Постанова № 41372410, 11.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2014 р. Справа№ 910/25724/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Гарматюк А.Д., довіреність № 18 від 19.09.2014; Легостаєва Л.І., довіреність № 31-819 від 28.08.2014;

від відповідача - Діхтяренко О.М., довіреність № 2014/08-02 від 08.08.2014;

розглянувши апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" на ухвалу господарського суду міста Києва від 23.09.2014 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" про відстрочку виконання рішення у справі № 910/25724/13 за позовом публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" до товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" про стягнення 59 332 178,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Дизельний завод" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" про стягнення заборгованості в сумі 59 332 178,22 грн., з яких: 55 623 560,00 грн. основної заборгованості, 2 582 702,97 грн. пені та 1 125 915,25 грн. 3 % річних.

Рішенням господарського суду міста Києва від 13.02.2014 р. у справі № 910/25724/13 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року рішення господарського суду міста Києва від 13.02.14 р. скасовано частково, прийнято нове рішення про часткове задоволення позову; вирішено стягнути з ТОВ "Прем'єр Лізинг" на користь ПАТ "Дизельний завод" заборгованість в сумі 55 623 560, 00 грн., 1 598 824, 49 грн. пені, та 1 125 915, 25 грн. 3% річних.

На виконання вищевказаної постанови 04.07.2014 року господарським судом міста Києва видано відповідний наказ.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2014 року у справі № 910/25724/13 касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" залишено без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 - без змін.

Відповідач звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 на 12 місяців.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/25724/13 заяву товариства з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" про відстрочку виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 задоволено частково; відстрочено виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 на шість місяців.

Ухвала суду мотивована наявністю обставин, які ускладнюють виконання рішення господарського суду.

Не погодившись з прийнятою ухвалою, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/25724/13 скасувати та відмовити товариству з обмеженою відповідальністю "Прем'єр Лізинг" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачем не доведено наявності обставин, які ускладнюють чи роблять неможливим виконання рішення господарського суду, а отже апелянт вважає, що у суду відсутні підстави для надання відповідачу відстрочки виконання рішення.

Зокрема, за доводами апелянта відстрочити можна лише виконання рішення про звільнення приміщення, повернення майна, тоді як до грошових зобов'язань має застосовуватись лише розстрочка, а не відстрочка.

Також, апелянт вказує, що судом не було з'ясовано наявність у відповідача коштів на рахунках у банку "Національний Кредит", які було відкрито станом на день винесення оскаржуваної ухвали.

У судовому засіданні представники апелянта - позивача у справі, підтримали вимоги за апеляційною скаргою та просили їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Частиною 5 статті 106 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної ухвали, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Як вже було зазначено вище, на виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13, позивачу видано наказ від 04.07.2014.

Відповідач звернувся до суду з заявою про відстрочку виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 на 12 місяців.

Згідно ст. 121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження" також передбачено відстрочку або розстрочку виконання, встановлення чи зміну способу і порядку виконання рішення, а саме: за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, державний виконавець за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу й порядку виконання.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Пунктом 7.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" передбачено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Враховуючи те, що Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, як і не містить переліку виняткових випадків відстрочки або розстрочки виконання рішення, у кожному конкретному випадку це згідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України є оцінкою судом доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в постанові від 22.01.2013 по справі № 61/212, якою було скасовано постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 про відмову у наданні відстрочки виконання рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у заяві про відстрочку виконання рішення зазначив конкретні обставини, які ускладнюють його виконання.

Заявником до суду першої інстанції були надані довідки трьох банків щодо відсутності коштів на рахунках.

Судом враховано те, що негайне виконання рішення може привести до банкрутства підприємства відповідача, та як наслідок звільнення працівників та не погашення заборгованості підприємства перед державними фондами та бюджетом.

Враховуючи значну суму заборгованості (58 348 299 грн. 74 коп.) негайна її виплата в повному обсязі є ускладненою.

Разом з тим, рішення суду може бути виконане з відстроченням.

На підтвердження такої можливості надано акти звіряння з контрагентами, які мають заборгованість перед заявником.

Стосовно цього, на запитання суду апеляційної інстанції представник відповідача запевнив, що півроку, на які відстрочено виконання рішення, буде достатньо для повної виплати боргу (навіть менше - на початку наступного 2015р.), завдяки погашенню боргу перед відповідачем з боку його контрагентів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо наявності конкретних обставин з якими процесуальний закон пов'язує можливість відстрочення виконання рішення суду.

Доводи апелянта про те, що відповідачем не доведено відсутності коштів на всіх банківських рахунках боржника, відхиляються колегією суддів з огляду на наступне.

Позивач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, посилався на те, що у відповідача також відкриті рахунки у ПАТ "Банк Національний Кредит", з якого боржником не було надано довідку щодо стану рахунків.

На підтвердження зазначеної обставини позивачем в судовому засіданні апеляційного суду надано Відповідь від 28.07.2014 на запит Державної виконавчої служби України до Державної податкової служби України про наявні відкриті рахунки ТОВ "Прем'єр Лізинг".

Зазначений документ було подано позивачем вже на стадії апеляційного провадження.

Клопотання про витребування таких доказів при розгляді заяви в суді першої інстанції позивач не заявляв.

Обґрунтовуючи неможливість подання даного доказу до суду першої інстанції апелянт послався на те, що зазначена Відповідь від 28.07.2014 була ним отримана лише 23.09.2014, тобто в день прийняття оскаржуваної ухвали.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу.

Згідно п. 9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 N 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин.

Відповідно до ст. 4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести певними засобами доказування ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказів того, що саме 23.09.2014 апелянт дізнався про зазначену Відповідь до суду не надано.

Також, не наведено обґрунтувань того, чому апелянт не мав змоги раніше дізнатись про даний доказ та подати його до місцевого господарського суду.

При цьому, зазначена відповідь датована 28.07.2014.

Як зазначає апелянт, цей документ він отримав від державного виконавця 23.09.2014, тобто в день прийняття оскаржуваної ухвали.

Отже, даний документ був наявний в матеріалах виконавчого провадження майже два місяці до дня прийняття господарським судом ухвали про відстрочення.

За цей період позивач мав змогу ознайомитись з матеріалами виконавчого провадження та завчасно надати Відповідь до суду 1-ї інстанції.

Проте, наведені дії не були вчинені позивачем.

Таким чином, позивачем не доведено поважності причин не подання вищезазначеного документу до суду першої інстанції.

За таких обставин, у колегії суддів відсутні процесуальні підстави для прийняття зазначеного документу як доказу по справі.

Разом з тим, враховуючи, що станом на день прийняття оскаржуваної ухвали у боржника були рахунки у ПАТ "Банк Національний Кредит" та з метою встановлення об'єктивної істини по справі, судом апеляційної інстанції було з'ясовано стан рахунків у вказаному Банку.

Так, на вимогу суду відповідачем надано довідку ПАТ "Банк Національний Кредит" № 211-01/3633, згідно якої ТОВ "Прем'єр Лізинг" є клієнтом Банку та має відкритий поточний рахунок № 26008098440001 в національній валюті, залишок коштів на якому становить 150 грн.

Отже, наведені в апеляційній скарзі доводи позивача щодо наявного рахунку відповідача в довідку ПАТ "Банк Національний Кредит", стан якого не було досліджено судом 1-ї інстанції, не спростовують його висновків про неможливість виконання відповідачем судового рішення на даний час.

Крім зазначеної Відповіді від 23.09.2014, позивачем надано до суду апеляційної інстанції (в судовому засіданні 11.11.2014.) Відповідь від 28.10.2014 про наявність рахунків у відповідача в інших фінансових установах.

Зазначений доказ отримано позивачем після прийняття оскаржуваної ухвали (Відповідь датована 28.10.2014).

Отже, на момент прийняття ухвали місцевим господарським судом зазначений документ був відсутній та відповідно не підтверджено існування вказаних в ньому рахунків в інших банківських установах (крім 4-х стан рахунків у яких досліджених судом) станом на день винесення оскаржуваної ухвали.

Апеляційний суд переглядає справи в апеляційному порядку за обставинами чинними на момент прийняття оскаржуваних судових актів.

Таким чином, враховуючи те, що на день винесення ухвали суду про відстрочення зазначеного доказу не існувало, та відповідно не доведено наявність на той час рахунків в інших банках, зазначених у довідці від 28.10.2014, підстави для врахування його при апеляційному перегляді відсутні.

Крім того, стосовно наданих апелянтом довідок щодо банківських установ, в яких у боржника відкрито рахунки, слід зазначити наступне.

Вказані довідки (надані апелянтом копії) не містять ані підпису посадової особи, що їх складала, ані печатки Державної податкової служби України чи ДВС.

Доводи апелянта про те, що рішення щодо грошового зобов'язання може бути лише розстрочено, а не відстрочено є хибними та відхиляються з наступних підстав.

Відповідно до пункту 7.1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

При цьому, не наведено вичерпного переліку рішень в яких можливе відстрочення виконання.

Виконання рішення про стягнення коштів теж може бути відстрочене на певний строк, визначений судом першої інстанції з огляду на обставини справи.

Також, в Постанові Пленуму не вказано, що виконання рішення про стягнення коштів може бути лише розстрочено.

Виходячи з того, що виконання рішення про стягнення коштів може бути як відстрочено, так і розстрочено, та що заявник просив саме відстрочити виконання рішення, суд першої інстанції правильно розглянув таку заяву по суті.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд, всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; належним чином проаналізував докази в обґрунтування заяви відповідача про відстрочку виконання рішення суду та керуючись вимогами ст. 121 Господарського процесуального кодексу України правомірно дійшов висновку, що відстрочка сприятиме виконанню рішення та зробить реальною можливість отримання боргу позивачем, на підставі чого обґрунтовано задовольнив заяву відповідача та відстрочив виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 19.06.2014 року у справі № 910/25724/13 на шість місяців.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду прийнята з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Дизельний завод" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 23.09.2014 у справі № 910/25724/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - позивача у справі.

3. Матеріали справи № 910/25724/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко