Ухвала суду № 41349233, 12.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Київ К/9991/61996/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р.

у справі № 2а-1670/7889/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нерудбудматеріали»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2011 року товариство з обмеженою відповідальністю «Нерудбудматеріали» (далі - позивач, ТОВ «Нерудбудматеріали») звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області (далі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ), в якому просило суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.09.2011 р. № 0008862301/2918, № 0008872301/2919, № 0000502202/2948, № 0000512202/2949 та № 0034111702.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 12.09.2011 р.: - № 0008862301/2918, яким ТОВ «Нерудбудматеріали» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств в розмірі 511 646 грн. (в тому числі за основним платежем - 412 766 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 98 880,50 грн.).; - № 0008872301/2919, в частині збільшення ТОВ «Нерудбудматеріали» грошового зобов'язання за платежем з податку на додану вартість у розмірі 338 599 грн. (в тому числі за основним платежем - 272 242 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 66 357 грн.); - № 0034111702/2997, яким ТОВ «Нерудбудматеріали» збільшено грошове зобов'язання з податку з доходів найманих працівників в розмірі 115 412,70 грн. (в тому числі за основним платежем - 98 494,65 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 16 925,05 грн.); в іншій частині позовних вимог відмовлено; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Також, відповідач подав до суду клопотання про заміну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника, - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів вважає, що воно підлягає задоволенню в порядку визначеному статтею 55 Кодексу адміністративного судочинства України.

Позивач в письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 29.07.2011 р. по 19.08.2011 р. посадовими особами Кременчуцької ОДПІ, на підставі направлень від 29.07.2011 р. № 3399/003399, № 3400/003400, № 3401/003401, № 3402/003402, № 3404/003404, від 03.08.2011 р. № 3452/003452, від 16.08.2011 р. № 3762/003762, згідно із підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України була проведена позапланова виїзна перевірка ТОВ «Нерудбудматеріали» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2011 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2008 р. по 30.06.2011 р., за результатами якої складено акт від 29.08.2011 р. № 6289/23-209/32450945 та зроблено висновок про порушення позивачем вимог: - підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в податковому обліку по рядку амортизаційні відрахування на загальну суму 249 890,60 грн., у зв'язку із чим занижено податок на прибуток на суму 62 472,65 грн.; - підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено суму валових витрат на загальну суму 1 402 028,26 грн., у зв'язку зі чим занижено податок на прибуток на суму 350 469,72 грн.; - підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 283 377 грн.; - підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», підпункту «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок з доходів фізичних осіб на суму 98 494,65 грн.; - статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме ненадходження валютної виручки в сумі 1 540 рос.руб. (401,59 грн.) по експортному № 10-04/09 від 10.04.2009 р. з ООО «Интер Триони» (Росія) в результаті чого нарахована пеня за 526 днів прострочення за період з 21.01.2010 р. по 30.06.2011 р.; - статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 р. № 215-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в наслідок неподання Декларацій про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами станом на 01.04.2010 р., на 01.07.2010 р., на 01.10.2010 р., на 01.01.2011 р., на 01.04.2011 р., на 01.07.2011 р. із задекларованою сумою простроченої дебіторської заборгованості 1 540 рос.руб. по експортному контракту № 10-04/09 від 10.04.2009 р. з ООО «Интер Триони» (Росія).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 12.09.2011 р. були винесені податкові повідомлення-рішення: № 0008862301/2918, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 511 646,50 грн., в тому числі 412 766 грн. - за основним платежем та 98 880,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0008872301/2919, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 340 433 грн., в тому числі 274 075 грн. - за основним платежем та 66 358 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0034111702/2897 яким позивачу збільшено грошове зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в загальному розмірі 115 412,70 грн., в тому числі 98 494,65 грн. - за основним платежем та 16 925,05 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000502202/2948, яким позивачу визначена пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 415,18 грн.; № 0000512202/2949, яким позивачу визначена пеня за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД, невиконання зобов'язань та штрафні санкції за порушення вимог валютного законодавства в розмірі 1 020 грн.

