Рішення № 41361223, 03.11.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

№ 910/21092/14 03.11.14

За позовомФізичної особи - підприємця ОСОБА_1до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОРИТЕТ-2010»простягнення 21 557,67 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1;

від відповідача: не з'явився.

Рішення прийняте 03.11.2014, у зв»язку з оголошеною в судовому засіданні перервою з 27.10.2014 по 03.11.2014.

У судовому засіданні 03.11.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОРИТЕТ-2010» про стягнення 21 557,67 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.10.2014 порушено провадження по справі № 910/21092/14, розгляд справи призначено на 27.10.2014.

У судовому засіданні 27.10.2014 оголошено перерву до 03.11.2014.

В судовому засіданні 03.11.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

Частина 1 статті 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

02.01.2014 між ФОП ОСОБА_1 (виконавець) та ТОВ «Авторитет-2010» (замовник) був укладений договір №1200 (далі - договір) у якому сторони погодили, що замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання надавати послуги в сфері інформації по абонентському обслуговуванню та супроводу системи автоматизації бухгалтерського обліку на платформі « 1С:Підприємство».

Згідно п. 4.5 Договору, виконання робіт (надання послуг) завершується підписанням актів про приймання виконаних робіт (послуг) по абонентському обслуговуванню в обсязі, передбаченому в п.4.2, які складаються останнім робочим днем поточного кварталу.

Відповідно до п. 4.9 договору, виконання додаткових робіт завершується підписанням акту про приймання робіт з кожного факту виконання таких робіт.

Пунктом 4.10 договору, сторони визначили що не пізніше 5 числа кожного місяця замовник перераховує виконавцю аванс, у розмірі 33% від вартості робіт по абонентському обслуговуванню, відповідно до рахунка-фактури, що виставляється виконавцем.

Згідно з п.4.11 договору, остаточна оплата робіт проводиться не пізніше 10 банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

Згідно з п.8.1 договору, він набирає сили з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2014 року. Протягом терміну дії договору замовник має право виконувати додатково розроблені виконавцем аналітичні звіти.

До договору сторони підписали додаток №1 - призначення відповідальних співробітників з боку Замовника.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

На виконання Договору, за дорученням відповідача позивач виконував роботи з здавання - прийомки науково - технічної продукції, на підтвердження чого позивач додав до позовної заяви наступні документи: акт №1200/1 від 31.01.2014, акт №1200/2 від 28.02.2014., акт №1200/4 від 21.12.2013, акт №1200/5 від 11.04.2014. В матеріалах справи також доданий акт №1200/3 від 28.02.2014, однак позивач за ним не заявляє вимог, згідно змісту позовної заяви.

Вищезазначені акти підписані уповноваженими представниками виконавця та замовника без будь-яких заперечень.

Господарський суд приймає до уваги, що замовником при отриманні послуг не подавалося жодних заперечень відносно виконання виконавцем прийнятих за договором зобов'язань. Зокрема, вищевказаними актами підтверджено, що сторони претензій одна до одної не мають.

Оскільки суду не надано доказів незгоди відповідача щодо належності виконання позивачем прийнятих на себе згідно договору зобов'язань, враховуючи підписання актів здачі-прийняття робіт без жодних заперечень, суд дійшов висновку, що свої зобов'язання позивач виконав у відповідності з умовами договору № 1200 від 02.01.2014р.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.

Пунктом 4.10 договору, сторони визначили що не пізніше 5 числа кожного місяця замовник перераховує виконавцю аванс, у розмірі 33% від вартості робіт по абонентському обслуговуванню, відповідно до рахунка-фактури, що виставляється виконавцем.

Згідно з п.4.11 договору, остаточна оплата робіт проводиться не пізніше 10 банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

Як зазначає позивач у позовній заяві та підтверджують матеріали справи, відповідач лише частково здійснив розрахунок за надані послуги, а саме за актом №1200/1 від 31.01.2014 на суму 5000,00 грн., було сплачено частково у розмірі 3500,00грн., борг за означеним актом залишився 1500,00 грн. Акти №1200/2 від 28.02.2014 на суму 5000,00 грн., №1200/4 від 21.12.2013 на суму 7560,00 грн., №1200/5 від 11.04.2014 на суму 5000,00 грн., залишилися не сплаченими.

Таким чином, за відповідачем виникла заборгованість у загальному розмірі 19 060,00 грн.

Враховуючи, що факт отримання послуг відповідачем підтверджується матеріалами справи, докази погашення боргу в сумі 19 060,00 грн. суду не представлені, заявлений розмір боргу не спростований відповідачем, суд дійшов висновку, що на момент прийняття рішення господарське зобов'язання належним чином перед позивачем залишилося невиконаним, в результаті чого позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 19 060,00 грн. підлягають задоволенню.

Позивач за прострочення строку оплати наданих послуг згідно договору №1200 від 02.01.2014 р., керуючись пунктом 4.13 договору, нарахував та просить стягнути з відповідача 862,88 грн. пені.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зокрема сплата неустойки.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 4.13 договору №1200 від 02.01.2014 встановлено, що за прострочення оплати замовник сплачує штрафні санкції в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми, що діяла в період прострочення. Сплата штрафних санкцій не звільняє замовника від виконання договірних зобов'язань і проведення остаточних розрахунків.

При здійсненні перерахунку пені, суд взяв до уваги положення п. 4.11 Договору, де сторони погодили, що остаточний розрахунок - не пізніше 10 банківських днів після підписання актів виконаних робіт.

Позивач, в свою чергу, при нарахуванні пені, період прострочення розраховував за календарними днями, а не за банківськими, тому суд зазначає, що актом від 31.01.2014 періодом прострочення слід вважати з 15.02.2014 по 11.03.2014 (кінцева дата періоду визначена позивачем), за актом від 28.02.2014 - з 15.03.2014 по 11.04.2014, за актом від 31.03.2014 - з 15.04.2014 по 22.04.2014, за актом від 11.04.2014 - з 26.04.2014 по 03.07.2014.

Таким чином за перерахунком суду, пеня підлягає задоволенню у розмірі 274,29 грн.

Посилаючись на несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивач просить суд також стягнути з відповідача 3% річних у сумі 145,63 грн.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 ЦК України.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, зробивши арифметичний розрахунок 3% річних в межах заявленого позивачем періоду, вважає що сума 3% річних підлягає задоволенню у розмірі 135,74 грн., враховуючи, що позивач не вірно визначив період прострочення.

Крім того позивач просив стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 1489,16 грн.

Щодо нарахованих інфляційних втрат суд дійшов наступного висновку.

Як передбачено п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Вказана правова позиція також відображена у листі Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" № 62-97р від 03.04.1997.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013).

З наведеного вбачається та враховуючи, що позивач не вірно визначив період прострочення, слід зазначити, що розмір інфляційних втрат підлягає задоволенню - 922,12 грн. Інші періоди нарахування інфляційних втрат становлять менше місяця.

Відповідно до ч.1 статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно з ч.1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ч. 5 статті 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «АВТОРИТЕТ-2010» (03039, м.Київ, просп. 40-річчя Жовтня, буд. 6, код 36884645) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (07300, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) основний борг - 19 060,00 грн. (дев'ятнадцять тисяч шістдесят гривень), пеню - 274,29 грн. (двісті сімдесят чотири гривні 29 коп.), 3 % річних - 135,74 грн. (сто тридцять п'ять гривень 74 коп.), інфляційні - 922,12 грн. (дев'ятсот двадцять дві гривні 12 коп.) та 1 728,22 грн. (одна тисяча сімсот двадцять вісім гривень 22 коп.) судового збору.

3.В іншій частині позову відмовити.

4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Дата підписання повного

тексту рішення: 10.11.2014.

Суддя М.Є. Літвінова