у наданні довідки про розмір їх ділянки. Відповідно до генерального плану 1945 р. (схеми) з будівлями по АДРЕСА_1 є графічне зображення ділянки колишнього власника ОСОБА_6 На ділянці позивача міститься будівельне сміття, сарай ОСОБА_4 не будувала, дерев ніхто не вирубав. ОСОБА_4 не зверталась із цього приводу до міліції. Між суміжними земельними ділянками не визначені в натурі конкретні межові знаки.

У судове засідання 5 листопада 2014 р. відповідач ОСОБА_5 та його представник ОСОБА_2 не з'явились, про день, час та місце судового засідання повідомлені належним чином відповідно до вимог ст.ст. 74-76 ЦПК України. Про причини неявки суд не повідомили, що в силу ч. 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що ці особи не з'явились без поважних причин.

У судових засіданнях 10 та 23 жовтня 2014 р. представник відповідача ОСОБА_7 просив відмовити у задоволенні позовних вимог за їх безпідставністю, з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, та пояснив, що земельні ділянки надані сторонам у справі одним рішенням селищної ради у 1993 році. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2011 р. встановлено порушення прав ОСОБА_5 Згідно листа Київського обласного управління земельних ресурсів Держкомзему України від 23 січня 2003 р. земельну ділянку у ОСОБА_5 не вилучали, за ним згідно договору купівлі-продажу закріплені ділянка площею 0, 15 га. Оскільки згідно ст. 158 ЗК України спори про межі земельних ділянок вирішуються органом місцевого самоврядування, даний спір судовому розглядові не підлягає, й підлягає закриттю провадженням. Заявлена у позові сума на відшкодування моральної шкоди є не підйомною для пенсіонерів, й ці обставини не доведені відповідно до ст. 60 ЦПК України.

У судове засідання, яке призначене на 5 листопада 2014 р. представник відповідача ОСОБА_3 не з'явився. Перед судовим засіданням того ж дня через канцелярію суду подав заяву про неможливість явки до суду у зв'язку із тим, що він приймає участь у судовому засіданні в іншому суді й це вважав поважною причиною неявки до Ржищівського міського суду Київської області.

Судом відповідно до положень п. 2 частини першої ст. 169 ЦПК України визнано неповажними причини неявки представника відповідача до суду й продовжено розгляд цієї справи.

Представник третьої особи Ржищівської міської ради Київської області в судове засідання не з'явився про день, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, подавши заяву про розгляд справи без участі її представника.

Дослідивши зібрані докази та матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2011 року, яке набрало законної сили, позовні вимоги ОСОБА_5 задоволено частково. Визнано недійсним державний акт, серії Р2 № 389119 від 16 вересня 2003 року, виданий 16 вересня 2003 року ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,1502 га по АДРЕСА_1 і який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 740. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с.76-77 т.1).

Рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 24 жовтня 2012 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 16 січня 2013 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5 до Ржищівської міської ради, ОСОБА_4, третя особа - Ржищівський міський відділ земельних ресурсів, про визнання незаконним та скасування рішення, усунення перешкод у здійсненні права власності земельною ділянкою, - відмовлено (а.с. 64-67, 71-74 т.1).

Наведеними вище судовими рішеннями у цивільних справах №2-23/11(№22ц-3372/2011) та №2-65/12(№22-ц/780/209/13), у яких брали участь ті самі особи - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с. 64-67, 71-74, 76-77 т.1), і що в силу ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягають доказуванню, встановлені наступні обставини.

29 травня 1991 р. між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 був укладений договір купівлі-продажу будинку, відповідно до якого ОСОБА_5 придбав індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. У п. 1 вказаного договору зазначено, що будинок розташований на присадибній ділянці розміром 1 500 кв.м., виділеній із земель держфонду.

Рішенням виконкому Ржищівської селищної ради від 12 липня 1991 р. №43 ОСОБА_4 надано у постійне користування земельну ділянку площею 0, 15 га, розташовану у АДРЕСА_1 для ведення городництва.