Суди першої та апеляційної інстанцій вирішуючи спір по суті та частково задовольняючи позовні вимоги, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступного.

Як слідує з акту податкової перевірки, підставою для висновку про завищення валових витрат на загальну суму 1 402 028,26 грн. стало дослідження відповідачем у перевіряємому періоді господарських відносин позивача з ПП «Андора», ТОВ «Будінвестсервіс», ПП «Анта», ТОВ «Бест оіл», ПП «Поліцентрсервіс».

Так, відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат, згідно підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», включаються суми будь-яких витрат, сплачених протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг) і охороною праці, з урахуванням обмежень, встановлених пунктами 5.3 -5.8 цієї статті.

Згідно підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно із підпунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9. пункту 139.1. статті 139 Податкового кодексу України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинний документ, як визначено в статті 1 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні», це - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів зі своїми контрагентам - ПП «Андора», ТОВ «Будінвестсервіс», ПП «Анта», ТОВ «Бест оіл», ПП «Поліцентрсервіс».

В матеріалах справи наявні в повному об'ємі первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами, і як вірно встановлено судами попередніх інстанцій, зазначені документи складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що посилання відповідача в акті перевірки на нікчемність договорів між позивачем та вказаними контрагентами ґрунтуються на припущеннях, а факт наявності у сторін по правочину протиправного умислу при його укладанні з матеріалів справи не вбачається, що у свою чергу свідчить про правомірність включення позивачем до складу валових витрат вартість придбаних товарів (послуг), від ПП «Андора», ТОВ «Будінвестсервіс», ПП «Анта», ТОВ «Бест оіл», ПП «Поліцентрсервіс» в розмірі 1 402 028,26 грн.

Також, як слідує із висновків акту перевірки відповідачем встановлено завищення амортизаційних відрахувань на загальну суму 249 890,60 грн., що зумовило визначення позивачу податкового зобов'язання в розмірі 62 472,65 грн.

Так, підчас перевірки перевіряючими було встановлено, що за перевіряємий період ТОВ «Нерудбудматеріали» врахувало амортизацію по навантажувачу Hundai HL 770-7, який був проданий ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», (податкова накладна від 21.04.2009 р. № 41079). Загальна вартість продажу навантажувача становить 768 045,24 грн. в тому числі 128 007,54 грн. - розмір податку на додану вартість. Згідно акта прийому-передачі б/н від 29.03.2009 р. право власності на навантажувач перейшло до ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль». ТОВ «Нерудбудматеріали» помилково не вивело із основних засобів 2 групи навантажувач Hundai HL 770-7, станом на 21.04.2009 р. (момент передачі ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», згідно акту прийому-передачі). Балансова вартість навантажувача станом на 01.04.2009 р. становить 640 037,70 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2007 р. між ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» (лізингодавець) та ТОВ «Нерудбудматеріали» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № L 1200-10/07, у відповідності, до специфікації якого передається навантажувач за ціною 872 100 грн. та податок на додану вартість 174 420 грн. (всього 1 046 520 грн.).

Згідно із актом прийому-передачі від 16.10.2007 р. лізингоодержувач прийняв у користування за Договором фінансового лізингу від 10.10.2007 р. № L 1200-1007 предмет лізингу навантажувач Hundai HL 770-7.

Згідно із частиною другою статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 14 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що лізингоодержувач протягом усього часу перебування предмета лізингу в його користуванні повинен підтримувати його у справному стані. Лізингоодержувач протягом строку лізингу несе витрати на утримання предмета лізингу, пов'язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що амортизаційні відрахування на предмет лізингу обчислюються відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під лізинговою (орендною) операцією розуміють господарську операцію (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.

Лізингові (орендні) операції здійснюються у вигляді оперативного лізингу (оренди), фінансового лізингу (оренди), зворотного лізингу (оренди), оренди землі та оренди жилих приміщень.

