Постанова № 41342235, 12.11.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа № 908/1976/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 2863 З/3-9) на рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.14 р. у справі № 908/1976/14

за позовом ТОВ "Інформтех-сервіс 1", м. Запоріжжя

до ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" , м. Запоріжжя

про стягнення 13242,55 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ "Інформтех-сервіс 1" звернувся до господарського суду Запорізької області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" 105134,93 грн., з яких: 95232,00 грн. заборгованості, 3389,22 грн. 3 % річних, 6513,71 грн. інфляційних втрат та судові витрати.

В процесі розгляду справи позивач звернувся до господарського суду Запорізької області з заявою про зменшення розміру позовних вимог, а саме просив стягнути з відповідача за період з 18.03.2013 р. по 13.08.2013 р.: 6513,71 грн. інфляційних втрат, 1142,78 грн. 3 % річних та 5586,06 грн. пені. Суд першої інстанції, розглянувши заяву про зменшення розміру позовних вимог, дійшов висновку, що вимога про стягнення пені в розмірі 5586,06 грн. не заявлена позивачем при подачі позовної заяви, а тому в частині стягнення пені не може бути прийнято судом до розгляду, оскільки суперечить вимогам ст. 22 ГПК України. В частині стягнення з відповідача 6513,71 грн. інфляційних втрат та 1142,78 грн. 3% річних, заявлена заява про зменшення позовних вимог приймається судом та розглядається з урахуванням наданих зменшень.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 03.07.2014 р. у справі № 908/1976/14 позовні вимоги задоволені частково. Стягнуто з ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна", м. Запоріжжя на користь ТОВ "Інформтех-сервіс 1", м. Запоріжжя 3 % річних в сумі 1142,78 грн. та 1827,00 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Рішення мотивоване з посиланням на те, що позивачем в розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховані вказівки листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та зазначено, що за спірний період мала місце дефляція, 3 % річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Позивач - ТОВ "Інформтех-сервіс 1" звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального і процесуального права та неповним з'ясуванням обставин справи, просить рішення в частині відмови у стягнення пені скасувати, та прийняти рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 5586,06 грн. та судовий збір, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Розпорядженням голови Вищого Господарського Суду України від 02.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ", у зв'язку з неможливістю здійснювати правосуддя Донецьким апеляційним господарським судом у районі проведення антитерористичної операції, визначено, що розгляд справ, підсудних Донецькому апеляційному господарському суду, здійснюється Харківським апеляційним господарським судом.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.

Позивач та відповідач у призначене судове засідання не з'явились..

03.11.14 р. від представника позивача надійшла телеграма про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю бути присутнім на розгляді справи.

Проте, зазначе клопотання не підлягає задоволенню, оскільки на підтвердження обставин, викладених в ньому, його заявником не надано жодного належного доказу, в тому числі стосовно наявності відповідних перешкод для участі у судовому засіданні.

Разом з тим, відповідно до статті 77 ГПК України, господарський суд відкладає справу в межах строків, встановлених статтею 69 цього кодексу, і тільки в разі якщо за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні. При цьому обставин, які б перешкоджали розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні колегія суддів не вбачає.

Враховуючи факт належного повідомлення позивача та відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника позивача та відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 11.12.2012 р. між ТОВ "Інформтех-сервіс 1" (далі - постачальник) та ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" (далі - покупець) укладений договір поставки № 11120942.

Відповідно до п. 1.2., 1.3. договору, постачальник зобов'язався передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити устаткування (далі - товар). Асортимент, ціна, кількість товару, додаткові умови поставки узгоджуються у специфікації до договору.

Відповідно до специфікації № 1 від 11.12.2012 р., постачальник зобов'язався поставити покупцеві протягом 90 календарних днів з дня письмового запиту про постачання - шестерні т. = 24, Z = 28 (кресл. М-15937) в кількості 4 шт. на суму 95232,00 грн. з урахуванням ПДВ 20 %.

На виконання умов договору позивачем здійснено поставку та відповідачем отримано товар, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000001 від 17.01.2013 р., яка підписана та скріплена печатками сторін.

Пунктом 4.1. договору передбачено, що оплата кожної партії товару здійснюється в розмірі 100 % її вартості протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару та надання оригіналу рахунку.

Позивач зазначає, що відповідач свої зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого та отриманого товару не виконав, внаслідок чого утворилася заборгованість в розмірі 95232,00 грн.

В зв'язку з порушенням відповідачем строків оплати поставленого йому товару, позивачем нараховані відповідачу до стягнення основний борг, інфляційні, 3 % річні за порушення грошового зобов'язання.

