Рішення № 41335143, 13.11.2014, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13.11.2014 Справа № 920/1603/14Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1603/14

за позовом - Конотопського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі позивача - Дубов'язівської селищної ради, смт. Дубов'язівка Конотопського району Сумської області,

до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ», смт. Дубов'язівка Конотопського району Сумської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Державна екологічна інспекція у Сумській області, м. Суми

про стягнення 191198,79 грн.,

за участю представників:

прокурора - не з'явився,

позивача - не з'явився,

відповідача - Барбуци Н.М. за довіреністю № 63 від 15.01.2014 року,

третьої особи - не з'явився.

В судовому засіданні, розпочатому 10.11.2014 року о 11 год. 00 хв. відповідно до приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оголошувалась перерва до 11 год. 30 хв. 13.11.2014 року.

Суть спору: прокурор у своїй позовній заяві в інтересах держави в особі позивача просить суд стягнути з відповідача завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування на користь місцевого бюджету Дубов'язівської селищної ради в сумі 191198,79 грн. для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів.

Відповідач подав суду відзив на позовну заяву № 816 від 03.10.2014 року, в якому проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог повністю та зазначає, що товариство не здійснювало самовільне використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів, і не порушувало вимог статей 44, 48, 49 Водного кодексу України та вимог статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України «Про надра», оскільки водокористування відповідач здійснює на підставі дозволу на спеціальне водокористування УКР 4018 СУМ від 11.07.2013 року, терміном дії до 03.07.2015 року.

Також, відповідач зазначає, що товариство відповідно до положень частини першої статті 23 Кодексу України «Про надра» не потребує дозволу на видобування надр, оскільки не потребує і не споживає більше ніж 300 кубічних метрів води на добу.

Третя особа подала суду письмове пояснення по справі з урахуванням відзиву відповідача б/н від 16.10.2014 року (вх. № 13394 від 17.10.2014 року), в якому зазначає, що відповідач, який здійснює видобування надр, а саме видобування та використання у виробничих потребах підземних вод, які відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення, - був зобов'язаний отримати спеціальний дозвіл на користування надрами. Також просить суд звернути увагу на те, що вимоги статті 23 Кодексу України про надра надають право землевласникам і землекористувачам видобувати підземні води без спеціальних дозволів та гірничого відводу виключно для власних господарсько-побутових потреб. Позивачем використовуються підземні води для виготовлення кінцевого продукту, що є метою та видом діяльності позивача та подальшої реалізації виготовленої продукції з метою отримання доходу (для оприскування посівів сільськогосподарських культур), не є використанням води в господарсько-побутових потребах. Відповідач має дозвіл на спеціальне водокористування УКР 4018 СУМ від 11.07.2012 року на термін до 03.07.2015 року на забезпечення господарсько-питних потреб, а не сільськогосподарських. Тому, відповідно до частини четвертої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього середовища», відповідач зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну ним внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

10.11.2014 року представник третьої особи заявив усне клопотання про зобов'язання Департаменту екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів подати суду письмові правові пояснення щодо Дозволу на спеціальне водокористування, виданого ТОВ «БІО ЛАТ» Конотопського району, зокрема, щодо того за яким призначенням має право використовувати воду ТОВ «БІО ЛАТ», згідно згаданого Дозволу, зважаючи на те, що в підпункті 5.а Дозволу зазначено про господарсько-питні потреби, а в підпункті 5.б Дозволу зазначено про діяльність об'єкта-водокористувача з оприскування сільськогосподарських земель на 9881 га.

Суд ухвалою від 20.10.2014 року у даній справі зобов'язав Департамент екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів подати суду письмові правові пояснення щодо Дозволу на спеціальне водокористування, виданого ТОВ «БІО ЛАТ» Конотопського району, УКР 4018 СУМ від 11.07.2012 року, зокрема, щодо того за яким призначенням має право використовувати воду ТОВ «БІО ЛАТ» згідно згаданого Дозволу, зважаючи на те, що в підпункті 5.а Дозволу зазначено про господарсько-питні потреби, а в підпункті 5.б Дозволу зазначено про діяльність об'єкта-водокористувача з оприскування сільськогосподарських земель на 9881 га.

На виконання вимог суду Департамент екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів подав письмові пояснення № 03-45/2401 від 06.11.2014 року, відповідно до яких останній зазначає, що Дозвіл на спеціальне водокористування, виданий ТОВ «БІО ЛАТ» УКР 4018 СУМ від 11.07.2012 року, Департаментом не видавався та відсутній у його розпорядженні, а тому Департамент екології, паливно-енергетичного комплексу та природних ресурсів не може подати суду письмові пояснення щодо зазначеного дозволу.

03.11.2014 року позивач подав лист (клопотання) № 02-14/563 від 31.10.2014 року, в якому останній зазначає, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі та просить суд розглянути справу без участі представника позивача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Прокурор в інтересах держави в особі позивача звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом про стягнення з відповідача завданої державі шкоди за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування в сумі 191198,79 грн.

Підстави звернення з даним позовом прокурор обґрунтовує положеннями статті 121 Конституції України, відповідно до якої на органи прокуратури покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно статті 16 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій.

Статтею 20 названого Закону визначено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, виконує функції, визначені законами України та покладені на нього актами Президента України.

Згідно із пунктом 3 Положення про Державну екологічну інспекцію, затверджену указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011 року, основними завданнями Державної екологічної інспекції України є здійснення нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, додержанням режиму територій та об'єктів природно-заповідного фонду, за екологічною та радіаційною безпекою (у тому числі у пунктах пропуску через державний кордон і в зоні діяльності митниць призначення та відправлення) під час імпорту, експорту та транзиту вантажів і транспортних засобів; біологічною і генетичною безпекою щодо біологічних об'єктів природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів (ГМО) у відкритій системі; поводження з відходами (крім поводження з радіоактивними відходами) і небезпечними хімічними речовинами, пестицидами та агрохімікатами.

Пунктом 6.17 Положення про державну екологічну інспекцію в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого наказом Міністерства екології та природних ресурсів України 04.11.2011 року за № 429 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.11.2011 року за № 1347/20085, Держекоінспекція для виконання покладених на неї завдань має право виступати позивачем у судах. А відповідно до пункту 7 Положення про державну екологічну інспекцію, затвердженого указом Президента України № 454/2011 від 13.04.2011 року, Держекоінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через свої територіальні органи, яким є один із позивачів.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Статтею 142 Конституції України встановлено, що природні ресурси, які перебувають у власності територіальних громад, є складовою частиною матеріальної і фінансової основи місцевого самоврядування.

Наявність права на звернення до суду з позовами про стягнення шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону довкілля, у органів місцевого самоврядування встановлена пунктом «б» частини другої статті 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Згідно з цією нормою фонди охорони навколишнього природного середовища у складі місцевого бюджету за місцем заподіяння екологічної шкоди утворюються за рахунок частини таких грошових стягнень.

Таким чином, Дубов'язівська селищна рада є уповноваженим державою органом на здійснення відповідних функцій у спірних відносинах.

Стаття 66 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Згідно статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Пунктом 7 частини третьої статті 29 та пунктом 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України передбачається, що джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України у частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності; джерелами формування спеціального фонду місцевих бюджетів є 70 відсотків плати за забруднення навколишнього природного середовища у в частині, що зараховується до відповідного бюджету.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в період з 20.05.2014 року по 04.06.2014 року Державною екологічною інспекцією у Сумській області в присутності посадової особи відповідача здійснено перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства в діяльності відповідача, за результатами якої встановлено, що останній для виробничих потреб використовує воду із власного водозабору, до складу якого входить вісім артезіанських свердловин. В періоди з 01.04.2013 року по 31.10.2013 року, з 01.04.2014 року по 31.05.2014 року відповідачем, в порушення норм статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра, використано відповідно: 2,9337 тис. м3 у 2013 році та 0,9731 тис. м3 у 2014 році підземних вод без дозволу на користування надрами, що підтверджується актом перевірки від 20.05-04.06.2014 року та довідкою відповідача вих. № 557 від 16.06.2014 року про використання води.

На підставі матеріалів проведеної перевірки державним інспектором з охорони навколишнього природного середовища у Сумській області, згідно Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року, здійснено розрахунок розміру збитків, завданих державі внаслідок самовільного користування відповідачем підземними водами за період з 01.04.2013 року по 31.10.2013 року та з 01.04.2014 року по 31.05.2014 року, який дорівнює 191198,79 грн.

Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що водокористування він здійснює на підставі дозволу на спеціальне водокористування УКР 4018 СУМ від 11.07.2013 року терміном дії до 03.07.2015 року, а також відповідач зазначає, що мав право здійснювати забір води без дозволу на користування нардами, оскільки об'єми водозабору не перевищували 300 куб. м. на добу.

Відповідно до статті 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

В силу приписів пункту 9 статті 44, статей 48, 49 Водного кодексу України, спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними та фізичними особами лише за наявності дозволу і насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Відповідно до статті 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Надра надаються у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр (частина перша статті 19 Кодексу України про надра).

Надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення (стаття 21 Кодексу України про надра в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Разом з тим, частиною першою статті 149, статтею 151 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Статтею 23 Кодексу України про надра визначено, що землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 м3 на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

З огляду на наведені вище норми права випливає, що видобувати підземні води без спеціальних дозволів в розмірі, що не перевищує 300 м3 на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності (зокрема, для сільськогосподарських потреб) вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Таким чином, норма статті 23 Кодексу України про надра не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Господарським судом встановлено, що відповідачем надано позивачеві довідку вих. № 557 від 16.06.2014 року про використання води (а.с. 19), відповідно до якої відповідачем для оприскування посівів сільськогосподарських культур у 2013 році використано 2,9337 тис. м3 води, а у 2014 році - 0,9731 тис. м3 води, тобто у даному випадку підземні води відповідачем використовувалися для сільськогосподарських потреб.

Як вбачається з матеріалів справи відповідач має Дозвіл на спеціальне водокористування УРК 4018 СУМ від 11.07.2013 року, терміном дії до 03.07.2015 року, в якому зазначено, вода використовується для господарсько-побутових потреб, хоча фактично вода використовується відповідачем на сільськогосподарські потреби, а саме для обробітку (оприскування) сільськогосподарських культур засобами захисту рослин.

Крім наведеного, відповідач, звертаючись за отриманням вищезгаданого Дозволу на спеціальне водокористування УРК 4018 СУМ від 11.07.2013 року, у відповідному клопотанні про погодження умов і отримання дозволу на спеціальне водокористування (а.с. 41-43) у графі ціль водокористування (водозабезпечення, відведення стоків) визначив ціль водокористування саме для господарсько-побутових потреб, а тому й отримав дозвіл на спеціальне водокористування саме для цих потреб. При цьому фактично використав у 2013 році 2,9337 тис. м3 та у 2014 році - 0,9731 тис. м3 підземних вод для сільськогосподарських потреб (для оприскування посівів сільськогосподарських культур), не маючи на ці потреби дозволу на спеціальне водокористування. За отриманням дозволу на спеціальне водокористування для сільськогосподарських потреб відповідач навіть не звертався до уповноважених державою органів.

За таких обставин твердження відповідача про те, що він не потребує отримання спеціального дозволу на користування надрами є безпідставним та спростовується вищенаведеним.

Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 року № 1545-ХІІ «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і Законам України.

Водокористування - це використання водних об'єктів для задоволення потреб населення та об'єктів господарської діяльності.

Згідно з міждержавним стандартом «ГОСТ 17.1.1.03-86» водокористування класифікується за такими ознаками:

за цілями водокористування - господарсько-питне, комунально-побутове, промислове, сільськогосподарське, для потреб енергетики, для рибного господарства, для водного транспорту та лісосплаву, для лікувальних та культурних потреб тощо;

за об'єктами водокористування - поверхневі, підземні, внутрішні та територіальні морські води;

за способом використання - з вилученням води та з її поверненням, з вилученням води без повернення, без вилучення води;

за технічними умовами використання - із застосуванням технічних споруд, без застосування споруд.

Відповідно до міждержавного стандарту «ГОСТ 17.1.1.04-80», затвердженого постановою Державного комітету СРСР по стандартам від 31.03.1980 року № 1452, який діє в Україні, до господарсько-побутових потреб належать: господарсько-питне водопостачання (централізоване та нецентралізоване) територій житлової забудови та громадських будівель міських промислових районів та сільськогосподарських районів; кондиціонування повітря в громадських та житлових будівлях; полив та миття територій населених пунктів (вулиць, площ, зелених насаджень), робота фонтанів тощо; полив посадок в міських та селищних теплицях і парниках; інші потреби (в тому числі гасіння пожеж, промивання водопровідних та каналізаційних мереж).