Так, підпунктом 1.18.2 пункту 1.18 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) не передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Згідно з підпунктом 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під терміном амортизація основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Підпунктом 8.5.2 пункту 8.5 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачено, що балансова вартість відповідної групи основних фондів зменшується на вартість основних фондів, які надаються платником податку у фінансовий лізинг (оренду) у порядку, передбаченому для продажу основних фондів. При цьому, лізингоотримувач (орендар) збільшує балансову вартість відповідної групи основних фондів у порядку, передбаченому для придбання основних фондів.

Відповідно до підпункту 8.6.1 пункту 8.6 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок звітного (податкового) періоду в відповідному розмірі визначеному вказаним пунктом.

Згідно із пунктами 146.1-146.2 статті 146 Податкового кодексу України облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об'єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту, поліпшення таких засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду), як окремий об'єкт амортизації.

Амортизація об'єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об'єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що навантажувач Hundai HL 770-7 ТОВ «Нерудбудматеріали» віднесло до основних засобів 2 групи та здійснювало амортизаційні нарахування у перевіряємий період, а саме: в ІІ-IV квартал 2009 року в розмірі 108 432,63 грн., І-IV квартал 2010 року в розмірі 116 554,96 грн. та І квартал 2011 року в розмірі 24 903,11 грн., всього в розмірі 249 890,60 грн.

При цьому, право нарахування амортизаційних відрахувань та їх правильність на вказаний навантажувач відповідач в акті перевірки під сумнів не ставив та не спростовував.

Разом з тим, перевіряючі дійшли висновку, про помилкове нарахування амортизації на навантажувач, оскільки позивач продав його ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», та згідно акту прийому-передачі від 29.03.2009 р. право власності на навантажувач перейшло до останнього, тобто не вивело його із складу основних засобів.

Втім із вище встановлених обставин, слідує що відносини між ТОВ «Нерудбудматеріали» та ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль», випливають із договору фінансового лізингу.

Згідно із загальними умовами фінансового лізингу (додаток № 4 до договору фінансового лізингу від 10.10.2007 № L 1200-10/07), лізингоодержувач має право по закінченню строку лізингу та за умови належного виконання своїх зобов'язань за Договором викупити Предмет лізингу на умовах Договору купівлі-продажу (пункт 8.2.3 та 9.1.).

При цьому у відповідності до листа ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» від 27.05.2010 р. за № 1179-05/10, копія якого наявна в матеріалах справи, станом на 27.05.2009 р. сума загальної заборгованості за договором від 10.10.2007 р. № L 1200-10/07 склала 0,00 грн., лізингоодержувачем сплачено 1 521 176,16 грн., з них: разова адміністративна комісія - 20 930,40 грн., погашення вартості предмету лізингу -1 268 150,28 грн., комісія - 232 095,48 грн. У зв'язку зі цим, з 27.05.2010 р. навантажувач Hundai HL 770-7 є власністю ТОВ «Нерудбудматеріали», а договір фінансового лізингу № L 1200-10/07 від 10.10.2007 р. припинений внаслідок його належного виконання сторонами.

Крім того, як слідує із акту контрольної перевірки інвентаризації цінностей від 31.03.2011 р., що знаходяться на відповідальному зберіганні на складі Ярмаркова,15, проведеної згідно наказу № 18 від 28.03.2011 р. директора ТОВ «Нерудбудматеріали», контрольною перевіркою встановлено наявність навантажувача колісного Hundai HL 770-7 інвентаризаційний номер 280, також в матеріалах справи наявні первинні документи (накладні на внутрішнє переміщення, подорожні листи вантажного автомобіля) згідно із якими позивач в господарській діяльності використовується навантажувач Hundai HL 770-7.

За таких умов, факти вказані в акті перевірки про порушення ТОВ «Нерудбудматеріали» підпункту 8.4.4 пункту 8.4 статті 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в податковому обліку по рядку амортизаційні відрахування на загальну суму 249 890,60 грн. у зв'язку із чим занижено податок на прибуток на суму 62 472,65 грн. та підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого завищено суму валових витрат на загальну суму 1 402 028,26 грн. у зв'язку зі чим занижено податок на прибуток на суму 350 469,72 грн., є недоведеними.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, про необґрунтованість прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 12.09.2011 р. № 0008862301/2918, яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в загальному розмірі 511 646,50 грн.

