Постанова № 41333339, 04.11.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

04 листопада 2014 року Справа № 903/543/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Маціщук А.В.

судді Гулова А.Г.

судді Петухов М.Г.

за участю прокурора Грицака А.В.

за участю представників сторін:

позивача Волинської обласної ради - не з'явився

позивача Волинської обласної державної адміністрації - не з'явився

позивача Державного агентства лісових ресурсів України - не з'явився

позивача Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства - не з'явився

відповідача Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур"- адв. ОСОБА_1 (пост.дор.б/н від 17.06.2014р.)

відповідача Ковельської районної державної адміністрації - не з'явився

третьої особи - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу першого заступника прокурора Волинської області на рішення господарського суду Волинської області від 23.09.14 р. у справі № 903/543/14

за позовом заступника прокурора Волинської області в інтересах держави та територіальної громади в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агентства лісових ресурсів України, Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства.

до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур"

до Ковельської районної державної адміністрації

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державна інспекція сільського господарства у Волинській області.

про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення в державну власність земель лісового фонду площею 30 639,7 га

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2014 р. (головуючий суддя Костюк С.В., суддя Кравчук А.М., суддя Бондарєв С.В.) у справі № 903/543/14 відмовлено у задоволенні позову заступника прокурора Волинської області в інтересах держави та територіальної громади в особі Волинської обласної ради, Волинської обласної державної адміністрації, Державного агенства лісових ресурсів України, Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства до Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства "Тур", Ковельської районної державної адміністрації за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Державної інспекції сільського господарства у Волинській області про визнання недійсними та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення в державну власність земель лісового фонду площею 30 639,7 га.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, заступник прокурора Волинської області подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2014 р. у справі № 903/543/14 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Прокурор вважає, що рішення судом першої інстанції прийняте при неповному з'ясуванні обставин, які мають значення для справи, є незаконним та необґрунтованим, оскільки при його винесенні судом неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Висновок суду щодо пропуску строку позовної давності є помилковим. Вважає, що строк позовної давності на пред'явлення прокурором вимоги про визнання недійсним та скасування державних актів на право постійного користування землею і повернення в державну власність земель лісового фонду не пропущені, оскільки початок перебігу позовної давності слід обраховувати не з моменту, коли позивачам стало відомо про наявність спірних державних актів, а з моменту, коли позивачі дізнались про факти відсутності рішення про надання земельних ділянок у користування, їх проекту відведення. Зокрема, початок перебігу позовної давності розпочався у травні 2014 року, після отримання інформації Державної інспекції сільського господарства в області, а саме лист № 01-14/1511 та 01-14/1512 від 27.05.2014 р. про те, що оспорюванні державні акти видані відповідачу - Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" з порушенням вимог чинного на той час земельного законодавства.

Враховуючи те, що самі позивачі не видавали та не реєстрували спірні державні акти у 1994 році, тому сама по собі обізнаність позивачів лише про їх наявність не є підставою для висновку про пропуск строку позовної давності та необхідність застосування положень ст.267 Цивільного кодексу України та ст.75 Цивільного кодексу Української УРСР.

Вказує, що спірні державні акти містять лише підпис голови Волинської обласної ради, проте Волинській обласній раді як колегіальному та представницькому органу не було відомо про факт видачі згаданих державних актів без її відповідного рішення про передачу Ковельському спеціалізованому лісогосподарському приватному акціонерному товариству "Тур" в користування земель лісового фонду.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурора відповідач Ковельське спеціалізоване лісогосподарське акціонерне товариство "Тур" заперечує проти наведеного в апеляційній скарзі правового обґрунтування щодо початку перебігу позовної давності для захисту порушених прав позивачів з травня 2014 року, коли Державною інспекцією сільського господарства виявлено порушення - відсутність рішення обласної ради про надання відповідачу Ковельському спеціалізованому лісогосподарському акціонерному товариству "Тур" спірних земель площею 30639,47 га. Вважає, що відсутність зазначеного рішення могла бути встановлена лише шляхом перевірки протоколу сесії Волинської обласної ради за 17.03.1994 р. та прийнятих на ній рішень, однак Державна інспекція сільського господарства такої перевірки провести не могла, оскільки це виходить за межі її компетенції. Проте, потреби у проведенні такої перевірки не було, оскільки ксерокопія зазначеного рішення обласної ради надіслана прокуратурі області на її запит Державним архівом Волинської області згідно з супровідним листом ще від 10.09.2013 р. за №620/01-22. Отже, лист Держінспекції сільського господарства організований для створення враження про виявлені Волинською обласною радою лише у травні 2014 року порушенння своїх прав, які допущенв понад 20 років тому. Зазначає також, що Волинська обласна рада за захистом своїх прав ні до суду ні до прокуратури не зверталась.

У судовому засіданні 04.11.2014 р. прокурор та представник відповідача Ковельського спеціалізованого лісогосподарського акціонерного товариства "Тур" підтримали свої позиції, викладені у апеляційній скарзі та відзиві, які наданні суду.

Волинська обласна рада, Волинська обласна державна адміністрація, Державне агенство лісових ресурсів України, Волинське обласне управління лісового та мисливського господарства, Ковельська районна державна адміністрація, Державна інспекція сільського господарства у Волинській області відзиви на апеляційну скаргу прокурора чи власні пояснення по суті спору не подали і не забезпечили явку своїх представників у судове засідання.

Волинська обласна рада, Державна інспекція сільського господарства у Волинській області, Волинська обласна державна адміністрація, Ковельська районна державна адміністрація Волинської області надіслали до суду заяви про розгляд справи без участі їх представників /т.3 а.с.186,187,189,193/.

Зважаючи, що судом вжито необхідних заходів для завчасного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи /т.3 а.с.171-176,195/, явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась та додаткові докази судом не витребовувались, матеріали справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представників Волинської обласної ради, Державної інспекції сільського господарства у Волинській області, Волинської обласної державної адміністрації, Ковельської районної державної адміністрації Волинської області відповідно до ст.101 ГПК України.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. При цьому апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено слідуюче.

Відповідач є правонаступником Ковельського міжколгоспно-радгоспного лісгоспу. Відповідно до статуту Ковельського спеціалізованого лісогосподарського приватного акціонерного товариства «Тур», затвердженого загальними зборами акціонерів 11.10.2010 р. та зареєстрованого 21.10.2010 р., це товариство засноване на підставі приватизації спеціалізованого лісогосподарського підприємства та знаходиться в підпорядкуванні Міністерства аграрної політики України і отримує з Державного бюджету цільове фінансування на лісовідновлювальні роботи, мисливство, утримання лісової охорони, які ведуться за рахунок цих коштів /а.с.232-233 у т.2/.

Згідно з Положенням про Ковельський міжколгоспно-радгоспний лісгосп, затвердженого постановою Ковельської районної ради колгоспів і радгоспів №15 від 19.12.1975 р. та затвердженого рішенням виконкому районної Ради депутатів трудящих від 22.12.1975 р. № 299 /а.с.215-224 у т.1/, лісгосп був створений для сумісного ведення лісового господарства в колгоспних і радгоспних лісах декількох колгоспів і радгоспів, є юридичною особою, знаходився на господарському розрахунку та мав власний баланс. Положення розроблене на підставі Примірного положення про міжколгоспний лісгосп (лісництво) та Положення про колгоспні ліси, затвердженого Постановою Ради Міністрів Української РСР від 14.03.1968 р. № 144. Право на утворення колгоспами міжгосподарських обєднань та інших формувань і участь у них на базі власного майна і основних засобів, до яких була віднесена земля, в тому числі зайнята лісовими масивами, було закріплене в Примірному Статуті колгоспу, прийнятому 28.11.1969 р. Постанова була прийнята районною радою колгоспів на виконання рішення виконкому Волинської обласної ради депутатів трудящих від 29.04.1975 р. № 145 та розпорядження Ковельської районної ради депутатів трудящих від 24 липня 1975 року за № 124/1-р «Про заходи по поліпшенню ведення господарства в колгоспних лісах району».

Землі лісового фонду загальною площею 30639,7 га були передані колгоспами та радгоспами Ковельського району для ведення лісового господарства Ковельському міжколгоспно-радгоспному лісгоспу протягом 1976 році та 21.11.1977 р. на підставі відповідних актів /а.с.241-267 у т.2/.

В даних актах зазначені конкретні площі земельних ділянок лісового фонду, зміст актів свідчить, що вони складені першими особами юридичних осіб, при цьому зазначені прізвища, ініціали та підписи в графах "здав, прийняв, інженер-лісовод (лісничий)", наявні відбитки печаток.

Отже, землі лісового фонду перебували у користуванні відповідача з 1976 року у відповідності до вищенаведених постанови Ради Міністрів Української РСР, рішень рад народних депутатів та Ковельської районної ради колгоспів і радгоспів.

12 квітня 1994 року на землі лісового фонду, що перебували у користуванні товариства «Тур», були видані Державні акти на право постійного користування землями, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства /а.с.35-183 у т.2/. Державні акти зареєстровані в установленому порядку у книзі записів державних актів на право користування землею Ковельського району.

Підставою видачі цих Державних актів на право постійного користування землями зазначено рішення Волинської обласної ради № 17/11 від 17.03.1994 р. /т.2 а.с.208/.

Державні акти про право постійного користування на земельну ділянку є документами, що посвідчують відповідне право і видаються на підставі рішень органів місцевого самоврядування чи виконавчої влади, в залежності від визначеної законодавством компетенції. Відповідно до норм ст.ст.3,19 Земельного кодексу України, чинного з 1990 року на час видачі Державних актів на право постійного користування землею Ковельському спеціалізованому лісогосподарському підприємству «Тур», та норм ст.ст.9,13 Лісового кодексу Української PCP, чинного з 01.04.1980 р. по 12.04.1994 р. включно) надання земельних ділянок у користування належить до компетенції обласних Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних та лісових відносин. За відсутності рішення органу виконавчої влади або місцевого самоврядування про надання земельної ділянки у власність або в користування юридична особа не має права використовувати земельну ділянку державної або комунальної форми власності.

Прокурор у позові визначає підставою визнання Державних актів недійсними те, що рішення Волинської обласної ради № 17/11 від 17.03.1994 р. не передбачало передачу товариству «Тур» у постійне користування земель лісового фонду загальною площею 30639,7 га та порушення при їх видачі положень Інструкції про порядок складання видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах № 28 від 15.04.1993 р. Зокрема, не виготовлено проектну документацію із землеустрою на земельні ділянки лісового фонду та відсутність рішень про надання дозволу на виготовлення проекту відведення.

Порядок набуття земельних ділянок у користування та процедуру отримання Державних актів визначено Земельним кодексом України в редакції 1990 року, "Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею", затвердженою наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15.04.1993 р. № 28, які були чинними на момент видачі товариству "Тур" оскаржуваних Державних актів серії ВЛ № 3-32.

Відповідно до ст.19 Земельного кодексу України в редакції 1990 року надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації.

Відповідач товариство «Тур» на вимогу суду першої інстанції надав матеріали лісовпорядкування розроблені після передачі колгоспних лісів у 1976 році, з яких вбачається, що перше лісовпорядкування документації проводилось у 1978 році з використанням аерофотозйомки 1976 року, друге у 1988 році згідно вимог лісовпорядної Інструкції 1986 року обєднанням "Ліспроект" та у 2001 році - відповідно до Лісового кодексу України та Інструкції по лісовпорядкуванню 1986 року. Крім того, до кожного Державного акту на право постійного користування землею долучено плани зовнішніх меж землекористування. Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про безпідставність доводів прокурора щодо порушення Інструкції № 28 від 15.04.1993 р.

Відповідно до ст.17 Лісового кодексу України (чинного у 1994 році) у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

Згідно ч.4 ст.17 Лісового кодексу України право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

У п.п.2.7-2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земеьних відносин" роз'яснено, що згідно зі ст.92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише: підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації; релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування". Однак ця норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими особами в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (див.рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).

За змістом рішення Волинської обласної ради № 17/11 від 17.03.1994 р. «Про протести прокуратури області від 07.12.93 № 7/266 та від 07.12.93 № 7/267 щодо усунення порушень земельного законодавства України» внесені зміни до рішення обласної Ради від 25.09.92 «Про реформу користування землями лісового фонду області», зокрема, вирішено, що ведення лісового господарства в лісовому фонді на території області здійснювати спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами та іншими землекористувачами відповідно до вимог чинного законодавства.

Посилання на рішення Ради про здійснення/ведення лісового господарства в лісовому фонді на території області спеціалізованими лісогосподарськими підприємствами є недостатньою підставою для одержання юридичною особою конкретних земельних ділянок у користування, оскільки рішення обласної ради від 17.03.1994 р. № 17/11, на підставі якого видано оспорювані державні акти, не передбачало передачу товариству "Тур" у користування земель лісового фонду. Тому прокурором правомірно заявлено позов про визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею від 12.04.1994 р. з зазначених підстав.

Разом з тим, колегією суддів встановлено, що прокурор звернувся з позовною заявою про визнання недійсними державних актів на право постійного користування землею, виданих товариству "Тур" у 1994 році, та повернення земель у володіння держави у червні 2014 року.

Відповідно до ст.76 Цивільного кодексу УРСР, ст.261 Цивільного кодексу України 2003 року, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, яке виникає з моменту коли особа дізналась, або повинна /могла довідатись про порушення свого права.

Пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" № 10 від 29.05.2013 р. роз'яснено, що початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 Цивільного кодексу України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Враховуючи той факт, що державні акти видані на підставі рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994 р. та підписані посадовою особою Ради - головою Волинської обласної ради, яка є позивачем у справі, доводи прокурора про початок перебігу строку позовної давності з дня надходження до прокуратури листа Держінспекції сільського господарства у Волинській області, а саме з травня 2014 року, - є безпідставними.

Строк позовної давності щодо вимоги про визнання недійсними Державних актів на право постійного користування спірними земельними ділянками, виданих товариству з посиланням на рішення Волинської обласної ради від 17.03.1994 р. № 17/11, закінчився до введення в дію чинного Цивільного кодексу України. Згідно прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України правила цього кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Тому посилання прокурора на дотримання строку позовної давності згідно п.5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 20.12.2011 р. № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» є безпідставним.

Доводи прокурора про те, що відповідно до ст.83 ЦК УРСР 1963 року позовна давність не поширювалась на вимоги державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій також є безпідставним, оскільки позовна вимога про визнання недійсними Державних актів на право постійного користування землею не є ідентичною вимогам, про які зазначено у ст.83 ЦК УРСР 1963 року, зокрема, вимозі про повернення державного майна з незаконного володіння колгоспів та інших кооперативних та інших громадських організацій.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що згідно з п.6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності з 01.01.2004 р. і є чинним на час звернення прокурора із позовом у даній справі, правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Цивільний кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., зокрема, ст.ст.257-258 та ст.268 ЦК України не містять норми, яка дозволяє дійти висновку про те, що строк позовної давності не поширюється на вимоги прокурора у даній справі. Враховано також, що вимога щодо повернення земель лісового фонду у володіння держави є похідною від вимоги про визнання недійсним Державних актів на право постійного користування землею.

Отже, строк позовної давності щодо вимог прокурора про визнання недійсними Державних актів на право постійного користування землею, виданих товариству «Тур» у 1994 році, та зобов'язання Ковельського СЛАТ «Тур» повернути з незаконного користування землі лісового фонду у володіння держави закінчився на час звернення прокурора із позовом 11.06.2011 р. Поважних причин пропуску позовної давності не наведено, будь-яких доказів в порядку ст.ст.33-34 ГПК України суду не надано.

З урахуванням наведеного та заяви відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність відповідно до норм ст.267 ЦК України підстав для відмови у позові.

Разом з тим, колегією суддів враховано наступне.

Відповідно до норм ст.ст.2 та 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами та у позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. Згідно з частиною другою статті 29 ГПК у разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах громадянина зазначений орган чи громадянин набуває статусу позивача.

У п.3 постанови Пленуму ВГСУ № 7 від 23.03.2012 р. «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам» роз'яснено, що господарський суд повинен оцінювати правильність визначення прокурором органу, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави.

В даному випадку прокурор з посиланням на норми статті 9 Лісового кодексу Української PCP від 13 грудня 1979 р. (був чинний з 01.04.1980 р. по 12.04.1994 р. включно), статті 13 Лісового кодексу України від 21.01.1994 р. (діяв з 13.04.1994 р. до 29.03.2006 р.), статті 52 Закону України «Про місцеві Ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування» від 07.12.1990 р.(введений в дію з 08.01.1991 р. та діяв до 12.06.1997 р.) доводить порушення інтересів держави в особі Волинської обласної ради у 2014 році. Колегія суддів звертає увагу, що обласна рада є постійнодіючим органом влади незалежно від складу депутатського корпусу, тому колегія суддів вважає, що не мають значення пояснення прокурора в апеляційній скарзі про непоінформованість (про факт видачі Державних актів) ради як представницького та колегіального органу.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2014 р. у справі № 903/543/14 відповідає матеріалам справи, грунтується на чинному законодавстві і немає підстав для його скасування чи зміни згідно зі ст.104 ГПК України. Доводи прокурора, викладені в апеляційній скарзі висновків суду першої інстанції не спростовують.

Керуючись ст.ст.49,99,101,103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Волинської області залишити без задоволення, рішення господарського суду Волинської області від 23.09.2014р. у справі №903/543/14 залишити без змін.

Матеріали справи №903/543/14 повернути господарському суду Волинської області.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Гулова А.Г.

Суддя Петухов М.Г.