Рішенням виконкому Ржищівської селищної ради Київської області від 25 листопада 1993 р. №9 ОСОБА_4 надано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 1510 га, розташовану по АДРЕСА_1, для ведення особистого підсобного господарства, з яких: орних - 0, 1010 га, саду - 0,0500 га. На підставі зазначеного рішення ОСОБА_4 16 вересня 2003 року отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,1502 га серії Р2 №389119. Цим же рішенням по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 1586 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

Як вбачається зі матеріалів даної справи, згідно акту від 5 липня 2013 року, складеного комісією, створеною розпорядженням міського голови № 268 від 20 червня 2013 року, про те, що 5 липня 2013 року проведено виїзне засідання з розгляду заяви ОСОБА_5 від 29 травня 2013 року, що проживає в АДРЕСА_1, та заяви ОСОБА_4 від 14 червня 2013 року, що проживає в АДРЕСА_2. В ході розгляду заяви комісія ознайомилась з наданими документами та встановила наступне: гр. ОСОБА_5 безпідставно не допускає гр. ОСОБА_4 на земельну ділянку, яку вона обробляла на протязі багатьох років, маючи на це законні підстави. Крім того, ОСОБА_5 вирубав плодові дерева та зрізав плодові кущі, які були насаджені на даній земельній ділянці ОСОБА_4 (а.с. 5-6 т.1).

Листом виконкому Ржищівської міської ради № 4-39/М.294.2 від 4 червня 2013 р. ОСОБА_4 повідомлено, що для вивчення її заяви необхідно подати документи, які посвідчують речові права на дану земельну ділянку (а.с. 62 т.1).

Із листа виконкому Ржищівської міської ради № 4-39/М.491.2 від 19 серпня 2013 року вбачається, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_4 від 24 липня 2013 року виконавчий комітет Ржищівської міської ради Київської області на даний момент не має можливості надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у зв'язку з відсутністю плану зонування та/або детального плану території Ржищівської міської ради (а.с. 63 т.1).

Відповідно до листа Кагарлицької міжрайонної прокуратури № 142-13 від 17 жовтня 2013 року ОСОБА_5 повідомлено, що за результатами розгляду спору між ним та ОСОБА_4 визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю, серії Р2 № 389119 від 16 вересня 2003 року ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 0,1502 га по АДРЕСА_1 (а.с. 69-70 т.1).

Відповідно до технічної документації по підготовці та складенню державного акту на право приватної власності на землю для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_4, кадастровий номер земельної ділянки 3211300000:69:022:0003. Згідно пояснювальної записки Управління Держземагенства у Кагарлицькому районі встановлено, що межі земельної ділянки погоджені з суміжними землевласниками (землекористувачами) і спірних питань не викликають, про що складений відповідний акт (а.с.125 зворот т.1). Відповідно до заявки Ржищівського міського відділу земельних ресурсів № 2 від 21 січня 2003 року встановлено, що факт звернення до Ржищівського РЗБК з заявкою про надання доручення на розробку технічної документації документації зі складання державного акта на право приватної приватної власності на землю гр. ОСОБА_4 Міський відділ земельних ресурсів розглянув подані матеріали і вважає, що вони є достатніми для розробки технічної документації по складанню державного акта (а.с. 127 т.1). Відповідно до ситуаційного плану (викопіювання), на плані позначена земельна ділянка ОСОБА_4 (а.с.130 зворот т.1). Відповідно до каталогу координат кутів зовнішніх меж землекористування визначено координати кутів зовнішніх меж та позначено їх на плані ділянки 0220001 кварталу 022 власника ОСОБА_4 (а.с. 132, 132 зворот т.1). Відповідно до акта про погодження та встановлення в натурі (на місцевості) зовнішньої межі земельної ділянки та про передачу на зберігання межових знаків землекористувачу від 7 жовтня 2002 року, встановлено та погоджено в натурі (на місцевості) зовнішню межу земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Підпис ОСОБА_5 в акті відсутній (а.с.134 т.1).

Згідно висновку № СЕ-1-1-234/14 судової земельно-технічної експертизи від 25 липня 2014 року (а.с. 1-30 т.2) встановлено наступне.

Визначити геодезичні координати ділянки ОСОБА_4 площею саме 0,1510 га по АДРЕСА_1 не вбачається за можливе, виходячи з того, що фактична площа земельної ділянки ОСОБА_4 складає 0,1270 га, а план встановлення в натурі та геодезичні координати земельної ділянки площею 0,1510 га , відведеної ОСОБА_4 у приватну власність, згідно правоустановлюючих документів - відсутні.

Визначити, чи збудовано паркан ОСОБА_5 на земельній ділянці, що належить ОСОБА_4, експерту не надалось можливості, у зв'язку з тим, що межі зазначеної земельної ділянки у відповідності до правоустановлюючих документів при передачі у приватну власність в натурі (на місцевості) визначені не були, тому встановити довжини сторін та конфігурацію досліджуваної земельної ділянки не вбачається за можливе.

Визначити, чи допущено порушення геодезичних координат ділянки та відповідної площі ділянки, що належить ОСОБА_4, саме внаслідок встановлення ОСОБА_5 паркану, експерту не надалось можливості, у зв'язку з тим, що межі зазначеної земельної ділянки у відповідності до правоустановлюючих документів при передачі у приватну власність в натурі (на місцевості) визначені не були, тому встановити довжини сторін та конфігурацію досліджуваної земельної ділянки не вбачається за можливе.

В результаті обстеження експертом було встановлено, що у фактичному користуванні позивача ОСОБА_4 знаходиться тильна частина земельної ділянки по АДРЕСА_1 фактична площа якої згідно обмірів становить 0,1270 га, що не відповідає площі (0,1510 га), наданої ОСОБА_4 у приватну власність згідно з протоколом ХVІІ сесії Ржищівської селищної Ради народних депутатів ХХІ скликання від 12 листопада 1993 року, рішення № 9, а саме: менше на 0,024 га = 240 кв.м.

Фактичний порядок користування ОСОБА_4 земельною ділянкою по АДРЕСА_1 не відповідає правоустановлюючим документам в частині розміру площі, належної їй згідно з протоколом ХVІІ сесії Ржищівської селищної Ради народних депутатів ХХІ скликання від 12 листопада 1993 року, рішення № 9. Однак, визначити, чи відповідає фактичний порядок користування ОСОБА_4 правоустановлюючим документам в частині довжин ліній (меж) та конфігурації земельної ділянки та вимогам нормативно-правових актів з питань землеустрою та землекористування експерту також не надалось можливості у зв'язку з тим, що межі зазначеної земельної ділянки у відповідності до правоустановлюючих документів ОСОБА_4 при передачі у приватну власність в натурі (на місцевості) визначені не були. У зв'язку з ненаданням відповідачем ОСОБА_5 доступу до досліджуваної земельної ділянки по АДРЕСА_1 що знаходиться у його фактичному користуванні, визначити фактичний порядок користування (фактичні межі та площу вказаної земельної ділянки) - не надалось можливості.

В результаті обстеження експертом було встановлено межі земельної ділянки, що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_4

Доступ до земельної ділянки по АДРЕСА_1 що знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_5, експерту не надано, тому встановити фактичні межі його землекористування не надалось можливості.

На підставі вищевикладеного, визначити, чи має місце порушення землекористування, зокрема, порушення меж та накладання земельних ділянок відповідно до правоустановлюючих документів на земельні ділянки, що розташовані по АДРЕСА_1 ОСОБА_4, площею 0,1510 га, та ОСОБА_5, площею 0,1586 га, та вимог нормативно-правових актів, експерту не надалось можливості, у зв'язку з тим, що межі зазначених земельних ділянок у відповідності до правоустановлюючих документів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 при передачі у приватну власність в натурі (на місцевості) визначені не були, тому встановити довжини сторін та конфігурацію досліджуваних земельних ділянок, не вбачається за можливе (т.2 а.с.3-30).

У судовому засіданні 10 жовтня 2014 р. експерт Клівак (Тоя) О.В. повністю підтримала висновки, що викладені у висновку № СЕ-1-1-234/14 судової земельно-технічної експертизи від 25 липня 2014 року та пояснила, що координати кутів зовнішніх меж землекористування (стор №6 висновку) мають відношення до технічної документації, виготовлення якої передувала видачі державного акта на право власності на землю ОСОБА_4 Серед документів, що були на дослідженні технічна документація не є правовстановлюючим документом, а такими є рішення №9 від 12 листопада 1993 року Ржищівської селищної Ради народних депутатів ХХІ скликання. Державний акт на право власності на землю ОСОБА_4 визнано недійсним рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2011 року. У матеріалах справи наданих для експертного дослідження відсутні графічні матеріали про встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості). Доступ до земельної ділянки ОСОБА_5 не було надано останнім через неповідомлення його представника про вихід на місце для проведення експертизи, однак представника було повідомлено телефонним зв'язком.