Також, за висновками акту перевірки позивачем при нарахуванні податку на додану вартість, допущене порушення вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.1, пункту 7.4 статгі 7 Закону України «Про податок на додану вартість» у зв'язку із чим завищено податковий кредит, зокрема, на суму 280 405,69 грн., яке обґрунтовується відповідачем аналогічно з обґрунтуванням, щодо податку на прибуток та даними бухгалтерського обліку, за тими ж самими операціями із придбання товарів (послуг) у: ПП «Андора» (податковий кредит на суму 85 628,53 грн.), ТОВ «Будінвестсервіс» (податковий кредит на суму 84 298,48 грн.), ПП «Анта» (податковий кредит на суму 9 250 грн.), ТОВ «Бест оіл» (податковий кредит на суму 75 828,68 грн.), ПП «Поліцентрсервіс» (податковий кредит на суму 25 400 грн.).

Виходячи зі встановлених вище обставин (реальності господарських операцій із придбання товарів/послуг у зазначених контрагентів) суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання відповідача є такими, що не узгоджуються з вимогами Закону України «Про податок на додану вартість» та Податкового кодексу України, які регулювали спірні правовідносини у відповідні звітні періоди.

Так, згідно з підпунктами 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачем до складу податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість, віднесено суми податку на підставі виписаних ПП «Андора», ТОВ «Будінвестсервіс», ПП «Анта», ТОВ «Бест оіл», ПП «Поліцентрсервіс», податкових накладних, що й підтверджується актом перевірки та не заперечується сторонами.

Обставини сплати контрагентами позивача податку на додану вартість до бюджету та обставини формування ними податкового кредиту не є, відповідно до вимог законодавства, підставою для зменшення сум податкового кредиту з податку на додану вартість сумлінному платнику податків, а можуть зволікати негативні наслідки виключно для таких осіб - постачальників.

Таким чином, висновок відповідача про неправомірне віднесення позивачем суми податку на додану вартість до податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість в розмірі 280 405,69 грн. є помилковим та спростовується матеріалами справи.

Крім того, при дослідженні правильності формування податкового кредиту перевіркою встановлено, що ТОВ «Нерудбудматеріали» мало взаємовідносини з ПП «Славутич-Сігма Н», при цьому в ході перевірки виявлені розбіжності в червні 2009 року між задекларованим податковим кредитом ТОВ «Нерудбудматеріали» та податковими зобов'язаннями ПП «Славутич-Сігма Н» на суму 1 140 грн., оскільки останнім зобов'язання задекларовано не було.

Однак, як зазначалося раніше, сама по собі несплата податку продавцем в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем.

З матеріалів справи слідує, що передумовою для віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в червні 2009 року в розмірі 1 140 грн., слугувала господарська операція позивача із ТОВ «Славутич-Сігма Н» за договором підряду № 5261 від 26.05.2009 р. по ремонту металевого детектора «Барьер-303» всього на суму 5 700 грн. в тому числі 1 140 грн. розмір податку на додану вартість.

Включення до складу податкового кредиту декларації з податку на додану вартість за червень 2009 року суми податку на додану вартість здійснено позивачем на підставі виписаної податкової накладної № 6021 від 02.06.2009 р., будь-яких порушень щодо оформлення якої не встановлено.

Згідно наявної в матеріалах справи довідки із Єдиного державного реєстру серії АЄ № 931504, ТОВ «Славутич-Сігма Н» на момент виконання господарських зобов'язань з позивачем мало статус юридичної особи, а державна реєстрація припинення юридичної особи проведена 19.03.2010 р.

Отже, ТОВ «Славутич-Сігма Н» на час здійснення господарських операцій із позивачем було платником податку на додану вартість, що відповідачем не спростовувалося.

Вимога пункту 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» щодо надмірної сплати податку на додану вартість як необхідної умови повернення з бюджету сум цього податку його платникові стосується саме цього платника і сплати саме ним податку у ціні придбання товарів (послуг) їх постачальникам, оскільки податкове зобов'язання (обов'язок сплати до бюджету) виникає саме у продавця товарів (послуг) з одночасним виникненням права на податковий кредит у покупця товарів (послуг) з можливістю подальшого відшкодування із бюджету.

Позивач несе відповідальність лише за правильність ведення обліку на власному підприємстві і не має жодного відношення до контролю над іншими платниками податків, оскільки у останнього відсутні на це передбачені діючим законодавством повноваження.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податковим органом неправомірно зменшено позивачу податковий кредит у загальному розмірі 1 140 грн., оскільки позивач свій обов'язок сплатити податку на додану вартість у складі вартості придбаного товару виконав у повному обсязі.

Крім того, як слідує із висновків акту перевірки у перевєріяємий період ТОВ «Нерудбудматеріали» донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 1 833,34 грн.

Так, перевіркою встановлено, що в березні 2011 року ТОВ «Нерудбудматеріали» мало взаємовідносини із ТОВ «Алюр-2010». Згідно реєстру отриманих та виданих податкових накладних встановлено, що позивачем отримано від вказаного контрагента податкові накладні: № 2 від 30.03.2011 р. на суму 499,31 грн. в тому числі податок на додану вартість - 83,22 грн., № 3 від 30.03.2011 р. на суму 10 500,69 грн. в тому числі податок на додану вартість - 1 750,11 грн., № 8 від 30.03.2011 р. на суму 499,31 грн. в тому числі податок на додану вартість - 83,22 грн. та № 9 від 30.03.2011 р. на суму 10 500,69 грн. в тому числі податок на додану вартість - 1 750,11 грн.

До податкового кредиту декларації із податку на додану вартість включено суми податку на додану вартість в розмірі 36 66,66 грн. Втім, виникла розбіжність між податковим зобов'язанням ТОВ «Алюр-2010» та податковим кредитом ТОВ «Нерудбудматеріали» в результаті того, що ТОВ «Нерудбудматеріали» задекларувало суму податкового кредиту в розмірі 1 833,34 грн. двічі.

Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи копією реєстру отриманих та виданих податкових накладних ТОВ «Нерудбудматеріали» за березень 2011 року, податковими накладними та декларацією з податку на додану вартість за березень 2011 року додатком № 5.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що податкове повідомлення-рішення № 008872301/2919 від 12.09.2011 р. в частині нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем 1 833,34 грн. та штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 1 грн., застосованих згідно із частиною 7 підрозділу 10 Прикінцевих положень Податкового кодексу України, є правомірним.

В іншій частині податкове повідомлення-рішення № 008872301/2919 від 12.09.2011 р. є необґрунтованим, а тому підлягає скасуванню.

Щодо донарахування позивачу податкового зобов'язання по податку з доходів найманих працівників в розмірі на загальну суму 115 412,70 грн., судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Так, податковою перевіркою повноти обчислення та своєчасності внесення до бюджету сум податку з доходів фізичних осіб ТОВ «Нерудбудматеріали» за період з 01.10.2008 р. по 31.07.2011 р. було встановлено: - в IV кварталі 2008 року ТОВ «Нерудбудматеріали» використовувало працю 122 найманих працівників, які працювали повний робочий день, при цьому валовий дохід підприємства за цей період склав 2310,525 тис. грн. Середньомісячна заробітна плата на одного найманого працівника складала 680,00 грн.; - в 2009 році підприємство використовувало працю 96 найманих працівників, які працювали повний робочий день. Валовий дохід за 2010 рік склав 9417,070 тис. грн. Середньомісячна заробітна плата на одного найманого працівника склала 880,00 грн.; - в 2010 році підприємство використовувало працю 52 найманих працівників, які згідно виданих наказів № 73 від 30.11.2009 р., № 7 від 01.02.2010 р., № 10/1 від 01.05.2010 р., № 12/1 від 12.07.2010 р., № 16/6 від 20.08.2010 р., № 26 від 22.11.2010 р. на скорочення робочого часу у зв'язку з виробничою необхідністю. Валовий дохід за 2010 рік склав 5069,839 тис. грн. Середньомісячна заробітна плата на одного найманого працівника склала 230,00 грн.; - в період з 01.01.2011 р. по 31.07.2011 р. підприємство використовувало працю 41 найманого працівника, які працювали неповний робочий день згідно наказу № 26 від 22.11.2010 р. на скорочення робочого часу у зв'язку з виробничою необхідністю. Валовий дохід за період з 01.01.2011 р. по 30.06.2011 р. склав 4186,6 тис. грн. при цьому середньомісячна заробітна плата на одного найманого працівника склала 100 грн.

У вказаному податковий орган вбачає порушення підпункту «а» пункту 19.2 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» та пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України, оскільки на протязі всього перевіряємого періоду ТОВ «Нерудбудматеріали» здійснювало видобуток каміння, з незначними змінами показників видобутку, тому виходячи з аналізу доходів підприємства по рокам та кількості найманих працівників у порівнянні 2008 та 2009 років з 2010 та 2011 роками очевидно, що підприємство працювало зі значними показниками чого можна досягти тільки використовуючи працю найманих працівників в повній мірі. Отже в 2010 році на підприємстві працювало 52 найманих працівника які працювали повний робочий день та отримували заробітну плату не 230 грн. на місяць, а не менше мінімальної. В період з 01.01.2011 р. по 31.07.2011 р. працював 41 найманий працівник та отримував заробітну плату не 100 грн. на місяць, а не нижчу за мінімальну.

Відповідно до пункту 1.15 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» податковий агент - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ) або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону. Податковим агентом, зокрема, є фізична особа, що є суб'єктом підприємницької діяльності чи здійснює незалежну професійну діяльність, яка використовує найману працю інших фізичних осіб, щодо виплати заробітної плати (інших виплат та винагород) таким іншим фізичним особам.

Згідно із положеннями статті 168 Податкового кодексу України, оподаткування доходів, нарахованих (виплачених, наданих) платнику податку податковим агентом. Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», об'єктом оподаткування резидента, зокрема, є загальний місячний оподатковуваний дохід.

У відповідності до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.

Пунктом 164.1 статті 16 Податкового кодексу України встановлено, що базою оподаткування є загальний оподатковуваний дохід, з урахуванням особливостей, визначених цим розділом. Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

З наявних в матеріалах справи копій табелів обліку робочого часу, наказів, штатних розкладів, розрахункових відомостей за 2010-2011, слідує, що оплата праці найманим працівникам, які працювали у ТОВ «Нерудбудматеріали» розрахована за кількість відпрацьованих годин від встановленої мінімальної заробітної плати.

Зі змісту податкових розрахунків сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, поданих позивачем до Кременчуцької ОДПІ вбачається, що ТОВ «Нерудбудматеріали» вираховувало податок з доходів фізичних осіб із фактично нарахованої та виплаченої заробітної плати найманим працівникам відповідно до погодинної оплати праці.

При цьому, перевіркою невідповідності даних вказаних документів і нарахованих сум по податку з доходів найманих працівників не встановлено.

З огляду на вищевикладене, вірним є висновки судів попередніх інстанцій про те, що податковий орган безпідставно визначив податкові зобов'язання позивачу, як податковому агенту. Безпідставність визначення податку обумовлює безпідставність застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Щодо спору в частині оскарження податкових повідомлень-рішень від 12.09.2011 р. № 0000512202/2948 та № 0000502202/2949, то судами попередніх інстанцій, виходячи з матеріалів справи, вірно підтверджено обґрунтованість висновків податкового органу щодо порушення позивачем вимоги статті 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» в частині порушення термінів розрахунків в іноземній валюті по договору від 20.04.2009 р. № 10-04/09 та статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» в частині недекларування майна/валютної виручки, яке перебуває за межами України, що свідчить про правомірність застосовання до ТОВ «Нерудбудматеріали» штрафних санкцій та пеню за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД .

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 55, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Здійснити заміну Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Полтавської області Державної податкової служби на її правонаступника, - Кременчуцьку об'єднану державну податкову інспекцію Головного управління Міндоходів у Полтавській області.

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 18.11.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2012 р. у справі № 2а-1670/7889/11 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко