Постанова № 41335184, 03.11.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" листопада 2014 р. Справа№ 910/10370/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Новікова М.М.

Мартюк А.І.

секретар: Фільманович М.Є.

за участю представників:

від позивача: Пшенична А.В.;

від відповідача: Ільчук О.С., Гуляєва Ж.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання

"Південно-Західна залізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.07.2014р.

у справі №910/10370/14 (суддя Нечай О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна"

до Державного територіально-галузевого об'єднання

"Південно-Західна залізниця"

про стягнення заборгованості в розмірі 405 411,95 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БТЛ-Україна" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" (далі - відповідач) заборгованості за договором поставки №ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ від 19.06.2013р. в розмірі 405 411,95 грн. (з них: 360 480,00 грн. - основний борг, 14 779,68 грн. - інфляційні втрати, 6 785,27 грн. - 3% річних, 23 367,00 грн. - пеня), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач неналежним чином виконав свої грошові зобов'язання перед позивачем, внаслідок чого виникла заборгованість.

В процесі судового розгляду позивачем було подано уточнений розрахунок 3% річних та інфляційних втрат (том справи - 1, аркуші справи - 32-33), згідно з яким він збільшив суму інфляційних втрат з 14 779,68 грн. до 42 176,16 грн., а 3% річних з 6 785,27 грн. до 8 326,03 грн. Однак вказані уточнення позовних вимог не були прийняті місцевим господарським судом до розгляду, оскільки позивач фактично збільшив розмір позовних вимог, але доказів сплати судового збору не надав.

Відповідач проти позову заперечував, наголошуючи на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначав, що строк виконання зобов'язання по оплаті за поставлений товар не настав, оскільки позивач в порушення п.5.2 договору поставки №ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ від 19.06.2013р., не виставив відповідачу рахунки на оплату. На думку відповідача, позивачем не доведено момент, з якого має обчислюватись строк оплати товару. Оскільки відповідачем не допущено прострочення виконання грошових зобов'язань перед позивачем, правові підстави для нарахування інфляційних втрат, 3% річних та пені відсутні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2014р. у справі №910/10370/14 позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 360 480,00 грн. основного боргу, 23 110,22 грн. пені, 14 779,68 грн. інфляційних втрат, 6 725,67 грн. 3% річних та 8 101,97 грн. витрат по сплаті судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014р. у справі №910/10370/14 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Загалом, доводи апеляційної скарги відповідача ідентичні тим, які наводилися ним під час розгляду справи місцевим господарським судом.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.09.2014р. апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 06.10.2014р.

25.09.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про необґрунтованість та непідтвердженість скарги, просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

02.10.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 06.10.2014р.

В судове засідання 06.10.2014р. з'явився лише представник позивача. Представник відповідача не з'явився.

Колегія суддів задовольнила клопотання відповідача.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.10.2014р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 03.11.2014р.

03.11.2014р. через Відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи, обґрунтоване тим, що поставлений позивачем товар є неналежної якості.

В судовому засіданні 03.11.2014р. представники відповідача підтримали клопотання про призначення у справі судової товарознавчої експертизи, просили суд клопотання задовольнити.

В судовому засіданні 03.11.2014р. представник позивача заперечував проти клопотання відповідача, просив суд відмовити в його задоволенні, як необґрунтованого та такого, що спрямоване на затягування судового розгляду.

Колегія суддів вирішила відмовити в задоволенні клопотання відповідача, оскільки відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Відповідачем не зазначено, в чому полягає неможливість подання (заявлення) клопотання про призначення судової експертизи під час розгляду справи місцевим господарським судом. Окрім того, відповідачем не обґрунтовано, яким чином питання щодо якості поставленого позивачем товару вплине на суть даного спору з урахуванням того, що відповідач використовував вказаний товар більш ніж рік та не пред'являв позивачу жодних претензій (зауважень) протягом цього строку, а також не скористався правом на гарантійне обслуговування, передбачене умовами укладеного між сторонами договору та чинним законодавством. Фактично відповідачем не наведено обставин, які б зумовлювали необхідність призначення судової експертизи у даній справі. Окрім того, у позивача наявні всі необхідні документи, які свідчать про якість поставленого позивачу товару (сертифікати відповідності, висновки, тощо).

В судовому засіданні 03.11.2014р. представник відповідача надав колегії суддів пояснення, в яких зазначив про те, що він підтримує апеляційну скаргу, просить суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014р. у справі №910/10370/14 і прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 03.11.2014р. представник позивача заперечував проти апеляційної скарги відповідача з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 03.11.2014р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

19.06.2013р. між відповідачем, як покупцем, та позивачем, як постачальником, було укладено договір поставки №ПЗ/МЦРЗ-131323/НЮ (далі - Договір), за умовами якого (розділ 1) постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю певну продукцію (далі - товар) відповідно до Специфікації (Додаток № 1), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного Договору. Найменування товару: гідротерапевтична ванна BTL-3000 Series System 2 Delta 20, рік випуску - 2013р. Виробник товару: BTL Industries Limited, United Kingdom, на заводі BTL Industries ISO Bulgaria. Кількість та асортимент товару визначені в Специфікації (Додаток №1), яка є невід'ємною частиною даного Договору (том справи - 1, аркуші справи - 7-11).

Ціна Договору погоджена сторонами в розділі 4, згідно з яким покупець оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у Специфікації. Ціни в накладних і в рахунках-фактурах вказуються в національній валюті України. Ціна може бути зменшена за взаємною згодою сторін. Загальна сума Договору становить 360 480,00 грн., в тому числі ПДВ 20% - 60 080,00 грн.

В п.п.5.2, 5.3 Договору передбачено, що покупець здійснює оплату поставленого товару на підставі виставлених рахунків протягом 15 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару. До рахунку додається акт прийому-передачі.

Права та обов'язки сторін зазначені в розділі 8 Договору. Так, згідно з п.п.8.1.1, 8.1.2 покупець зобов'язаний прийняти поставлений товар згідно товаросупровідних документів, зазначених у п.7.1 Договору. Своєчасно та в повному обсязі здійснювати оплату за поставлений товар.

Відповідно до п.п.8.3.1, 8.3.2 Договору постачальник зобов'язаний поставити товар у строк, встановлений цим Договором. Забезпечити поставку товару, якість якого відповідає умовам, встановленим розділом 2 цього Договору.

Згідно з п.9.2 Договору у разі порушення строків оплати покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені припиняється через шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В п.14.1 Договору передбачено, що останній набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2013р., але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 360 480,00 грн. Однак відповідач не розрахувався з позивачем в порядку та строки, обумовлені Договором, що призвело до виникнення заборгованості.

Позивач звернувся до відповідача з претензією №01/03 від 21.03.2014р. (том справи - 1, аркуші справи - 18-19), в якій вимагав здійснити оплату за поставлений товар.

Однак звернення позивача було залишено відповідачем без належного реагування.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку погасити заборгованість, окрім суми основного боргу в розмірі 360 480,00 грн., позивач просив суд стягнути з відповідача 14 779,68 грн. інфляційних втрат, 6 785,27 грн. 3% річних та 23 367,00 грн. пені.

Місцевий господарський суд позовні вимоги задовольнив, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).

В процесі судового розгляду було встановлено, що 22.08.2013р. на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 360 480,00 грн., про що сторонами було складено та підписано видаткову накладну №РН-0000163 від 22.08.2013р. і акт приймання-передачі товару від 22.08.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 13-16).

Повноваження особи, яка прийняла товар від імені відповідача, підтверджується довіреністю №299 від 22.08.2013р. (том справи - 1, аркуші справи - 14-15).

У відзиві на позов відповідач наголошував на тому, що строк виконання ним зобов'язань з оплати за поставлений товар не настав, оскільки в порушення п.5.2 Договору позивач не виставив йому до сплати рахунок.

Однак при цьому, поза увагою відповідача залишилися положення п.п.6.4, 7.1 Договору, згідно з якими уповноважений представник покупця при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність на отримання товару. Прийом товару здійснюється покупцем згідно з Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965р. №П-6 (далі - Інструкція П-6), та Інструкцією "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю", затвердженою постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966р. №П-7.

В п.12 Інструкції "Про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю" передбачено, що приймання продукції за кількістю здійснюється за транспортними і супровідними документами (рахунком-фактурою, специфікацією, описом, пакувальним ярликом та ін.) відправника (виробника). Відсутність зазначених документів або деяких з них не зупиняє приймання продукції. У цьому випадку складається акт про фактичну наявність продукції і в акті вказується, які документи відсутні.

