Рішення № 41343577, 28.01.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/25/2014(м)

263/6184/13-ц

Головуючий у 1-ій інстанції Помогайбо В.О.

Категорія 27 Суддя-доповідач Мироненко І.П.

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

23 січня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Песоцької Л.І.

суддів Гаврилової Г.Л., Мироненко І.П.,

при секретарі Кузнецові А.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2013 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором; зустрічним позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсними кредитного договору, -

в с т а н о в и л а:

Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ «КБ «ПриватБанк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором № MR14G212560007 від 10 серпня 2007 року, яка станом на 29 серпня 2013 складалася з: 7563,65 доларів США заборгованість за кредитом, 4986,53 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом, 928 доларів США заборгованість по комісії за користування кредитом, 7829,80 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором, а усього 21 307,98 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 170 250 гривень 76 копійок. Відшкодування судових витрат в сумі 1876 гривень 19 копійок.

Відповідачка ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору № MR14G212560007 від 10 серпня 2007 року. Разом з цим, просила змінити умови договору, визнати незаконним підвищення відсоткової ставки по кредитному договору та здійснити перерахунок заборгованості із розрахунку 12% річних.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 25 жовтня 2013 року позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № MR14G212560007 від 10 серпня 2007 року, а саме: заборгованість за кредитом в сумі 7563,65 доларів США, заборгованість по процентам за користування кредитом - 4986,53 доларів США, заборгованість по комісії за користування кредитом - 928 доларів США, а усього в розмірі 13 478,18 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 107 690 гривень 66 копійок, пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань в сумі 43 792 гривні 07 копійок та судовий збір в сумі 1514 гривень 83 копійки.

В задоволені решти позовних вимог ПАТ «КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору, відмовлено.

В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 посилається на те, що суд не надав належної оцінки доводам, наведеним в позовній заяві щодо недійсності кредитного договору, неправомірних дій відповідача і дійшов необґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для його задоволення. Просить рішення суду скасувати, позов Гасан

М.Х. задовольнити, а в задоволені позову ПАТ «КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості відмовити.

Відповідач ОСОБА_4, будучи належним чином повідомленою через свого представника ОСОБА_3 про час і місце розгляду справи за апеляційною скаргою, до суду не з'явилася, заяв про відкладення розгляду не надала. Відповідно ч.2 ст. 350 ЦПК України колегія суддів розглянула справу за відсутності особи, що не з'явилася.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3, яка підтримала доводи апеляційної скарги, заперечення представника позивача ПАТ «КБ «ПриватБанк» Шишелової Н.В., перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 10 серпня 2007 року між ПАТ «КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір № MR14G212560007, на підставі якого остання отримала кредит у сумі 8 000 доларів США строком до 09 серпня 2022 року зі сплатою 12% річних на початковий внесок за основним кредитом № MR14G112560007 від 10 серпня 2007 року для придбання жилої рухомості.

Відмовляючи в задоволені зустрічного позову ОСОБА_4 суд виходив з того, що положення кредитного договору не суперечать вимогам діючого законодавства, відповідач виконав умови договору, надав позивачу кредит в обумовленій в договорі сумі, сторони тривалий час виконували умови договору. Позивач оцінивши всі фінансові можливі ризики, прийняв запропоновані банком умови, узгодивши всі істотні умови для укладення договору такого виду.

З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися, оскільки він відповідає обставинам справи, наданим доказам і нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем і споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

Аналіз приписів ст. 203, 215 ЦК України у системному зв'язку з положеннями ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» свідчить про те, що вимоги щодо повідомлення споживачу інформації про умови кредитування не встановлюють будь-яких вимог до змісту кредитного договору, а лише передбачають надання попередньої інформації про можливість в подальшому укласти кредитний договір. Отже, цивільне законодавство не передбачає підставою для визнання кредитного договору недійсним ненадання такої інформації.

За змістом положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені між ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а договір є обов'язковим для виконання сторонами (ч.1 ст.628, ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідні для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода.

Зі справи вбачається, що 06 серпня 2007 року ОСОБА_4 заповнила анкету-заяву щодо надання їй кредиту в сумі 8 000 доларів США зі сплатою відсотків у сумі 1% + 0,2% на місяць (а.с. 63-64), в якій зазначила про те, що ознайомилася і згодна з умовами кредитування, умовами отримання та користування кредитом, тарифами банку, проінформована про переваги і недоліки запропонованих

схем кредитування. Відповідачу в письмовій формі була надана інформація про умови та сукупну вартість кредиту. Отже відповідачка отримала повну інформацію про форми кредитування з коротким описом їх відмінностей; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовану сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення кредиту; строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту та його умови, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

10 серпня 2007 року укладено оспорюваний кредитний договір з якого вбачається, що сторонами була досягнута згода з усіх істотних умов договору: мета, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі та порядок погашення, зміна відсоткової ставки, порядок плати за кредит.

Більш того, відповідачка прийняла запропоновані їй умови кредитування, тривалий час виконувала свої зобов'язання за договором, сплачувала кредитні кошти.

Тому доводи ОСОБА_4 та її представника про те, що при укладені кредитного договору не була надана необхідна інформація про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, у тому числі сукупну вартість послуг, та вона введена в оману при укладені договору, спростовуються матеріалами справи.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни.

Пунктом 2.3.1 кредитного договору встановлено, що банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом, при зміні кон'юктури ринку грошових ресурсів в Україні. При цьому, банк направляє позичальникові письмове повідомлення про зміну процентної ставки протягом 7 календарних днів з дати набрання сили зміненої процентної ставки.

Згідно листа, направленого на адресу відповідачки 28 листопада 2008 року, останню повідомлено про підвищення з 24 листопада 2008 року процентної ставки за кредитним договором, яка складає 14,04% на рік та попереджено, що у разі її незгоди з таким підвищенням, вона може погасити заборгованість у повному обсязі за старою відсотковою ставкою, а у разі згоди щодо змін умов кредитування, підвищення відсоткової ставки буде здійснено з 24 листопада 2008 року без будь-яких додаткових дій (а.с. 70).

Доводи апеляційної скарги щодо неотримання повідомлення про підвищення процентної ставки є безпідставними, оскільки направлення письмового повідомлення на адресу відповідача підтверджується відповідним реєстром поштових відправлень, що міститься в матеріалах справи (а.с. 71-72), а кредитний договір не містив обов'язкової умови направлення такого листа зі зворотним повідомленням про його вручення.

Таким чином, збільшення процентної ставки за кредитом було правомірним, оскільки було передбачено умовами кредитного договору та відбулось на підставі однієї з умов, у зв'язку із зміною облікової ставки Національним банком України. Договір укладено сторонами на власний розсуд із дотриманням вимог чинного на той час законодавства, а про зазначене підвищення позичальника повідомлено у встановленому кредитним договором порядку.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо несправедливих умов договору, якими є покладення подвійної цивільно-правової відповідальності.

Так, відповідно до п.4.1 умов договору та правил надання банківських послуг, у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту позичальник сплачує банку пеню у розмірі 0,15% від суми простроченої заборгованості по кредиту за кожен день прострочення. Також відповідно до п. 5.4 указаного кредитного договору при порушені позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених договором більше ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф у розмірі 250 грн. + 5% від суми позову.

Отже, умовами кредитного договору передбачено обов'язок позичальника сплачувати пеню й штраф за порушення кредитних зобов'язань, але за різних підстав та за різні порушення зобов'язання: за порушення строку платежів і за порушення графіку платежів.

З урахуванням положень ст.ст. 6, 27 ЦК України такі умови договору є домовленістю сторін і принципом свободи договору.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_4 про визнання недійсним кредитного договору та зобов'язання здійснити перерахунок заборгованості.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 неналежним чином виконувала свої зобов'язання перед банком, порушила умови договору та права позивача на повернення грошових коштів, переданих в кредит для задоволення потреб відповідачки, та отримання процентів за користування цими коштами, а тому заборгованість підлягає стягненню в примусовому порядку в сумі 13 478,18 доларів США та 43 792 гривні 07 копійок пені за несвоєчасне виконання зобов'язань.

