Рішення № 41343885, 31.07.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/1137/2014(м)

264/14925/13-ц

Головуючий у 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Категорія 53 Доповідач Ігнатоля Т.Г.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області у складі:

головуючого Ігнатоля Т.Г.,

суддів Кочегарової Л.М., Баркова В.М.,

при секретарі Брежнєві Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (далі ПАТ «ММК імені Ілліча») про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати, компенсації у зв»язку з порушенням строків її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди

за апеляційною скаргою ПАТ «ММК імені Ілліча» на рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2014 року,-

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року позивач звернувся до ПАТ «ММК ім. Ілліча» з позовом про стягнення заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації у зв»язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2003 року по 1 липня 2010 року. Посилався на те, що з 1999 року по 18 вересня 2013 року перебував у трудових відносинах з відповідачем. За час його роботи при виплаті заробітної плати відповідачем не проводилася індексація, передбачена діючим законодавством, внаслідок чого порушені його права на оплату праці, які мають бути відновлені шляхом зобов'язання підприємства провести нарахування та виплату належних йому сум. Крім того, просив стягнути з відповідача середній заробіток за затримку виплати належних сум при звільненні з 19 вересня 2013 року по 23 лютого 2014 року в розмірі 18 610,66 грв. Також вважає, що діями відповідача йому спричинена моральна шкода, яку він оцінив у 1000 грн. та просив стягнути з відповідача на його користь.

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2014 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ПАТ «ММК імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 заборгованість з індексації заробітної плати, компенсації у зв»язку з порушенням строків її виплати за період з березня 2003 року по липень 2006 рік в сумі 1043,66 грн., середній заробіток за час затримки виплати індексації заробітної плати з компенсацією в розмірі 5000 грн., з утриманням ПАТ "ММК ім. Ілліча" з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті. Стягнуто з ПАТ «ММК імені Ілліча» в дохід держави судовий збір в сумі 487 грв. 20 коп.

В апеляційній скарзі ПАТ «ММК імені Ілліча» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволені позову, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не дав належну правову оцінку доводам відповідача про відсутність порушення трудових прав позивачки, з огляду на те, що заробітна плата у 2003-2006 роках не підлягала обов'язковій індексації у зв'язку з підвищенням індексу споживчих цін, оскільки розмір заробітної плати позивача регулярно переглядався у бік збільшення; оскільки у відповідача відсутня заборгованість перед позивачем щодо виплати індексації заробітної плати, тому, немає заборгованості і з виплати компенсації у зв»язку з порушенням строків її виплати та підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і відшкодування моральної шкоди. Крім того, зазначає, що судом при обчисленні суми середнього заробітку було проігноровано приписи ст. 117 КЗпП України та практику Верховного Суду України щодо застосування принципу співмірності заявленої позивачем суми середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільнені сум порівняно з сумою основної вимоги. Неправомірно суд стягнув на користь позивача моральну шкоду, оскільки відповідачем не було порушено його трудових прав, а також позивачем не наведено, які шкідливі наслідки настали для нього у зв'язку із затримкою виплат цих сум.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача ПАТ «ММК ім. Ілліча» - Новгородської В.В., яка підтримала доводи скарги та просила її задовольнити, заперечення проти скарги ОСОБА_2, який просив скаргу відхилити, а рішення суду залишити без зміни, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач з 1999 року по 18 вересня 2013 року перебував у трудових відносинах з ПАТ "ММК ім. Ілліча", що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.6). За цей період йому нараховувалась і виплачувалась заробітна плата.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_2 про стягнення суми індексації заробітної плати та компенсації у зв»язку з несвоєчасною її виплатою, суд виходив з наявності факту порушення відповідачем трудового законодавства, оскільки під час роботи позивача на підприємстві з березня 2003 року по липень 2006 року при перевищенні порогу інфляції, який встановлюється в розмірі 101 відсоток, заробітна плата останнього не індексувалася. За вказаний період сума індексації заробітної плати та компенсації у зв'язку з затримкою її виплати складає 1043,66 грв., що підтверджується довідкою підприємства. Вказаний розрахунок позивач не оскаржував, тому, саме така сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача. Також суд дійшов до висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачеві сум належить утримати з них передбачені законом податки та обов'язкові платежі. Оскільки відбулося порушення трудових прав ОСОБА_2 щодо отримання додаткових виплат у вигляді індексації та компенсації заробітної плати, частково підлягають задоволенню його вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Колегія не може не погодитися з такими висновками суду виходячи з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.95 КЗпП України заробітна плата підлягає індексації в установленому законодавством порядку.

Згідно ст. 33 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 108/95- ВР) в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації, згідно з чинним законодавством.

Згідно ст. 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів громадян», індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексація заробітної плати здійснюється на підставі Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживачів товарів та послуг. Об'єктом індексації грошових доходів населення є оплата праці як грошовий дохід громадян, одержаний ними в гривнях на території України і який не має разового характеру.

Структуру заробітної плати визначено ст. 2 Закону України «Про оплату праці», якою передбачено існування основної заробітної плати, додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість та за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Суми виплат, пов'язаних з індексацією заробітної плати працівників, входять до складу фонду додаткової заробітної плати згідно з підпунктом 2.2.7 Інструкції із статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.

Згідно ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 цього Закону передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно ст. 3 Закону компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду із позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, індексація є складовою частиною заробітної плати і у разі порушення законодавства про її виплату, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому індексації заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

В судовому засіданні представник відповідача пояснила, що позивачеві з 2003 року по вересень 2006 року сума індексації заробітної плати не сплачувалась. Дані обставини підтверджуються також письмовими доказами, а саме, розрахунком невиплаченої суми індексації та компенсації, відповідно до якого за період з березня 2003 року по липень 2006 року сума індексації становить 516,21грв., сума компенсації за несвоєчасну виплату індексації - 527,45 грв., а всього 1043,66 грв. ( а.с. 29).

Отже, індексація заробітної плати з компенсацією втрати частини доходів у зв»язку з несвоєчасною її виплатою в розмірі 1043,66 грв., яка визначена підприємством за період з березня 2003 року по липень 2006 року, є заборгованістю підприємства перед ОСОБА_2, яка підлягає стягненню на його користь.

Розрахунок індексації та компенсації заробітної плати на суму 4 180,31 грв., наведений позивачем, обґрунтовано не взятий судом до уваги, оскільки не підтверджений належними та допустимими доказами.

Враховуючи, що індексація заробітної плати входить до структури заробітної плати, з якої проводяться відрахування податків та обов'язкових платежів, а в наданому відповідачем розрахунку індексації, що підлягає виплаті позивачці, не зазначені суми відповідних відрахувань податків і обов'язкових платежів, суд дійшов обґрунтованого висновку, що при виплаті відповідачем присуджених позивачці сум належить утримати з них передбачені законом податки і обов'язкові платежі.

Доводи апеляційної скарги про те, що заробітна плата позивача у 2003 - 2006 роках не підлягала обов'язковій індексації, оскільки розмір заробітної плати позивача регулярно переглядався відповідачем у бік збільшення, є не доведеними належними і допустимими доказами, як суду першої інстанції, так і апеляційному суду.

Не погоджується колегія суддів і з доводами апеляційної скарги щодо відсутності заборгованості з індексації заробітної плати та компенсації у зв'язку з порушенням строків її виплати, з посиланням на те, що діяв механізм проведення індексації заробітної плати, який дозволяв підвищення грошових доходів населення з застосуванням випереджаючого методу розрахунку сум індексації (з урахуванням прогнозного рівня інфляції), оскільки доповнення до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (Порядок), якими передбачено застосування випереджаючого методу розрахунку сум індексації, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 17 травня 2006 року № 690 (Постанова), яка набрала чинності з 25 травня 2006 року, тому, на правовідносини, які виникли до набрання чинності цієї постанови, цей Порядок не поширюється.

Що стосується рішення суду про відшкодування моральної шкоди, то в зазначеній частині колегія суддів не знаходить підстав зміни його або скасування.

Відповідно до ст.237-1 КЗ п П України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв»язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням обставин справи та наведених ОСОБА_2 обґрунтувань моральної шкоди, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про наявність підстав для часткового відшкодування моральної шкоди в розмірі 150 грв, оскільки факт порушення трудових прав позивача судом встановлений і підстав для відмови у позові або зменшення розміру відшкодування моральної шкоди, колегія суддів не вбачає. Тому, рішення суду в частині відшкодування моральної шкоди підлягає залишенню без зміни.

Таким чином, колегія суддів вважає, що вирішуючи спір щодо стягнення суми індексації заробітної плати та компенсації у зв»язку з несвоєчасною її виплатою, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції повно, всебічно та об»єктивно перевірив доводи сторін, наданим ними доказам дав належну оцінку і дійшов обгрунтованого висновку про часткове задоволення вимог ОСОБА_2 в зазначеній частині. Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи та вимогами закону і доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують. Тому, в зазначеній частині рішення суду підлягає залишенню без зміни.

Що стосується рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то суд, частково задовольняючи вимоги ОСОБА_2 в цій частині та стягуючи на його користь 5000 грв. за період з 19 вересня 2013 року по день ухвалення рішення - 5 червня 2014 року, враховував розмір спірної суми, на яку позивач мав право; частку, яку вона становила у заявлених вимогах; істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком; тривалість не звернення позивача до відповідача за отриманням вказаної суми, що фактично вплинуло на розмір середнього заробітку за час затримки.

Між тим, з висновком суду першої інстанції про розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку колегія суддів повністю погодитися не може і вважає, що рішення суду в цій частині підлягає зміні.

Відповідно до ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно зі ст.ст.47,116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник, або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 звільнений з роботи 18 вересня 2013 року.

День звільнення позивача, відповідно до положень п.2.26 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року, є останнім днем її роботи, що підтверджується відомостями обліку робочого часу за вересень 2013 року.

На час звільнення позивача повний розрахунок з ним проведено не було: залишилася невиплаченою сума індексації - 516,21грв., сума компенсації за несвоєчасну виплату індексації - 527,45 грв., а всього 1043,66 грв. До дня ухвалення рішення вказані суми ОСОБА_2 не виплачені.

Згідно зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 18610,66 грв. за період з 19 вересня 2013 року по 23 лютого 2014 року.

Суд, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, виходив з наступного дня після звільнення, тобто, з 19 вересня 2013 року по день ухвалення рішення - 5 червня 2014 року, чим вийшов з межі заявлених вимог, що є підставою для зміни рішення.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку середній заробіток за час затримки розрахунку повинен вираховуватися, з урахуванням заявлених вимог, з 19 вересня 2013 року по 23 лютого 2014 року, тобто, за 109 робочих днів.

Середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 на момент звільнення становила 170,74 грв., що не оспорюється сторонами.

У відповідності з п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24.12.1999 року, з наступними змінами, «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» (далі постанова Пленуму ВСУ №13 від 24.12.1999 року), установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв»язку з затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, наступного дня після пред»явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗ п П України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

У разі непроведення розрахунку у зв»язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право; частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення суми індексації та компенсації заробітної плати за порушення строків її виплати на суму 4180,31 грв. Ці вимоги задоволено судом частково - на суму 1043,66 грв.

З урахуванням наведених вимог закону, частка, яку становить сума індексації та компенсації заробітної плати за порушення строків її виплати, на яку позивач має право -1043,66 грв., від заявлених нею вимог - 4180,31 грв. дорівнює 0,25 (1043,66 : 4180,31)

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в зазначеній частині. Оскільки позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення суми заборгованості по заробітній платі при звільненні задоволено частково; частка яку становить сума індексації та компенсації за порушення строків її виплати, в порівнянні із середнім заробітком, є незначною; сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яка стягнута судом - 5000 грв., майже у 4,8 рази перевищує розмір невиплаченої суми -1043,66 грв., а також з урахуванням вимог розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що рішення суду про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку підлягає зміні в частині розміру середнього заробітку, а саме, стягненню на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 19 вересня 2013 року по 23 лютого 2014 року в сумі, яка дорівнює невиплаченій сумі заборгованості, тобто, - 1043,66 грв.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 307,309,313-315,316 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ПАТ «ММК імені Ілліча» задовольнити частково.

Рішення Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 05 червня 2014 року, в частині розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, змінити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 1043,66 грв.

В решті частини рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Судді