Відповідно до викопіювання з опорного плану м. Ржищів позначено земельну ділянку ОСОБА_5 (а.с. 80 т.2).

З оглянутої у судовому засіданні справи №2-65/12 були досліджені документи, зокрема: протокол постійної комісії з питань комунальної власності та земельних відносин Ржищівської міської ради по розгляду спору з приводу суміжного землекористування від 9 грудня 2002 року (а.с. 34); анкета забудовника ОСОБА_6 (а.с. 137); план земельної ділянки в АДРЕСА_1 яка рішенням виконкому районної Ради народних депутатів від 1 червня 1982 року № 10 по проекту відведена у безстрокове користування під побудову ОСОБА_6 (а.с. 139); довідку для подання в Кагарлицьку державну нотаріальну контору про те, що житловий будинок в АДРЕСА_3, належить двом власникам по 1/2 частині (а.с. 145); витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 15466191 від 3 серпня 2007 року (а.с.146); генеральний план (схема) з будівлями по АДРЕСА_1 власника ОСОБА_6.(а.с. 148, 148 зворот).

Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЗК 1990 р. право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Документи, що посвідчують право на земельну ділянку, визначені ст. 23 цього Кодексу. Проте дію зазначеної статті зупинено стосовно власників земельних ділянок, визначених ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 р. №15-92 «Про приватизацію земельних ділянок».

Пунктом 3 зазначеного Декрету встановлено, що право приватної власності громадян на земельні ділянки, передані їм для цілей, передбачених статтею 1 цього Декрету, посвідчується відповідною Радою народних депутатів, про що робиться запис у земельно-кадастрових документах, з наступною видачею державного акта на право приватної власності на землю. Отже, цією нормою визначено порядок посвідчення права приватної власності громадян на земельні ділянки та документи, що посвідчують право на земельну ділянку. Таким документом може бути відповідний запис у земельно-кадастрових документах. Саме до цього зводиться правовий висновок, що висловлений в постанові Верховного Суду України від 30 травня 2012 р. у справі №6-31 цс12 і що згідно зі статтею 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів, які зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

За змістом п. 7 розділу Х Перехідних положень ЗК України громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки, одержані ними до 01 січня 2002 року, у власність, у користування, або на умовах оренди у розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством, відповідно до якого умовою правомірності користування земельною ділянкою є її відведення в натурі та встановлення меж на місцевості.

Пункт 6 Перехідних положень ЗК України з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 5-рп/ 2005 від 22 вересня 2005 р. також передбачає збереження права користування земельними ділянками, які на час введення в дію цього Кодексу громадяни та юридичні особи мали у постійному користуванні.

З 1 січня 2002 р. відповідно до ст. 125 ЗК України право користування земельною ділянкою виникало після одержання її власником або землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування або укладення договору оренди, їх державної реєстрації та встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а з 2 травня 2009 р. у відповідності із Законом України від 5 березня 2009 р. №1066-VI право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (підп. в) п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року зі змінами №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»).

Зазначені земельні ділянки, які перебувають у користуванні позивача та відповідача мають фактичну спільну суміжну межу. Вказані земельні ділянки виділені їм компетентними органами відповідно до діючого на час виділення земельного законодавства.

Згідно з чч. 2, 3, 5 ст. 158 ЗК України виключно судом вирішуються: земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів спір вирішується судом.

У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснено, що згідно зі ст. 158 ЗК України суди розглядають справи за спорами про межі земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням органу місцевого самоврядування чи органу влади з питань земельних ресурсів.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Порядок відновлення меж визначається центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до ст. 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

За змістом пункту 4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 18 травня 2010 року №376, відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Пунктом 1.13 Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 4 травня 1999 року №43, передбачено, що складання державного акта на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою при передачі земельної ділянки, що була раніше надана громадянам у постійне користування або при переоформленні правовстановлюючих документів на ці земельні ділянки, проводиться після відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженою в установленому порядку відповідною технічною документацією.

Згідно роз'яснень, що викладені у абз. 2, 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Ураховуючи викладене, як вбачається із наведеним правових норм, умовою правомірності користування земельною ділянкою є її відведення в натурі та встановлення меж на місцевості; наявність документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Як вбачається із змісту позову ОСОБА_4 не вказувала на існування встановлених меж, а лише посилаючись на те, що земельна ділянка, яка перебуває в її фактичному користуванні не відповідає лінійним розмірам кордонів та конфігурації земельної ділянки, які вказані в технічній документації із землеустрою за координатами кутів зовнішніх меж землекористування (а.с. 57 т.2). Вказані обставини також підтверджено і висновками експерта. Виходячи з цього, позивач просила зобов'язати відповідача ОСОБА_5 прибрати паркан із земельної ділянки ОСОБА_4 по АДРЕСА_1.

Технічна документація по складанню державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 (а.с. 125-138 т.1) не може бути покладена в основу рішення суду, оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 14 вересня 2011 року визнано недійсним державний акт, серії Р2 № 389119 від 16 вересня 2003 року, що виданий 16 вересня 2003 року ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,1502 га по АДРЕСА_1 на підставі зазначеної технічної документації.

Як вбачається зі змісту висновку №СЕ-1-1-234/14 з цих же підстав при проведенні судової земельно-технічної експертизи не прийнято судовим експертом до уваги каталог координатів кутів зовнішніх меж землекористування - земельної ділянки площею 0, 1502 га ОСОБА_4 (а.с. 5 зворот, 6 т.2).

Матеріалами даної справи та матеріалами оглянутої у судовому засіданні справи №2-65/12 також не підтверджено, що межі спірної земельної ділянки, визначались та виносились в натурі на час її виділення, чи на теперішній час в порядку ст. ст. 106, 107 ЗК України та Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року №376. Ці обставини також підтверджуються висновком № СЕ-1-1-234/14 судової земельно-технічної експертизи від 25 липня 2014 року.

Водночас листом виконавчого комітету Ржищівської міської ради Київської області від 19 серпня 2013 року спрямованого на адресу позивачки ОСОБА_4 вбачається, що їй було повідомлено про те, що виконавчий комітет на даний момент не має можливості надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у зв'язку із відсутністю плану зонування та/або детального плану території Ржищівської міської ради (а.с. 63 т.1).

У відповідності до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи, що межі спірної земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача ОСОБА_4 не визначені у відповідності до вимог закону, тому і не можливо встановити їх порушення. Сам по собі факт встановлення паркану відповідачем ОСОБА_5 без погодження із позивачем, не може свідчити про порушення, невизнання або оспорення її прав. Тому підстави для задоволення позову про усунення перешкод в користуванні земельної ділянкою відсутні, в тому числі і про зобов'язання відповідача вчинити певні дії, оскільки вказані вимоги є похідними від попередніх вимог.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із такого.

Згідно ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підстави відповідальності за завдану моральну шкоду встановлені ст. 1167 ЦК України. Так моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою потрібно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб.

Обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 указаної Постанови).

Судом встановлено, що позивач як і відповідач є особами похилого віку й спір між сторонами у справі щодо меж земельних ділянок існує досить тривалий час, про що свідчать численні судові рішення, що ухвалені у цивільних справах за їх участі. Відповідач ОСОБА_5 безпідставно не допускає ОСОБА_4 на земельну ділянку, яку вона обробляла на протязі багатьох років; ОСОБА_5 вирубав плодові дерева та зрізав плодові кущі, які були насаджені на даній земельній ділянці гр. ОСОБА_4 (акт комісії Ржищівської міської ради Київської області від 5 липня 2013 року а.с. 5,6 т.1).

Згідно оглянутих фотографій, поданих ОСОБА_4, вбачається зрізані дерева та зелені насадження, що були на земельній ділянці ОСОБА_4, також зі сторони ОСОБА_5 встановлено паркан - металеву сітку (а.с. 32-41 т.1).

