Ухвала суду № 41348996, 04.11.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 листопада 2014 року м. Київ К/800/27492/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя судді Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову та ухвалуЛьвівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 рокуу справі№ 813/6217/13-а (876/14016/13)за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фабрика меблів «ВЕЕМ»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській областіпроскасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року у справі № 813/6217/13-а (876/14016/13), залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області від 08.07.2013 року № 0000052210/82.

Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в позові. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судом норм матеріального права, зокрема, п. 44.1 ст. 44, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, ст. ст. 1, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що результатами проведеної відповідачем позапланової виїзної перевірки ТОВ «Фабрика меблів «ВЕЕМ» з питань взаєморозрахунків з ТОВ «АРС Трейд» за квітень 2011 року, з ТОВ «Будівельна компанія «АРС» за липень, серпень 2011 року, з ТОВ «Ейс констракшн менеджмент» за серпень 2011 року, ПП «Біко агротрейд» за грудень 2011 року складено акт № 41/126/22-10/25223994 від 05.07.2013 року, яким зафіксовано порушення: пп. 14.1.36, п. 14.1, ст. 14, п. п. 44.1, 44.3 ст. 44, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на прибуток на загальну суму 260 336,00 грн.; пп.14.1.36, 14.1.56, пп.14.1.191, 14.1.231 ст. 14, п. 44.6 ст. 44, п. п. 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 883 371,00грн.

На підставі зазначеного акта відповідачем 08.07.2013 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000042210/83, яким збільшено суму грошового зобов'язання ТОВ «Фабрика меблів «ВЕЕМ» по податку на прибуток на загальну суму 325 460,00 грн., в т.ч. 260 336,00 грн. - за основним платежем, 65 124,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000052210/82, яким збільшено суму грошового зобов'язання платника за платежем податок на додану вартість на загальну суму 1 320 057,00 грн., в т.ч. 883 371,00 грн. - за основним платежем, 441 686,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що доводи акта перевірки, які стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, спростовуються матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів, враховуючи наступне.

Згідно із п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності.

В підпункті 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України зазначено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п. 138.2. ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (п. 139.9 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України).

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі, при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України).

Згідно із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого), у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами, згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, згідно із п. 201.6 ст. 206 Податкового кодексу України, є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність господарських операцій по виконанню договорів, укладених між ТОВ «Фабрика меблів «ВЕЕМ» та ТОВ «АРС Трейд», ТОВ «Будівельна компанія «АРС», ТОВ «Ейс контракшен менеджмент» та ПП «Біко агротрейд», підтверджується первинними документами, зокрема, актами виконаних робіт, видатковими та податковими накладними.

Реалізація готової продукції (меблів) своїм покупцям та використання придбаних матеріалів у виробництві також підтверджується наявними у справі первинними документами.

Посилання відповідача на висновки актів перевірки контрагента позивача, підлягають відхиленню, оскільки вони не є безумовною підставою для висновків про нездійснення господарської операції за умови наявності документів на підтвердження реальності постачання товарів чи надання послуг.

В разі якщо контрагентом платника податковий облік ведеться із порушенням вимог чинного законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а несплата податку продавцем та його контрагентами по ланцюгу (в томі числі в разі ухилення від сплати), в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту та валових витрат покупцем.

Також підлягають відхиленню посилання податкового органу на матеріали досудового слідства, оскільки вони не є допустимим доказом в силу положень ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.

Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновків акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи касаційної скарги щодо безпідставності формування податкового кредиту та валових витрат позивачем через відсутність фактичного виконання договорів із спірними контрагентами викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області відхилити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 04.11.2013 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 28.04.2014 року у справі № 813/6217/13-а (876/14016/13) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О. В. Муравйов

Судді О. В. Вербицька

Н. Є. Маринчак