Постанова № 41368458, 11.11.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

11 листопада 2014 року 09 год. 00 хв. № 826/11500/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: Головуючого - судді Дегтярьової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справуза позовомОСОБА_1до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0001561701 і вимоги про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції в Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві (далі - відповідач, ДПІ) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0001561701 і вимоги про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на те, що висновки відповідача, які викладені в Акті перевірки від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916, про заниження позивачем податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011-2012 роки за рахунок господарських операцій з ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР», що, на думку податкового органу, є «безтоварним», документально та нормативно, не підтверджуються. Зокрема, позивач наголошує на тому, що укладені позивачем та ТОВ «Ривс», ТОВ «Торговий дім «ДОАР» правочини щодо придбання відповідного товару повністю відповідають вимогам, передбаченим ст. 203 Цивільного кодексу України, та не суперечить іншим нормам чинного законодавства України. Також реальність вказаних господарських операцій підтверджується всіма необхідними та належним чином оформленими первинними і розрахунковими документами. А відтак, і висновок про порушення вимог ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внаслідок не сплати єдиного внеску за 2011-2012 роки в сумі 22514,88 грн. із суми заниженого оподатковуваного доходу є необґрунтованим.

Відповідач проти позову заперечував, надавши до суду письмові заперечення від 04.09.2014р. б/н. В обґрунтування своїх заперечень посилається на те, що працівником ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова перевірка ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., за результатами якої складений Акт від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916. Згідно висновків цього Акта перевірки позивач допустив порушення наступних норм податкового законодавства України, зокрема: п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження останнім податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011-2012 роки у сумі 23069,99 грн., що, в свою чергу, було зумовлено віднесенням до складу валових витрат сум документально непідтверджених витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР»; ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внаслідок не сплати єдиного внеску за 2011-2012 роки в сумі 22514,88 грн. із суми заниженого оподатковуваного доходу. За наслідками проведення вказаної документальної перевірки позивача ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесено оскаржувані податкове повідомлення-рішення і вимога про сплату боргу, що повністю відповідає вимогам чинного податкового законодавства.

В судових засіданнях, призначених у даній справі, представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в призначеному судовому засіданні 25.09.2014р. заперечував проти позовних вимог та просив відмовити в їх задоволенні.

25 вересня 2014 року в судовому засіданні судом було ухвалено перейти до письмового провадження.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

В ході судового розгляду було встановлено, що з 12.03.2014р. по 25.03.2014р. згідно з нормами ст.ст. 20, 78, 82 Податкового кодексу України та на підставі Наказу ДПІ від 26.02.2014р. № 355, працівником ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві була проведена документальна планова перевірка ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2) щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р., за результатами якої складений Акт від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916 (далі - Акт перевірки).

В ході проведення вказаної документальної перевірки перевіряючим встановлено, що фактично згідно наданих до перевірки документів в період з 01.01.2011р. по 31.12.2013р. позивач здійснював такі види діяльності: 51.18.0 - посередництво в спеціалізованій торгівлі іншими товарами.

Протягом перевіряємого періоду перевіряючим встановлені фінансово-господарські взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Ривс», ТОВ «Торговий дім «ДОАР», а саме придбання позивачем у таких контрагентів запасних частин в асортименті (втулка циліндру, кільце поршневе, прокладки, розпилювач, поршень тощо). Відповідно до наданих до перевірки первинних документів, оформлених на підставі вказаних правочинів, та складених видаткових накладних позивач відніс до складу валових витрат за 2011-2012 роки суму у розмірі 148120,00 грн.

За результатами дослідження наданих позивачем до перевірки первинних документів працівник відповідача прийшов до висновку, що такі документи, а саме: видаткові та податкові накладні, хоч і містять перелік придбаних товарів та їх обсяг, але вони лише фіксують господарські операції та жодним чином не дають можливості встановити її реальність.

Також перевіряючим було враховано, що документально не підтверджено транспортування ТМЦ від постачальника до покупця (ТТН, декларації поштових відправлень на пересилання (отримання) ТМЦ тощо), ким і за який рахунок проводились навантажувально-розвантажувальні роботи, так як відсутні трудові ресурси у обох контрагентів, а також відсутні складські приміщення для зберігання такого товару.

З урахуванням вищевикладеного працівник відповідача, в свою чергу, дійшов висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування валових витрат за вказаний звітний період за наслідками нереальних господарських операцій з ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР».

В розділі 4 «Висновок» Акта перевірки від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916 перевіряючий встановив порушення позивачем наступних норм законодавства України: п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України, що призвело до заниження останнім податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011-2012 роки у сумі 23069,99 грн.; ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» внаслідок не сплати єдиного внеску за 2011-2012 роки в сумі 22514,88 грн.

Не погоджуючись з висновками Акта документальної перевірки позивач звернувся до ДПІ з відповідними письмовими заперечення, проте за результатами розгляду останніх висновки Акта перевірки в частині оскаржуваних рішень залишені без змін, а заперечення позивача - без задоволення.

17 квітня 2014 року ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві на підставі Акта перевірки від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916 прийняла наступне спірне у даній справі податкове повідомлення-рішення за № 0001561701 (форми «Р»), яким визначило позивачу до сплати суму грошового зобов'язання з податку на доход фізичних осіб у розмірі 28837,49 грн., в т.ч. 23069,99 грн. - основний платіж, 5767,50 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Також, 17.04.2014р. ДПІ у Оболонському районі ГУ Міндоходів у м. Києві винесла вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-11, згідно якої станом на 17.04.2014р. за позивачем наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 22514,88 грн., у зв'язку з чим відповідач вимагає сплатити суму такої заборгованості.

При вирішення даного спору суд виходить з наступного.

В силу норм абз. 1 і 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому у листі від 02.06.2011р. № 742/11/13-11 Вищий адміністративний суд України одночасно зазначає, що за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (про що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011р. № 1936/11/13-11).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. № 996-ХІV (в редакції на момент спірних правовідносин)(далі - Закон № 996-ХІV), який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні Закону № 996-ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV).

За приписами п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, (далі - Положення) первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

При цьому суд звертає увагу на те, що згідно преамбули Закону № 996-ХІV та п. 1.1 Положення застосування приписів цих двох нормативно-правових актів є обов'язковим лише для юридичних осіб. Також, згідно положень ч. 3 ст. 2 Закону № 996-ХІV суб'єкти підприємницької діяльності, яким відповідно до законодавства надано дозвіл на ведення спрощеного обліку доходів і витрат, ведуть бухгалтерський облік і подають фінансову звітність у порядку, встановленому законодавством про спрощену систему обліку і звітності.

З урахуванням норми абз. 1 ст. 19 Конституції України, згідно якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, Закон № 996-ХІV фактично не позбавляє фізичної особи-підприємця права вести бухгалтерський облік валових витрат основних фондів, що підлягають амортизації та витрат на утримання основних засобів.

Вказана норма права кореспондується з приписами статей Господарського кодексу України (далі - ГК України). А саме відповідно до п. 2 ст. 55 ГК України фізична особа-підприємець являється суб'єктом господарювання.

Положення п. 8 ст. 19 ГК України зобов'язують всіх суб'єктів господарювання вести первинний (оперативний) облік результатів своєї роботи, складати та подавати відповідно до вимог закону статистичну інформацію та інші дані, визначені законом, а також вести (крім громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які провадять господарську діяльність і зареєстровані відповідно до закону як підприємці) бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно із законодавством.

Обов'язки підприємців-фізичних осіб у цьому Кодексі виділені окремо. Так, відповідно до ч. 6 ст. 128 ГК України громадянин-підприємець зобов'язаний: у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності; повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реєстраційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємницької діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах; додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством; не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства; вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог законодавства; своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відомості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

Зокрема, у відповідності до норм п. 177.10 ст. 177 ПК України за фізичною особою-підприємцем, які не перебувають на спрощеній системі оподаткування та звітності, додатково закріплений обов'язок по введенню Книги обліку доходів і витрат (за встановленими формою і порядком, що визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику) та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Особливості ведення книги обліку доходів та витрат для фізичних осіб-підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, протягом 2012 року були врегульовані Наказом Державної податкової інспекції України від 24.12.2010р. № 1025 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення» (що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 30 грудня 2010р. за № 1425/18720, та діяв до 18.10.2013р.).

В розумінні п. 1 цього Порядку «книга обліку доходів і витрат» (далі - Книга) ведеться суб'єктами підприємницької діяльності - фізичними особами, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, та у якій щоденно на підставі первинних документів здійснюються записи про операції, що відбулися у звітному (податковому) періоді (в редакції Наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. № 481 - «…у якій за підсумком робочого дня, протягом якого отримано дохід, на підставі первинних документів здійснюються записи про отримані доходи та документально підтверджені витрати»).

Суб'єктом підприємницької діяльності до Книги заносяться, зокрема, такі відомості:

- дата заповнення; реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, пов'язані з придбанням товарно-матеріальних цінностей, виконанням робіт та наданням послуг (номер, дата і назва документа); сума витрат, яка безпосередньо пов'язана з отриманням доходу; витрати на оплату праці та нарахування на заробітну плату, понесені у звітному місяці; фактично понесені інші витрати, безпосередньо пов'язані з одержанням доходу, які не зазначені у графах 6 та 9, включаючи вартість оплачених виконаних робіт та наданих послуг (згідно Наказу Державної податкової інспекції України від 24.12.2010р. № 1025);

- дата запису; реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов'язані з отриманим доходом; сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов'язані з отриманням доходу за підсумками дня; сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці; сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв'язку, орендних та комунальних платежів, тощо (згідно Наказу Міністерства доходів і зборів України від 16.09.2013р. № 481).