Із карти № 140 хворого денного стаціонару поліклініки вбачається, що ОСОБА_4 перебувала на лікуванні з 3 вересня по 15 вересня 2013 року, маючи захворювання з діагнозом ДЕП ІІ з 2-сторонньою пірамідною недостатністю, легким вестибуло-координаторним розладом (а.с. 47-51 т.1).

Оцінюючи надані позивачем докази у сукупності та їх взаємозв'язку, суд дійшов висновку що позивачу неправомірними діями відповідача, ОСОБА_5, завдано моральної шкоди, оскільки позивач зазнала душевних страждань у зв'язку з пошкодженням майна, вона тривалий час була змушена чекати відновлення порушеної межі земельної ділянки та усунення порушень допущених відповідачем, в добровільному порядку, витратила для цього час, крім того, все це потребувало додаткових матеріальних затрат та моральних зусиль.

Отже, враховуючи вищевикладене, зважаючи на вимоги розумності і справедливості, суд вважає, що відшкодування моральної шкоди на користь позивача можливе в сумі 3 тис. грн, оскільки позивачем надано докази, що неправомірними діями відповідача, йому було завдано моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях.

Аналогічних правових висновків дійшов Апеляційний суд Київської області в справі у подібних правовідносинах у рішенні від 24 лютого 2014 р. (http://reyestr.court.gov.ua/Review/37389472).

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 1 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди. Інші позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки не ґрунтуються на зібраних у справі доказах.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить із такого.

Статтею 84 ЦПК України передбачено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Пунктами 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 р. №10 роз'яснено, що витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 42, 56 ЦПК). Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року № 4191-VI «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах». Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84, 88, 89 ЦПК.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в пункті 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Суд вважає, що позовна вимога ОСОБА_4 про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу не підлягає задоволенню, оскільки позивачем не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та не надано акту прийому - передачі виконаних робіт, ним не обґрунтовано розмір витрат на правову допомогу, суд був позбавлений можливості перевірити, чи не перевищує така сума граничного розміру компенсації витрат, встановленого Законом.

Також не підлягає задоволенню вимога представника відповідача ОСОБА_3 про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 4 500 грн. (а.с. 167 т.1), оскільки не надано доказів того, що представник ОСОБА_3 має право на надання за законом правової допомоги. Відповідачем не надано суду документів, що свідчать про оплату гонорару та не надано акту прийому - передачі виконаних робіт, ним не обґрунтовано розмір витрат на правову допомогу, суд був позбавлений можливості перевірити, чи не перевищує така сума граничного розміру компенсації витрат, встановленого Законом.

Крім того, представники сторін у справі не були залучені до участі у справі відповідно до вимог ч. 2 ст. 56 ЦПК України, заяви про це особи, які беруть участь у справі не подавали, ухвали суду з цього приводу не постановлювались.

У п. 36 указаної вище постанови пленуму ВССУ від 17 жовтня 2014 р. №10 роз'яснено, що вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (ч. 1 ст. 88 ЦПК) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом №3674-VI). Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову позивачу у задоволенні вимоги про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та вимоги про зобов'язання вчинити певні дії, то відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України та зазначених роз'яснень судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених вимог (1/2 частину від ставки станом на день подачі позову в розмірі 114 грн 70 коп.) немайнового характеру про відшкодування моральної шкоди в розмірі 57 грн. 35 коп.

Керуючись ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 106, 107, 158, п. 7 розділу Х Перехідних положень ЗК України, Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 18 травня 2010 року №376; Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право користування земельною ділянкою та договорів оренди землі, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 4 травня 1999 року №43; постановою Верховного Суду України від 30 травня 2012 р. у справі №6-31 цс12; постановою Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», постановою Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», постановою Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», постановою пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17 жовтня 2014 р. №10, ст. ст. 10, 11, 27-30, 56-59, 60, 84, 88, 143, 213, 215, 218 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_4, - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 000 (три тисячі) гривень на відшкодування моральної шкоди та 57 гривень 35 копійок на відшкодування судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Київської області через Ржищівський міський суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне рішення виготовлено 10 листопада 2014 року.

Суддя: