Рішення № 41363371, 04.11.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Справа №643/7978/14-ц Головуючий 1 інст. - Оксененко В.А.

Провадження № 22ц/790/7569/14 Доповідач - Макаров Г.О.

Категорія: стягнення аліментів

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Макарова Г.О.,

суддів: Кружиліної О.А., Кіся П.В.,,

при секретарі - Рязановій С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів, -

ВСТАНОВИЛА:

02.06.2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення аліменти на утримання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 по ? частини щомісяця з усіх видів заробітку (доходу) до повноліття дитини, вказавши, що відповідач добровільно матеріальної допомоги не надає, дитина проживає з нею та знаходиться на її утриманні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов визнав частково, вказав суду, що відповідач добровільно виплачує аліменти на утримання сина по 2000 гривень щомісяця. Відповідач приватний підприємець та заробітної плати не отримує, а має мінливий дохід від заняття підприємницькою діяльністю. З урахуванням зазначеного просив визначити розмір аліментів в твердий грошовій сумі в розмірі 2000 грн.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, по ? частині з усіх видів його заробітку щомісяця, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на користь матері ОСОБА_2, починаючи з 02 червня 2014 року до досягнення дитиною повноліття. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 243,60 грн. на користь держави.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить змінити вказане рішення, яким стягнути з нього аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000 гривень, щомісяця. Вважає рішення суду необґрунтованим та таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки суд не звернув уваги на його заперечення та безпідставно стягнув аліменти у частці від доходу, а не у твердій грошовій сумі.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу України , під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно ст. 309 Цивільного процесуального кодексу України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що відповідач працює та має дохід від підприємницької діяльності, який не можна вважати мінливим, тому стягнення аліментів в ? частині від заробітку відповідача відповідає вимогам діючого законодавства.

Але з цим висновком у повному обсязі погодитись не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 11, 58, 60, 61, 179, 212, 213 Цивільного процесуального кодексу України, передбачено, що сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно розтлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України, визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, а саме: батьки зобов'язані піклуватися за виховання дитини, про її здоров'я, фізичний, духовний розвиток, готувати до самостійного життя.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Як зазначено у ст. 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.

Згідно зі ст.183 Сімейного Кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватись як аліменти на дитину, визначається судом.

Згідно з ч. 1 ст. 184 зазначеного Кодексу, якщо платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходів одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення, суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з п.1 ст.3 Конвенції «Про права дитини», схваленої резолюцією 44-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН 44/25 від 20.11.1989 р., ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 р. № 789 - ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 27 Конвенції «Про права дитини», дає кожній дитині право на рівень життя, необхідній для її фізичного, розумового, духовного, морального та соціально розвитку. Батьки або інші особи які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ч.1 ст. 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до ч.1 ст.192 Сімейного кодексу України, розмір аліментів на дитину, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника аліментів або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках передбачених законом.

У п. 23 вищезазначеної Постанови Пленуму від 15.05.2006 року роз'яснено, що відповідно до ст.192 СК України розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоров'я когось із них.

Судовим розглядом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі, який було зареєстровано 26 червня 2010 року відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Харкову Харківського районного управління юстиції Харківської області, актовий запис № 852, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1.

Від даного шлюбу сторони мають неповнолітню дитину - сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, який мешкає разом з позивачем.

З огляду на це, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітньої дитини.

Проте, суд безпідставно стягнув аліменти у частці від доходу ОСОБА_1, а не у твердій грошовій сумі.

При визначені розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, судом першої інстанції було неповно досліджено обставини, які мають значення для справи.

Матеріалами справи встановлено та не заперечується сторонами, що відповідач є фізичною особою підприємцем, даних про його дохід матеріали справи не містять, відповідач пояснив суду, що має нерегулярний мінливий дохід.

З огляду на це, суд не мав підстав для визначення розміру аліментів у частці від доходу відповідача.

При визначені розміру аліментів, судова колегія враховує, що відповідач є працездатним, інших утриманців не має, тому визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі - 2000 гривень.

За таких обставин судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині визначеного судом розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача, а апеляційна скарга задоволенню. В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми судового збору у розмірі 243 грн. 60 копійок судове рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 3 ч. 1 ст. 307, п.п.3,4 ст.309, ст.ст. 313, 314, 316, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 06 жовтня 2014 року - змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на ,утримання сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 2 000 (дві тисячі) гривень, щомісяця, починаючи з 02 червня 2014 року та до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання судового рішення в частині стягнення аліментів за один місяць у розмірі 2000 гривень.

Розмір аліментів, визначених судом у твердій грошовій сумі, підлягає індексації.

В частині стягнення з ОСОБА_1 на користь держави суми судового збору - рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді колегії: