Постанова № 41363861, 13.11.2014, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2014 р.Справа № 915/946/14Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: Шевченко В.В.

Суддів: Головея В.М., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання: Ляшенко М.І.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Миколаївської області

від 10 липня 2014 року

у справі № 915/946/14

за позовом публічного акціонерного товариства "Дельта Банк"

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення 7.319.868 грн. 44 коп.

Склад колегії суддів змінено згідно розпорядження голови Одеського апеляційного господарського суду № 756 від 10 листопаду 2014 року.

ВСТАНОВИЛА:

23.06.2014 р. Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі позивач, Банк) звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП, відповідач) про стягнення 7.319.868 грн. 44 коп.

Позов мотивовано тим, що відповідач не виконав свої зобов'язання за договором кредиту № К-2004459 від 01.11.2011 р. щодо своєчасної та повної сплати отриманої суми кредиту, внаслідок чого станом на 07.03.2014 р. має заборгованість за кредитом перед Банком в сумі 5.100.691 грн. 23 коп. та боргу за сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2.052.648 грн. 38 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу а ще й пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 47.215 грн. 72 коп.; пеню за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 119.313 грн. 11 коп., а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.

Одночасно, позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача в розмірі 7392766 грн. 44 коп., з посиланням на те, що протягом тривалого часу відповідач не повертає позивачу кредит, не сплачує проценти за користування кредитом, що свідчить про небажання відповідача виконувати зобов'язання за договором, а тому є усі підстави вважати, що під час судового розгляду справи відповідачем буде реалізовано майно, яке належить йому на праві власності.

У відзиві ФОП позовні вимоги Банку не визнавав та вважав їх безпідставними, посилаючись на те, що позивачем не надано розгорнутого розрахунку заборгованості по основному боргу. Нарахування пені позивачем здійснено з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку. Крім того, підстави для стягнення всієї суми наданого кредиту - відсутні, оскільки вимозі про стягнення всієї суми кредиту має передувати вимога щодо дострокового розірвання договору. Позивачем не надано доказів вручення відповідачеві претензії щодо погашення заборгованості. Зокрема, між сторонами на протязі останніх двох років тривають переговори щодо можливості врегулювання питання виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні. Одночасно, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 3 ст. 83 ГПК України та ч. 1 ст. 233 ГК України відповідач просив суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 10.07.2014 р. (суддя Гриньова-Новицька Т.В.) позов задоволений у повному обсязі та з відповідача на користь позивача стягнуто: 5.100.691 грн. 23 коп. - боргу по поверненню кредитних коштів, 2.052.648 грн. 38 коп. - боргу за сплату відсотків за користування кредитними коштами, 47.215 грн. 72 коп. - пені за несвоєчасне повернення кредиту; 119.313 грн. 11 коп. - пені за несвоєчасну сплату відсотків та 73080 грн. - понесених судових витрат по справі на сплату судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідач не виконував свої зобов'язання за договором кредиту № К-2004459 від 01.11.2011 р. щодо своєчасної та повної сплати обумовлених договором грошових коштів, внаслідок чого станом на 07.03.2014 р. має заборгованість за отриманим кредитом перед Банком в сумі 5.100.691 грн. 23 коп. та боргу за сплату відсотків за користування кредитними коштами в сумі 2.052.648 грн. 38 коп., а тому повинний сплатити позивачеві не лише зазначену суму боргу а ще й пеню за несвоєчасне повернення кредиту у сумі 47.215 грн. 72 коп.; пеню за несвоєчасну сплату відсотків у сумі 119.313 грн. 11 коп., а також відшкодувати позивачеві понесені судові витрати по справі на сплату судового збору в сумі 73080 грн.

Заява позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача в розмірі 7392766 грн. 44 коп. залишена місцевим судом без задоволення, оскільки заявником не надано жодних доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, зокрема, не надано доказів, які б свідчили про те, що відповідачем вживаються заходи спрямовані на реалізацію майна, яке йому належить, внаслідок чого вказані у заяві доводи є лише припущенням позивача, які не ґрунтуються на будь-яких фактичних обставинах, а тому підстави для задоволення такої заяви - відсутні.

Відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру пені, місцевий суд виходив з того, що жодних документів чи інших доказів, що могли б свідчити про ступінь виконання зобов'язання боржником чи його майновий стан, матеріали справи не містять та відповідачем суду не надано, внаслідок чого підстави для зменшення розміру пені - відсутні.

В апеляційній скарзі ФОП просить рішення місцевого суду скасувати, оскільки воно не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, ухвалено з порушеннями норм процесуального та матеріального права та постановити нове рішення, яким у задоволені позову Банку відмовити у повному обсязі.

Скарга мотивована тим, що позивачем не надано розгорнутого розрахунку заборгованості по основному боргу. Нарахування пені позивачем здійснено з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку. Крім того, підстави для стягнення всієї суми наданого кредиту - відсутні, оскільки вимозі про стягнення всієї суми кредиту має передувати вимога щодо дострокового розірвання договору. Позивачем не надано доказів вручення відповідачеві претензії щодо погашення заборгованості. Зокрема, між сторонами на протязі останніх двох років тривають переговори щодо можливості врегулювання питання виконання зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим підстави для задоволення позову - відсутні.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Про день, час і місце розгляду справи сторони були своєчасно та належним чином повідомлені, але їх представники в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, з будь-яким клопотаннями до суду не звертались, тобто не скористались своїм правом на участь в розгляді справи апеляційним судом, внаслідок чого справа була розглянута за їх відсутністю в порядку ст. 75 ГПК України.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції 01.11.2011 р. між сторонами у справі укладено договір кредиту № К-2004459 (далі договір), за умовами якого Банк зобов'язався надати відповідачеві грошові кошти у тимчасове користування у сумі 5255091 грн. 23 коп., зі сплатою 17% річних за користування кредитом, а останній зобов'язався прийняти ці грошові кошти та своєчасно здійснювати щомісячні платежі рівними частинами у сумі 38.600 грн. до 14.03.2023 р.

Додатковою угодою № 1 від 02.11.2011 р. сторони внесли зміни до договору та визначили, що договір набирає чинності з дати видачі кредиту на позичковий рахунок ФОП та діє до остаточного виконання сторонами прийнятих на себе зобов'язань.

На виконання умов договору Банком у межах кредитної лінії надано ФОП обумовлені договором кредитні кошти в загальній сумі 5255091 грн. 23 коп., що підтверджується наявним в матеріалах справи меморіальним ордером від № 6801048 від 20.02.2012 р. на суму 5255091 грн. 23 коп. (а.с.45) та наявною випискою з особового рахунку відповідача за період з 01.11.2011 р. по 12.05.2014 р. (а.с.20-44).

Відповідно до п. 1.1.2. договору повернення кредиту здійснюється щомісячно до 10 числа кожного місяця рівними частинами в сумі 38600 грн., починаючи з наступного місяця після видачі кредиту, з останнім платежем у розмірі фактичної заборгованості по кредиту до 14.03.2023 р. включно. Останній платіж в рахунок погашення кредиту сплачується в розмірі фактичного залишку заборгованості за кредитом.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач свої зобов'язання за договором щодо своєчасної сплати отриманої суми кредиту виконав частково, що слідує з наявної в матеріалах справи банківської виписки з особового рахунку відповідача за період з 01.11.2011 по 12.05.2014 р. на загальну суму 154.400 грн., зокрема, 07.03.2012 р. перерахував на рахунок позивача грошові кошти у сумі 38.600 грн., 10.04.2012 р. - у сумі 38.600 грн., 10.05.2012 р. у сумі 38.600 грн., 11.06.2012 р. - у сумі 38.600 грн., а всього на загальну суму 154400 грн.

Таким чином, відповідач, починаючи з липня 2012 р. взагалі припинив виконувати свої зобов'язання щодо погашення кредиту, внаслідок чого решта частина отриманої суми кредиту у розмірі 5.100.691 грн. 23 коп. залишилась не повернутою відповідачем позивачеві.

Доказів, які б свідчили про те, що станом на 07.03.2014 р. відповідач повернув отриману суму кредиту у розмірі 5.100.691 грн. 23 коп. в матеріалах справи не міститься та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано.

Посилання скаржника на те, що стягнення всієї суми боргу неможливо, оскільки договір не розірвано є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки у п. 5.3 договору сторонами погоджено, що невиконання або неналежне виконання (прострочення виконання, тощо) ФОП будь-якого свого зобов'язання за договором є подіями, при настанні яких припиняється кредитування банком позичальника, а відповідач здійснює дострокове повернення отриманого кредиту, сплачує банку проценти за користування кредитом, комісії та можливі штрафні санкції. Для цього банк надає під розписку уповноваженій особі або надсилає рекомендованим листом позичальнику відповідну письмову вимогу.

Як вбачається з матеріалів справи 14.03.2014 р. позивачем направлено відповідачеві рекомендованим листом претензію з вимогою у 30-денний строк повністю погасити заборгованість за кредитом та відсотками, а також сплатити пеню за несвоєчасне повернення кредиту та за несвоєчасне повернення відсотків, яка залишена відповідачем без відповіді.

Посилання скаржника на неотримання ним вищезазначеної претензії щодо повернення кредиту у повній сумі є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки, по-перше, відповідно до п. 5.3 договору сторони домовились, що таку претензію банк надає позичальнику під розписку або надсилає рекомендованим листом. Доказів отримання боржником такої вимоги Договором не передбачено. До позову позивач додав копію опису вкладення у цінний лист від 14.03.2014 з претензією (а.с. 48), яка направлена на адресу відповідача рекомендованим листом.

Будь-яких доказів, які б свідчили про не надходження відповідного поштового відправлення до відповідача матеріали справи не містять та їх, всупереч ст. 33 ГПК України, скаржником суду не надано, внаслідок чого протилежні твердження останнього не можуть бути прийняті до уваги.

Відповідно до п. 4.3 Договору у випадку невиконання позичальником зобов'язань, визначених у п. 3.3 Договору, протягом більше 10 календарних днів від дня закінчення строку, встановленого для їх виконання кредитним договором, на одинадцятий календарний день строк користування кредитом вважається таким, що закінчився та, відповідно, позичальник зобов'язаний погасити наявну заборгованість за кредитом, сплатити нараховані проценти, комісії та штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за кредитним договором дія цього договору припиняється.

З огляду на вищевикладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що ФОП свої грошові зобов'язання за договором кредиту виконувало неналежним чином, та починаючи з липня 2012 р. взагалі припинило погашення кредитних коштів, внаслідок чого місцевий суд правомірно, відповідно до вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача борг з повернення отриманої суми кредиту у розмірі 5.100.691 грн. 23 коп.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до п. 3.3.4 договору ФОП зобов'язаний протягом строку використання кредиту сплачувати проценти за їх використання в порядку, визначеному договором, зокрема, відповідно до п. 1.1.1 - такі проценти встановлено у розмірі 17% річних.

Згідно п. 1.1.3 договору у випадку невиконання ФОП обов'язків, передбачених 3.3.12 цього договору, плата за користування кредитом підвищується на 5% процентних пунктів, починаючи з дня невиконання зазначених зобов'язань. Зазначене збільшення розміру річної процентної ставки по цьому договору не потребує додаткового двохстороннього погодження та внесення відповідних письмових змін до цього договору.

У п. 2.7 договору сторонами визначено, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті наданого кредиту щомісячно не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем в якому нараховані проценти.

Додатковою угодою № 2 від 10.07.2012 р. до договору сторони погодили, що сплата процентів за користування кредитом здійснюється ФОП у валюті кредиту щомісячно: до 20 числа в липні 2012 р., в інші місяці - до 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому нараховані проценти, а також в день повернення заборгованості за кредитом в повній сумі на рахунок відкритий в банку.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач відсотки за користування кредитом сплатив несвоєчасно та не у повному обсязі, з порушенням встановленої відсоткової ставки у загальній сумі 246848 грн. 62 коп., зокрема, 01.03.212 р. сплатив відсотки за користування кредитом у сумі 24475 грн. 77 коп., 02.04.2012 р. - у сумі 75425 грн. 43 коп., 03.05.2012 р. - у сумі 72.510 грн. 42 коп., 01.06.2012 р. у сумі 74364 грн. 72 коп., 08.10.2012 р. у сумі 72 грн. 28 коп., а всього на загальну суму 246848 грн. 62 коп.

Звертаючись з позовом до суду Банк просив стягнути проценти за період з 20.02.2012 р. по 06.03.2014 р.

Оскільки, відповідач у визначені строки додаткової угоди № 2 від 10.07.2012 р. до договору не повернув ані отриману суму кредиту у загальному розмірі 5100691 грн. 23 коп., то місцевий суд підставне стягнув з відповідача на користь позивача 2.299.497 грн., виходячи із розміру 22% річних по сплаті процентів за користування кредитом за вказаний період та враховуючи часткове погашення відповідачем заборгованості з повернення суми одержаного кредиту.

Здійснений розрахунок процентів перевірений як місцевим судом, так і апеляційним судом та є правильним та вірним, а крім того не спростований скаржником ані в цілому, ані за його складовими.