До господарсько-побутових потреб не належать лікувальні, курортні та оздоровчі цілі, потреби сільського господарська (без зрошення та обводнення), а також зрошення та обводнення; промислові (виробничі) потреби; потреби теплоенергетики; територіальний перерозподіл стоку поверхневих вод та поповнення запасів підземних вод; скидання стічних вод та інші потреби, а також багатоцільове водокористування.

Згідно частини другої статті 48 Водного кодексу України, спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

В даному випадку відповідач використовував воду для оприскування посівів сільськогосподарських культур (для сільськогосподарських потреб) без наявності спеціального дозволу на використання води для цих потреб.

У відповідності до приписів статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодування позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

За приписами статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти як неправомірність поведінки особи; вина завдавача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Наявність всіх зазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування шкоди. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

На позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, а відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення природоохоронного законодавства, повинна відшкодовуватись у розмірах, які визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку такс і методик обрахування розмірів шкоди, що діють на час здійснення порушення або, у разі неможливості встановлення часу здійснення порушення, - на час його виявлення.

Відповідно до пункту 1.6 роз'яснення президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» № 02-5/744 від 27.07.2001 року, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарському суду слід виходити з презумпції вини правопорушника (стаття 1166 Цивільного кодексу України).

Частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Під час розгляду даної справи судом встановлено, що наявний у матеріалах даної справи акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства від 20.05.-04.06.2014 року підписано відповідачем без жодних зауважень і заперечень.

Окрім наведеного, дії третьої особи з проведення перевірки дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства не були останнім оскаржені та визнані незаконними у встановленому чинним законодавством порядку.

Доводи прокурора стосовно протиправної поведінки відповідача у заподіянні збитків внаслідок водокористування без спеціального дозволу на користування надрами підтверджуються документами, складеними за результатами перевірки.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів; підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (пункт «з» частини другої та частини четвертої статті 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»).

Сума збитків, заподіяних державі порушенням законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів внаслідок видобування прісних підземних вод без спеціального дозволу на користування надрами Товариством з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ», згідно розрахунку третьої особи, проведеного у відповідності до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі в наслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 389 від 20.07.2009 року, становить 191198,79 грн.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 названого Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищевказаного та оскільки відповідач належними доказами позовні вимоги не спростував, доказів сплати суми збитків суду не надав, тому позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків у сумі 191198,79 грн. є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 29 Бюджетного кодексу України, джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності.

Відповідно до пункту 7 частини другої 2 статті 69 Бюджетного кодексу України, до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, в тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно пункту 2 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру підлягає сплаті судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Частиною третьою статті 49 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32-35, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» (40021, Сумська область, Конотопський район, смт. Дубов'язівка, 1-й пров. Шевченка, буд. 25, Ідентифікаційний код 34072544) завдану державі шкоду за самовільне використання водних ресурсів без дозволу на спеціальне водокористування до місцевого бюджету Дубов'язівської селищної ради (40021, Сумська область, Конотопський район, смт. Дубов'язівка, пл. Леніна, буд. 8; р/р 33110331700142 ГУДКСУ в Сумській області, МФО 837013, код ЗКПО 37784555) в сумі 191198,79 грн., для подальшого перерозподілу між бюджетами відповідних рівнів з врахуванням вимог пункту 7 частини третьої статті 29 та пункту 7 частини другої статті 69 Бюджетного кодексу України, а саме: 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати до спеціального фонду Державного бюджету України та 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності зарахувати в доход місцевих бюджетів, у тому числі: до спеціального фонду міського бюджету Лебединської міської ради Сумської області - 50 відсотків та до спеціального фонду бюджету Сумської області - 20 відсотків.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «БІО ЛАТ» (40021, Сумська область, Конотопський район, смт. Дубов'язівка, 1-й пров. Шевченка, буд. 25, Ідентифікаційний код 34072544) до Державного бюджету м. Суми (отримувач коштів: УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача (код ЄДРПОУ): 37970593, код банку отримувача (МФО): 837013, рахунок отримувача: 31218206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001) судовий збір в сумі 3823,98 грн.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 13.11.2014 року.

Суддя П.І. Левченко