Колегія суддів вважає, що висновки суду в частині невиконання ОСОБА_4 умов кредитного договору є обґрунтованими і відповідають обставинам справи, умовам договору.

Разом з тим, колегія вважає, що апеляційна скарга представника відповідачки ОСОБА_4 - ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду зміні, враховуючи наступне.

За змістом ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язані встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно ч.1 ст. 546 та ст. 549 ЦК України виконання зобов'язання забезпечується, зокрема, неустойкою, яка визначається як пеня та штраф і є грошовою сумою або іншим майном, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п.3ч.1 ст.611 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_4 припинила виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту з жовтня 2008 року, в той час як з вимогами про стягнення заборгованості за кредитом та з вимогами про дострокове повернення кредиту банк звернувся до суду в червні 2013 року, включивши до позовних вимог, як всю заборговану суму, так і майбутні платежі.

Разом з тим, з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу особа може звернутися до суду в межах строку позовної давності, який відповідно до ст. 257 ЦК України складає три роки. До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік (п.1ч.2 ст. 258 ЦК України).

За загальним правилом, передбаченим ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Як вбачається із змісту п.2.3.3 договору, банк має право вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у повному обсязі у випадку невиконання боржником своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за цим договором.

Право позикодавця вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів у разі прострочення сплати чергових платежів передбачено ст.1050 ЦК України.

Відповідно до погодженого сторонами порядку погашення кредиту повернення коштів здійснюється частинами, щомісячні платежі приймаються банком в період з «20» по «24» число кожного місяця у розмірі 112,87 доларів США, що зараховуються у рахунок погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією. Відповідальність за порушення позичальником зобов'язань за кредитом передбачено п.п.4.1, 5.4 договору.

Оскільки умовами договору встановлені самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року, яка прийнята за результатом перегляду судових рішень з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 355 ЦПК України, у справі № 6-116цс13, та в силу імперативних положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими у правозастосуванні.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції не взяв до уваги зазначених норм матеріального права і дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів, на чому наполягала сторона відповідача (а.с. 81).

З огляду на викладене, рішення суду в частині стягнення заборгованості, на підставі ч.1 ст. 309 ЦПК України, підлягає зміні. З відповідачки ОСОБА_4 підлягає стягненню заборгованість за

кредитним договором в межах строку позовної давності, а саме заборгованість за кредитом в сумі 7430,89 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 59 372 гривні 81 копійку, по процентам за користування кредитом в сумі 3015,14 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 24 090 гривень 97 копійок, по комісії за користування кредитом в сумі 4602 гривні 24 копійки.

Доводи представника відповідача щодо неправильного розрахунку пені є безпідставними, оскільки згідно п.4.1 кредитного договору порушення зобов'язань по сплаті відсотків та винагороди є підставою для нарахування пені, яка обчислюється із врахуванням складових, як тіло кредиту, поточні та прострочені проценти, комісія.

Отже, за порушення кредитних зобов'язань відповідачка ОСОБА_4 має сплатити на користь позивача пеню, обраховану в межах позовної давності за основною вимогою, в сумі 23 159 гривень 33 копійки.

У зв'язку із зміною рішення суду в частині стягнень, підлягає зміні і рішення в частині розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України з відповідачки ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в сумі 1112 гривень 25 копійок.

Керуючись ст.ст.307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 25 жовтня 2013 року в частині стягнення заборгованості за кредитним договором, судових витрат змінити.

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» за кредитним договором № МR 14G212560007 від 10 серпня 2007 року: заборгованість за кредитом в сумі 7430,89 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 59 372 гривень 81копійку; заборгованість за процентами в сумі 3015,14 доларів США, що відповідно до курсу НБУ становить 24 090 гривень 97 копійок; заборгованість по комісії за користування кредитом 4602 гривні 24 копійки, 23 159 гривень 33 копійки пені за несвоєчасне виконання зобов'язань та витрати на оплату судового збору в сумі 1112 гривні 25 копійок.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий Л.І. Песоцька

Судді: Г.Л. Гаврилова

І.П. Мироненко