Згідно п. 4.1. договору у випадку прострочення ФОП строків сплати процентів, комісій, а також прострочення строків повернення кредиту, відповідач сплачує банку пеню з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несвоєчасно сплаченої суми за кожен день прострочення, внаслідок чого місцевий суд правомірно стягнув з відповідача на користь позивача пеню за прострочення повернення кредиту у розмірі 47.215 грн. 72 коп., виходячи із сум кредиту, що підлягали поверненню за графіком у вказаний період та пеню за несвоєчасну сплату відсотків у розмірі 119.313 грн. 11 коп.

Здійснені розрахунки пені за неповернення наданої суми кредиту та за несвоєчасну сплату відсотків за користування наданими грошовими коштами в кредит, перевірені як місцевим судом, так і апеляційним судом та є правильними та вірними, а крім того не спростовані скаржником ані в цілому, ані за їх складовими.

Посилання відповідача на нарахування позивачем пені з порушенням встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку є необґрунтованими та правомірно не прийняті місцевим судом до уваги, оскільки як вбачається з матеріалів справи, а саме з розрахунку позивача, нарахування пені за прострочення повернення кредиту та за несвоєчасну сплату відсотків здійснено в межах шестимісячного строку у відповідності до приписів ч. 6 ст. 232 ГПК України, внаслідок чого протилежні твердження скаржника не можуть бути прийняті до уваги.

З посиланням на ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України скаржник просив суд зменшити розмір пені, що підлягає стягненню з нього на користь позивача, посилаючись на відсутність у справі будь-яких доказів щодо наявності збитків у позивача.

Але, з такими доводами скаржника, підставне не погодився суд першої інстанції, оскільки відповідно до приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, ч. 1 ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 83 ГПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, в тому числі і за ініціативою останнього, але лише у винятковому випадку.

Згідно постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру штрафних санкцій, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру штрафних санкцій наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як свідчать матеріали справи відповідач ані суду першої, ані апеляційної інстанції не надав належних доказів в обґрунтування клопотання щодо зменшення пені, оскільки зменшення штрафних санкцій судом вирішується з урахуванням матеріальних інтересів сторін, їх фінансованого стану, ступеню вини відповідача у виникненні спору, наявності інфляційних процесів в економіці держави та інших обставин справи, які б свідчили про можливість зменшення пені.

При цьому, слід також враховувати, що за змістом частини першої ст. 229 ГК України та ч. 1 ст. 625 ЦК України, за невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Відповідальність боржника означає можливість стягнення за рахунок майна боржника суми невиконаного грошового зобов'язання, тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, ч. 2 ст. 218 ГК України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх зобов'язань контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів, у зв'язку з чим помилковим є посилання відповідача, як на підставу для зменшення розміру пені негативні наслідки виконання такого рішення для відповідача, так як тяжкий фінансовий стан відповідача, за змістом названої норми права, не є винятковим випадком та підставою для зменшення розміру пені , а крім того, відповідачем взагалі не зазначено, які саме обставини справи він вважає винятковими, а також не надано належних та допустимих доказів, що підтверджують ці обставини, внаслідок чого підстави для зменшення розміру пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача - відсутні.

Колегія суддів погоджується і з висновками місцевого суду щодо відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно відповідача в розмірі 7392766 грн. 44 коп. з огляду на наступне.

Згідно зі ст. 66 ГПК України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до ч. 2 п. 1, ч. ч. 1, 2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №16 від 26.12.2011 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Отже, найдоцільніше вирішувати питання забезпечення позову на стадії попередньої підготовки справи до розгляду (стаття 65 ГПК).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до заяви про забезпечення позову взагалі не додано жодного доказу, який би свідчив про те, що відповідачем здійснюються будь-які дії спрямовані на реалізацію майна, яке належить останньому, у зв'язку з чим такі доводи позивача є лише його припущенням, які не ґрунтуються на матеріалах справи, нормах чинного законодавства, внаслідок чого місцевий суд дійшов до правомірного та обґрунтованого висновку про те, що підстави для задоволення вищезазначеної заяви - відсутні.

Правильно, відповідно до вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України, понесені позивачем судові витрати по справі на сплату судового збору місцевим судом покладені на відповідача у повному обсязі.

При викладених обставинах колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. ст. 99, 101- 105 ГПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Миколаївської області від 10.07.2014 року у справі № 915/946/14 - залишити без змін, а апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 14.11.2014 року.

Головуючий суддя: Шевченко В.В.

Судді: Головей В.М.

Колоколов С.І.