Тобто, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, відсутність рахунку-фактури, накладних та інших документів на товар має бути відображена в акті прийому-передачі товару. Підписаний сторонами акт прийому-передачі товару від 22.08.2013р. не містить жодних посилань (відміток) на відсутність якихось товаросупровідних документів.

В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до п.5.2 Договору, на який посилається відповідач, оплата має бути здійснена протягом 15 банківських днів з дня отримання товару.

Відповідачем не надано доказів на підтвердження звернення до позивача протягом 15 днів з дати отримання товару щодо виставлення (отримання) відповідного рахунку на оплату товару. Тобто, в даному випадку початок перебігу строку на оплату товару пов'язується безпосередньо з днем його поставки.

Посилання відповідача на поставлення товару неналежної якості є безпідставним, виходячи з наступного.

В розділі 2 Договору передбачено, що підтвердженням якості з боку постачальника є копія свідоцтва про державну реєстрацію МОЗ, які направляються покупцю разом з товаром. Вхідний контроль товару проводиться кінцевим одержувачем - відокремленим підрозділом покупця згідно із вимогами ГОСТ 24297-87. Постачальник гарантує якість та надійність товару протягом 12 місяців з дати поставки або введення товару в експлуатацію, але не більше 18 місяців з дати отримання. При виявленні товару, який не відповідає технічним умовам та стандартам, а також при виявленні виробничих дефектів в гарантійний період експлуатації, виклик представника постачальника є обов'язковим.

Як уже зазначалося вище, товар був поставлений відповідачу 22.08.2013р. Згідно з поясненнями відповідача товар почали експлуатувати одразу після поставки. Жодних питань (претензій) щодо якості поставленого товару (виявлених виробничих дефектів, тощо) від відповідача до позивача протягом строку експлуатації, що становить більше року, не надходило. Відповідачем не викликався представник позивача для усунення виявлених дефектів. Окрім того, питання щодо поставки товару неналежної якості було порушено відповідачем лише на стадії перегляду судового рішення у даній справі в апеляційному порядку. На час вирішення спору місцевим господарським судом жодних посилань на неналежну якість товару відповідачем не здійснювалось.

Доказів, які б свідчили про протилежне ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.

Підсумовуючи вищевикладені обставини справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач не здійснив оплату вартості поставленого позивачем товару у встановлені в Договорі строки, що призвело до виникнення заборгованості, розмір якої на час вирішення спору місцевим господарським судом становив 360 480,00 грн.

Оскільки відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про здійснення ним повного та своєчасного розрахунку з позивачем, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 360 480,00 грн. основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В п.9.2 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати покупець виплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день оплати. Нарахування пені припиняється через шість місяців з дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних є правомірним.

За розрахунком позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 23 367,00 грн., нарахована за період з 12.09.2013р. по 12.03.2014р. Однак, як вірно зазначив у своєму рішенні місцевий господарський суд, позивачем не було враховано, що 26.08.2013р. не був банківським днем, оскільки це був святковий вихідний день (24.08.2013р. - День незалежності України, припало на суботу), тому нарахування пені має розпочинатись з 14.09.2013р. і з відповідача підлягає стягненню на користь позивача пеня в розмірі 23 110,22 грн. за період з 16.09.2013р. по 12.03.2014р.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 6 785,27 грн. та інфляційні втрати в розмірі 14 779,68 грн. Однак період для нарахування 3% річних позивачем визначений з 12.09.2013р. по 29.04.2014р., тоді як з урахуванням вищевикладеного вірним є період з 14.09.2013р. по 29.04.2014р. і за вказаний період з відповідача підлягає стягненню 6 725,67 грн. 3% річних. Розрахунок позивача щодо інфляційної складової боргу у розмірі 14 779,68 грн. за період з жовтня 2013р. по березень 2014р. є арифметично правильним і вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача 360 480,00 грн. основного боргу, 23 110,22 грн. пені, 6 725,67 грн. 3% річних та 14 779,68 грн. інфляційних втрат.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позові.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.

Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 41, 43, 49, 77, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного територіально-галузевого об'єднання "Південно-Західна залізниця" залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2014р. у справі №910/10370/14 - без змін.

2. Матеріали справи №910/10370/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді М.М. Новіков

А.І. Мартюк