Дані Книги заповнюються у гривнях з копійками та використовуються самозайнятою особою для заповнення податкової декларації про майновий стан і доходи.

За умовами положень п. 177.2 ст. 177 ПК України підприємець на загальній системі оподаткування може зменшити свій загальний оподатковуваний дохід (виручка у грошовій та негрошовій формі) на суму документально підтверджених витрат, які безпосередньо пов'язані з отриманням доходів. Згідно п. 177.4 ст. 177 цього Кодексу такі витрати мають відповідати критеріям витрат операційної діяльності згідно з Розділом ІІІ «Податок на прибуток» ПК України.

При цьому в силу норми пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України під «витратами» розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

У відповідності до п 138.1 ст. 138 розд. ІІІ ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Зокрема, пп. «г» пп. 138.8.5 п. 138.1 ст. 138 ПК України передбачає, що до складу загальновиробничих витрат включаються витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, оперативну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення.

Аналіз наведених вище норм дає підстави вважати, що витрати на утримання, експлуатацію та ремонт основних засобів є витратами операційної діяльності та можуть бути віднесені фізичною особою - підприємцем до витрат, пов'язаних з господарською діяльністю (аналогічна правова позиція викладена в тексті ухвали Вищого адміністративного судочинства України від 18.08.2014р. № К/800/55889/13).

При цьому згідно абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Одночасно пп. 139.1.5 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що витрати на придбання, виготовлення, будівництво, реконструкцію, модернізацію та інше поліпшення основних засобів до складу витрат не включаються.

При цьому відповідно до пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 цього ж Кодексу під поняттям «основні засоби» розуміється матеріальні активи, що призначаються платником податків для використання у господарській діяльності, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік.

Також в силу приписів п. 177.3 ст. 177 ПК України для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг).

В ході судового розгляду також встановлено, що на підставі усних домовленостей між позивачем (Покупець) та ТОВ «Ривс», ТОВ «Торговий дім «ДОАР» (Продавці) були укладені правочини щодо придбання запасних частин в асортименті (втулка циліндру, кільце поршневе, прокладки, розпилювач, поршень тощо).

На підтвердження факту виконання ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» умов спірних правочинів на зазначену суму коштів, та проведення розрахунку, позивач надав суду наступні оригінали та копії первинних документів:

- видаткові накладні від 01.03.2011р. № 46, від 21.03.2012р. № 1399, від 22.03.2012р. № 1400, від 09.04.2012р. № 2263 та від 03.05.2012р. № 3204 на загальну суму без ПДВ у розмірі 148120,00 грн., а також ПДВ у розмірі 29624,00 грн.;

- податкових накладних від 21.03.2012р. № 153, від 22.03.2012р. № 154, від 09.04.2012р. № 145, від 03.05.2012р. № 333 на загальну суму без ПДВ у розмірі 148120,00 грн., а також ПДВ у розмірі 29624,00 грн.

- виписки банку по особовому рахунку позивача з відповідними відмітками на загальну без ПДВ у розмірі 148120,00 грн., а також ПДВ у розмірі 29624,00 грн.

Також на підтвердження реальності спірних господарських операцій позивачем надано суду довіреності на отримання ТМЦ, видаткові та податкові накладні, які підтверджують факт подальшої реалізації поставленого позивачу ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» товару, на користь третіх осіб.

Поряд з цим, посилання відповідача в Акті перевірки на ненадання товарно-транспортних накладних на підтвердження факту постачання товару від ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» є безпідставним, оскільки, податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортної накладної, а Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, не є законодавчим документом з питань оподаткування і не можуть регламентувати виключний порядок документування в податковому обліку валових витрат та податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 16.04.2013 у справі № К/800/9087/13.

Крім того, суд погоджується з твердженням позивача, що оскільки транспортно-експедиційні витрати та витрати на здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт позивачем окремо до складу валових витрат не відносились, обов'язок складати відповідні первинні документи у позивача відсутній.

При цьому, з письмових пояснень позивача судом встановлено, що окремі позиції придбаного позивачем у ТОВ «Ривс» товару були доставлені його кінцевим покупцям кур'єрськими службами або автоперевізниками безпосередньо із м. Дніпропетровськ, де і розташований такий контрагент позивача, підтвердженням чого є наявні в матеріалах справи товарно-транспортні накладні служби доставки «Нова Пошта» та декларація служби доставки «Автолюкс».

З письмових пояснень позивача судом також встановлено, що придбані у ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» товари, які є достатньо компактними за розмірами, перед їх поставкою на користь третіх осіб зберігались у належному доньці позивача ОСОБА_3 гаражі АДРЕСА_2, на підтвердження чого в матеріалах справи наявна довідка від 29.07.2014р. № 35 такого кооперативу.

За результатами дослідження вище перелічених первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону № 996-ХІV та Положення, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Натомість відповідачем не надано доказів відсутності у контрагентів позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів.

Також відповідачем не було надано до суду належних доказів, які б свідчили про відсутність у названих підприємств умов для здійснення господарської діяльності (відсутність майна, складських приміщень, обладнання та виробничих потужностей, в т.ч. орендованих, а також трудових ресурсів, тощо), в т.ч. із залученням третіх осіб, на момент вчинення спірних правочинів.

В силу п. 15.1 ст. 15 ПК України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Частиною другою ст. 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Так, безпосередньо в Акті перевірки від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916 не наведено правову норму, в силу якої на платника податку (Покупця) покладена відповідальність за недекларування та несплату податкових зобов'язань платником податку-контрагентом (Продавцем), шляхом позбавлення його права на формування валових витрат.

Згідно правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в його ухвалі від 10.10.2012р. за № К-24491/10, «за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників по ланцюгу для одержання Підприємством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентами податкових зобов'язань».

Так, з тексту Акта перевірки позивача не вбачається фактів недекларування та несплати як позивачем, так і його контрагентами-продавцями (за даними податкової звітності) сум податку за наслідками спірних господарських операцій.

Також, в ході розгляду даної справи в суді відповідачем не було пред'явлено до суду будь-які належні докази нікчемності правочинів, укладених між позивачем і ТОВ «Ривс», ТОВ «Торговий дім «ДОАР», а також жодних достовірних документальних доказів на підтвердження фактів підписання спірних правочинів не уповноваженими на те особами.

В силу ч. 1 ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить ч. 2 ст. 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. 1, ч. 4 ст. 70 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

При цьому, зокрема, у п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» зазначено, що при кваліфікації правочину за ст. 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

В Акті перевірки відповідача від 01.04.2014р. № 321-26-54-17-01-17-2150012916 відсутні посилання безпосередньо на випадки ухиляння підприємством ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам цих підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами правочинів з метою неправомірного отримання податкових вигод, а не створення реальних правових наслідків за такими правочинами.

Під час судового розгляду даної справи відповідачем також не було надано суду жодних достовірних відомостей з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності або пред'явлення обвинувачення посадовим особам позивача або його контрагентам - ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР», безпосередньо відповідальних за укладення і виконання спірних правочинів, з направленням матеріалів відповідних кримінальних справ до суду, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України.

З урахуванням того, що по справі було встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, суд дійшов висновку про протиправність донарахування позивачу суми податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності спірним податковим повідомленням-рішенням.

Щодо позовних вимог позивача про визнання протиправною і скасування вимоги про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11, то судом не вбачається правових підстав для її винесення у зв'язку з наступним.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010р. № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За вимогами норм ч. 2 ст. 6 цього Закону платник єдиного внеску зобов'язаний, в тому числі, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.

Базою оподаткування нарахування єдиного внеску для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток)(п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону).

Згідно ч. 5 ст. 8 Закону № 2464-VI розмір внеску становить 34,7 відсотка від бази нарахування єдиного внеску.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами протягом 2011-2012 років позивач, перебуваючи на загальній системі оподаткування, був платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) зі сплатою цього внеску за ставкою 34,7%.

Зважаючи на те, що за висновком суду витрати позивача за спірними правочинами з ТОВ «Ривс» та ТОВ «Торговий дім «ДОАР» підтверджені належним чином оформленими первинними документами, тобто база для нарахування єдиного внеску не є збільшеною на таку суму, суд вважає безпідставним та необґрунтованим висновок Акту перевірки про порушення позивачем ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», а винесену на його підставі вимогу про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11 - безпідставною та неправомірною.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України).

За таких обставин, виходячи з системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необхідність на підставі ч. 2 ст. 11, п. 1 ч. 2 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0001561701 і вимоги про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує з Державного бюджету України на користь позивача фактично здійснені та документально підтверджені судові витрати в розмірі 182,70 грн.

Керуючись ст. 2, ст. 9, ст. 11, ст. ст. 69 - 71, ст. 94, ст. ст. 158-163, ст. 167, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві від 17 квітня 2014 року № 0001561701.

3. Визнати протиправною та скасувати вимогу Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у місті Києві про сплату боргу від 17 квітня 2014 року № Ф-11.

4. Присудити з Державного бюджету на користь ОСОБА_1 (місцезнаходження: 04210, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) 182 (сто вісімдесят дві гривні) грн. 70 коп. судового збору.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими в ст.ст. 185 - 187 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя О.В. Дегтярьова