Зазначені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.

З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що позивачем в розрахунку інфляційних втрат позивачем не враховані вказівки листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» та зазначено, що за спірний період мала місце дефляція, 3 % річні підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на підставі відповідних вимог чинного законодавства України в зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання та ін.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до вимог ст. ст. 626-629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 632 ЦК України, ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк(термін).

Як було зазначено вище, в пункті 4.1. договору сторони передбачили обов'язок покупця оплатити товар в розмірі 100 % її вартості протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару та надання оригіналу рахунку.

Проте відповідач оплату поставленого товару не здійснив у встановлений строк.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначає відповідач, 17.08.2012 р. між ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" ім. А. М. Кузьміна" та ТОВ «Інформтех-сервіс 1» укладений договір № 11120708 (а. с. 27-29), відповідно до умов якого позивач зобов'язався поставити каміння (креслення М-15893а) у кількості 2 шт. загальною вартістю 283200,00 грн. з урахуванням ПДВ.

10.09.2012 р. платіжним дорученням № 18787 ПАТ «Дніпроспецсталь» перерахував передоплату у розмірі 113280,00 грн.

За умовами договору № 11120708 від 17.08.2012 р. позивач зобов'язаний поставити товар у строк до 10.12.2012 р.

Проте, позивач свої зобов'язання за договором № 11120708 від 17.08.2012 р. не виконав, товар у строк передбачений договором не поставив.

19.06.2013 р. відповідач листом № 213-1141 (а. с. 35) відмовився від договору № 11120708 від 17.08.2012 р. та вимагав повернути передоплату у розмірі 113280,00 грн.

В подальшому 13.08.2013 р. відповідач звернувся до позивача з листом № 115-282, в якому просив про залік зустрічних однорідних вимог в розмірі 95232 грн., а саме:

- заборгованості ПАТ "Електрометалургійний завод "Дніпроспецсталь" у розмірі 95232 грн. по договору № 11120942 від 11.12.2012 р. (рахунок-фактура № СФ-0000001 від 17.01.2013 р., яка є предметом даної справи;

- заборгованість ТОВ "Інформтех-сервіс 1" у розмірі 95232 грн., що є частиною передоплати по договору № від 17.08.2012 р., яку позивач зобов'язаний оплатити відповідачу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач 13.08.2013 р. повернув відповідачеві передоплату за вирахування суми заліку у розмірі 18048,00 грн. (а. с. 46) та жодних вимог щодо неправомірності такого зарахування не заявив.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України та частини 1 статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно з ч. 3 ст. 203 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

Відповідно до ч. 1 ст 601 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як свідчать матеріали справи, позивач погодився з заліком зустрічних однорідних вимог про, що свідчить його заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій відсутня вимога щодо стягнення суми основного боргу.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися відповідно до приписів Цивільного законодавства, з урахуванням відповідного Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 р. № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» та листа Верховного Суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» від 03.04.1997 р. № 62-97р.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачем в розрахунку не враховані вказівки листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р. «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ», у зв'язку з чим відмовлено у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 6513,71 грн.

Враховуючи викладене, законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 6513,71 грн. інфляційних втрат.

Перевіривши з урахуванням викладеного правильність нарахування позивачем 3 % річних за період з 19.03.2014 р. по 12.08.2014 р., судова колегія погоджується з висновком господарського суду про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1142,78 грн. 3 % річних.

Стосовно доводів апеляційної скарги в частині стягнення нарахованої пені у сумі 5586,06 грн., судова колегія зазначає:

Як вбачається з поданої до суду позовної заяви предметом даного позову є стягнення суми боргу та штрафних санкцій (інфляційних втрат та 3 % річних), нарахованих позивачем за невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань, а за результатами поданої заяви про зменшення позовних вимог та стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та 3% річних за весь час прострочення.

Згідно приписів ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог.

Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Тому, збільшення або зменшення розміру позовних вимог не може бути пов'язано з пред'явленням додаткових позовних вимог, про які не заявлялось в позовній заяві.

З викладеного вбачається, відмову у частині стягнення пені місцевий господарський суд мотивував в рішенні з посиланням на те, що заявлена вимога про стягнення пені є зміною предмету позову, що виключає можливість задоволення зазначеної заяви про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення пені.

Дані висновки місцевого господарського суду відповідають матеріалам справи, ґрунтуються на вимогах процесуального права, доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.14 р. у справі № 908/1976/14 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Запорізької області від 03.07.14 р. у справі № 908/1976/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 10.11.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.